"28" січня 2015 р. м. Київ К/800/38043/14
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Приходько І.В., Сірош М.В.,
при секретарі Стадницькій Ю.Є.,
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідача - не з'явились,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Українського міжнародного комерційного центру (колективного підприємства), далі - УМКЦ,
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2013
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014
у справі № 2а-12928/12/2670
за позовом УМКЦ
до державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ),
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1,
про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Позов подано про визнання незаконними дій ДПІ з призначення та проведення невиїзної документальної перевірки УМКЦ з правових відносин з ОСОБА_1 за період з 01.10.2006 по 30.10.2006, дій з оформлення цієї перевірки, дій ДПІ з нарахування податкових зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток, а також про скасування податкових повідомлень-рішень від 19.10.2007 № 0007922312/0 та № 0007912312/0.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014, у позові відмовлено. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що оспорювану перевірку було проведено з дотриманням підстав та процедури, визначених чинним законодавством. Крім того, суди визнали законним донарахування позивачеві оспорюваних сум податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість з причин порушення УМКЦ правил застосування звичайних цін у правовідносинах з пов'язаною особою.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, УМКЦ звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що судами не досліджено підстави проведення спірної перевірки. Також, за твердженням скаржника, податковим органом було незаконно застосовано непрямі методи при обчисленні оспорюваних сум податкових зобов'язань; визначений ДПІ рівень звичайної ціни на спірне приміщення не є достовірним.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що на підставі постанови прокуратури Шевченківського району м. Києва від 16.07.2007 про проведення перевірки УМКЦ з питань дотримання вимог податкового законодавства України ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку УМКЦ з питань правових відносин з ОСОБА_1 за період з 01.10.2006 по 30.10.2006. Результати цієї перевірки викладено в акті від 05.10.2007 № 4013/23-12/03051451, в якому викладено висновок про штучне заниження позивачем бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість внаслідок відчуження позивачем пов'язаній особі - засновнику УМКЦ ОСОБА_1 - нежитлових приміщень за ціною, значно нижчою, ніж звичайна ціна на відповідні нерухомі об'єкти. Наведені обставини стали підставою для прийняття ДПІ:
податкового повідомлення-рішення від 19.10.2007 № 0007912312/0, за яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 1 450 492 грн. (у тому числі 725 246 грн. за основним платежем та 725246 грн. за штрафними санкціями);
податкового повідомлення-рішення від 19.10.2007 № 0007922312/0 про донарахування УМКЦ податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 811 216 грн. (у тому числі 905 608 грн. за основним платежем та 905 608 грн. за штрафними санкціями).
Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.
Таким чином, хоча податкове законодавство формально не регулює питання ціноутворення у правовідносинах між приватними особами, втім з метою забезпечення безумовного виконання усіма фізичними та юридичними особами обов'язку сплачувати податки забороняє штучно занижувати платником базу оподаткування шляхом визначення податкових зобов'язань при продажу об'єктів за явно заниженими ринковими цінами.
Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Цією ж нормою Закону визначено, що справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).
Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (підпункт 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону).
Керуючись наведеними правилами оподаткування, суди попередніх інстанцій під час розгляду даної справи встановили, що за договором купівлі-продажу нежилих приміщень від 17.10.2006 УМКЦ (продавець) відчужив ОСОБА_1 (покупець) нежитлові приміщення загальною площею 181,5 кв.м, що розташовані у м. Києві по вул. В.Житомирській, 18-б; ціна продажу склала 22800 грн. (пункт 3 договору) відповідно до їх балансової вартості.
На вимогу податкового органу та на вимогу суду позивач не надав будь-якого обґрунтування відносно того, що зазначена ціна договору відповідає ринковій ціні на розглядувані нерухомі об'єкти.
У той же час згідно зі звітом про оцінку майна Авізо-Київ від 13.10.2006 № 78/1326 та від 17.10.2006 № 79/1327 вартість нерухомості у зазначеному районі м. Києва складає від 2790,70 дол. США до 5500 дол.США за 1 кв.м.
Відповідно до звіту про оцінку майна, наданого суб'єктом оціночної діяльності товариством з обмеженою відповідальністю «Міськецеекспорт», ринкова вартість відчуженого нежитлового об'єкта становить 3 645 230 грн., виходячи з ринкової вартості 1 кв.м цього приміщення на рівні 3977 дол. США за курсом НБУ 5,05 грн. за 1 дол.США.
Суди попередніх інстанцій цілком об'єктивно зазначили, що позивачем жодним чином не спростовано достовірності та об'єктивності наведеної оцінки, у зв'язку з чим підстави вважати її недостовірною відсутні.
У той же час Верховним Судом України у постанові від 07.11.2011 у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Зап-Екоресурс» до державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення викладено правову позицію відносно того, що при визначенні звичайної ціни на об'єкт нерухомості слід враховувати такі умови, як його місце розташування, фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого об'єкта. Звичайна ціна об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів.
З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.
Відповідно до статті 13 Указу Президента України від 23.07.1998 № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).
В силу вимог частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
А відтак з урахуванням викладеної правової позиції Верховного Суду України з розглядуваного питання при вирішенні даного спору адміністративному суду слід було витребувати інформацію з уповноваженого державного органу статистики щодо рівня звичайної ціни на спірний об'єкт нерухомості на час його реалізації позивачем і на підставі цього встановити дійсний обсяг податкових обов'язків УМКЦ за наслідками продажу спірного приміщення.
Оскільки правильне розв'язання даного спору вимагає додаткового встановлення обставин даної справи, тоді як межі перегляду справи в суді касаційної інстанції не дозволяють касаційному суду встановлювати або визнавати доведеним обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, досліджувати докази, то оскаржувані рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення відповідних недоліків.
За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу Українського міжнародного комерційного центру (колективного підприємства) задовольнити частково.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 у справі № 2а-12928/12/2670 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.В. Приходько
М.В. Сірош