ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
06 лютого 2015 року Справа № 813/7468/14
10 год. 40 хв.
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий суддя Кравців О.Р.,
секретар судового засідання Небесна М.В.,
позивач ОСОБА_1 ,
від позивача ОСОБА_2 ,
від відповідача 1 Шпирка О.М.,
від відповідача 2 Шпирка О.М.,
від третьої особи не прибув,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити дії командира військової частини НОМЕР_1 , Військову частину НОМЕР_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, Міністр оборони України.
Суть спору.
До Львівського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до командира військової частини НОМЕР_1 (відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 (відповідач 2, ВЧ НОМЕР_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, Міністр оборони України, в якому, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог та додаткових пояснень /а.с.37-39, 58-60/, просить:
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 22.05.2013 року по 30.03.2014 року у сумі 49057,55 грн.;
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 надати позивачу щорічну основну чергову відпустку за 2013 рік.
В обґрунтування позовних вимог позивач пояснила суду, що 01.08.2012 року була звільнена з посади помічника командира - начальника фінансово-економічної служби ВЧ НОМЕР_1 , однак поновлена на посаді постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.08.2012 року у справі № 2а-5733/12/1370, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2013 року та Вищого адміністративного суду України від 10.12.2013 року. Фактично ж позивача поновлено на військовій службі 31.03.2014 року, тобто через 10 місяців і 10 днів після прийняття судом рішення про поновлення. В результаті неодноразових звернень ОСОБА_1 до командування їй виплачено грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01.08.2012 року по 21.05.2013 року в сумі 32849,10 грн., однак за період протягом якого рішення суду про поновлення на роботі не було виконано, тобто з 22.05.2013 року по 30.03.2014 року, грошове забезпечення досі не нараховано та не виплачено. Також, позивач стверджує, що за 2013 рік не використала щорічну основну відпустку через неправомірні дії командування військової частини стосовно поновлення її на посаді, а отже відповідач зобов'язаний їй надати таку відпустку після фактичного поновлення.
Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просили позов задовольнити.
Представник відповідачів 1, 2 у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив повністю з підстав викладених у письмових запереченнях /а.с.56-57/. Вважає дії військової частини НОМЕР_1 та її командира, зокрема, законними та обґрунтованими. Звернув увагу суду на невірно обраний спосіб захисту своїх прав позивачем. Просив відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавав.
Суд заслухав пояснення позивача, представників сторін, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та -
Наказом Міністра оборони України від 26.07.2012 року № 597 позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до п. «є» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», через службову невідповідність.
Згідно з наказом Командира ВЧ НОМЕР_1 № 159 від 01.08.2012 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Радехівсько-Кам'янка-Бузького ОРВК Львівської області.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21.05.2013 року у справі № 2а-5733/12/1370 ОСОБА_1 поновлено на посаді помічника командира - начальника фінансово-економічної служби ВЧ НОМЕР_1 та стягнуто грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 32849,10 грн. /а.с.19-22/
В судовому засіданні позивач та її представник ствердили, що фактичне виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді, включення її до списків особового складу частини та на всі види забезпечення відбулося 31.03.2014 року, на підставі наказу Міністра оборони України від 27.03.2014 року № 127 та командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.03.2014 року № 62. Після неодноразових звернень до командування ВЧ НОМЕР_1 02.07.2014 року позивачу виплатили грошове забезпечення в сумі 32849,10 грн. за період вимушеного прогулу з 01.08.2012 року по 21.05.2013 року.
Частиною 3 ст. 72 КАС України передбачено, що обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Представники сторін в судовому засіданні дані обставини не заперечили, а відтак, суд звільняє сторони від доказування цих обставин.
ОСОБА_1 звернулася до Міністерства оборони України з вимогою про виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 22.05.2013 року по 30.03.2014 року, та про надання щорічної чергової відпустки за 2013 рік.
Згідно з відповіддю начальника фінансово-економічного управління командування Повітряних Сил Збройних Сил України від 04.07.2014 року № 350/147/2/2226 відповідно до наказу Міністра оборони України № 127 від 27.03.2014 року рішення про виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу прийнято не було, підстав для виплати коштів за інший період, ніж зазначено в рішенні суду, немає /а.с.25/.
Згідно з відповіддю директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 23.09.2014 року № 226/2/3877 підстав для нарахування і виплати грошового забезпечення за інший період, ніж визначений у постанові Львівського окружного адміністративного суду від 21.05.2013 року, немає; підстав для наданні відпустки за 2013 рік - немає /а.с.26-27/.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Юрисдикція адміністративних судів, відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України, поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Предметом доказування відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку звернення до адміністративного суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
У ст. 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.
Відповідно до ст. 1-2 Закону України від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції чинній на момент поновлення ОСОБА_1 31.03.2014 року на військовій службі) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними.
Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
В силу положень п. 7 ч. 1 ст. 7 КАС України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є обов'язковість судових рішень.
Правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена у справах "Хорнсбі проти Греції", "Дубенко проти України", "Юрій Миколайович Іванов проти України", полягає в тому, що "право на судовий захист стало б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося б недіючим на шкоду однієї зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок".
Крім того, відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право на справедливий суд містить як інституціональні елементи (вимоги щодо суду як установи), так і процесуальні елементи - до яких належить, зокрема, виконання судового рішення.
Викладене вище є підставою для висновку, що виконання судового рішення є невід'ємним елементом права на судовий захист.
Суд звертає увагу відповідача, що КАС України поряд із загальною процедурою набрання судовим рішенням в адміністративній справі законної сили, визначеною статті 254 Кодексу, передбачає також випадки, коли відповідне судове рішення має бути виконано негайно, тобто, до набрання ним законної сили.
Зокрема, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
З матеріалів справи судом встановлено, що постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.05.2013 року у справі № 2а-5733/12/1370 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді звернуто до негайного виконання. У вступній частині рішення зазначено про присутність представника відповідача /а.с.19-22/.
За таких обставин поновлення на посаді мало бути виконано відповідачем негайно. Доводи представника відповідача про те, що постанова про поновлення позивача на посаді була оскаржена суд до уваги не бере, оскільки подання апеляційної скарги не звільняє від невідкладного виконання рішення суду в тій частині, яка звернута до негайного виконання.
Згідно з Постановою Пленум Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Сторони погоджуються, що рішення суду про поновлення на посаді виконано відповідачем 31.03.2014 року, коли було видано відповідний наказ командиром військової частини НОМЕР_1 .
Таким чином, з врахування того, що рішення суду про поновлення на посаді позивача прийнято 21.05.2013 року, а фактично виконане відповідачем 31.03.2014 року, затримка виконання рішення склала 10 місяців і 10 днів.
Згідно зі ст. 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Отже, беззаперечним є обов'язок роботодавця сплатити незаконно звільненому працівнику середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Представником позивача надано розрахунок грошового забезпечення позивача за час вимушеного прогулу, зокрема за час затримки виконання рішення суду, за період з 22.05.2013 року по 30.03.2014 року, з врахуванням усіх надбавок та премій, на суму 49057,55 грн., З врахування того, що позивач за посадою є начальником фінансово-економічної служби ВЧ НОМЕР_1 , відповідачем даний розрахунок не заперечувався.
Суд зважає на покликання представника відповідача на те, що затримка у виконанні військовою частиною НОМЕР_1 рішення суду про поновлення на посаді ОСОБА_1 пов'язана з невиданням наказу про поновлення Міністром оборони України, який завжди передує наказу командира військової частини. Однак, на переконання суду, ці обставини не можуть бути належним обгрунтуванням для відмови військової частини у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення поновленому військовослужбовцю, за умови наявності у цій військовій частині фінансово-економічної служби.
З приводу покликань представника відповідача про невірно обраний позивачем спосіб захисту своїх прав, суд зауважує, що дані позовні вимоги не були предметом спору під час розгляду справи про поновлення позивача на посаді, а отже можуть бути окремим предметом розгляду у даній адміністративній справі. Також, слід зазначити, що обраний позивачем спосіб захисту, тобто звернення до суду з окремим адміністративним позовом, є альтернативним, не забороненим законодавством та доцільним способом захисту, з огляду на заперечення відповідачем обов'язку виплатити позивачу грошове забезпечення за час затримки виконання ним рішення суду.
Таким чином, за період невиконання судового рішення про поновлення позивача на посаді з 22.05.2013 року по 30.03.2014 року, що складає 10 місяців і 10 днів, військова частина повинна нарахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 в сумі 49057,55 грн.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання командира ВЧ НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 щорічну основну чергову відпустку за 2013 рік суд керується наступним.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В розумінні ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.
Таким чином, підстав для надання військовослужбовцю відпустки за минулий рік після закінчення першого кварталу минулого року законодавством не передбачено.
Позивач покликається на п. 8.7 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 року № 170, в якому вказано, що військовослужбовці, які направлені на проходження служби чи на навчання за кордоном на початку календарного року і у зв'язку з цим не змогли використати щорічну основну до направлення за кордон, використовують її після повернення в Україну. За її бажанням дозволяється об'єднувати щорічні відпустки за два роки. У цьому разі загальна тривалість відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Однак суд не бере до уваги такі покликання позивача, оскільки ці випадки не стосуються випадку невикористання щорічної відпустки з причин затримання виконання рішення суду про поновлення на посаді.
Крім того, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача з проханням надати невикористану щорічну відпустку за 2013 рік.
Суд зважає на покликання позивача та його представника на те, що будучи фактично поновленою на посаді в останній день І кварталу 2014 року вона з об'єктивних причин не могла використати щорічну відпустку за 2013 рік, та не може отримати компенсацію за невикористану щорічну відпустку, однак звертає увагу позивача на те, що надання у цьому випадку командиром військової частини відпустки за 2013 рік, з врахуванням відсутності прохання військовослужбовця надати таку відпустку, було б порушенням ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відтак, у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи встановлені у справі обставини, проаналізувавши норми чинного законодавства суд дійшов висновку про необхідність задоволення адміністративного позову в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 22.05.2013 року по 30.03.2014 року у сумі 49057,55 грн., у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільняються від сплати судового збору позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.
Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 138, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь майора ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 22.05.2013 року по 30.03.2014 року у сумі 49057 (сорок дев'ять тисяч п'ятдесят сім) грн. 55 коп.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Судові витрати зі сторін не стягувати.
Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Повний текст постанови складено та підписано о 17.00 год. 11.02.2015 року.
Суддя Кравців О.Р.