Провадження № 22ц/790/353/15 Головуючий 1 інст. -Остропілець Є.Р.
Справа № 619/3673/14-ц Доповідач - Кругова С.С.
Категорія: інші
10 лютого 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого - КРУГОВОЇ С.С.,
суддів - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.,- МІНЕНКОВОЇ Н.О.,
секретаря - Шпарага О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи Відділ державної виконавчої служби Дзержинського району м. Харкова Харківського міського управління юстиції в особі державного виконавця Ковтун Андрія Анатолійовича, Дорош Ангеліна Євгенівна, приватний нотаріус Дергачівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання права власності та звільнення майна з під арешту,-
У липня 2014 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом у якому, з урахуванням уточнень, просив визнати за ним право власності на ? частину жилого будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 25.07.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 за №1187 та зареєстрованого Слатинським комунальним підприємством технічної інвентаризації «Інвентаризатор» за №12 від 14.08.2002 року; визнати за ним право власності на ? частину земельної ділянки, площею 0,236 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 за вказаним договором купівлі-продажу, а також на підставі державного Акту на право приватної власності на землю від 25.07.2002 року, реєстровий №2 в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю Безруківської сільської ради народних депутатів; визнати за відповідачем, ОСОБА_4, право власності на ? частину вказаного жилого будинку з надвірними будівлями, що належить їй на підставі договору купівлі-продажу та на ? частину вказаної земельної ділянки, що належить їй на підставі договору купівлі-продажу та державного Акту на право приватної власності на землю; звільнити з-під арешту, накладеного постановою про арешт всього майна ОСОБА_4 від 21.11.2013 року Дзержинським ВДВС ХМУЮ в особі державного виконавця Ковтуна А.А. в рамках ВП №40638425, а саме: ? частину жилого будинку з надвірними будівлями та ? частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 25.07.2002 року і скасувати заборону його відчуження; звільнити з-під арешту, накладеного постановою про арешт нерухомого майна ОСОБА_4, Дзержинським ВДВС ХМУЮ в особі державного виконавця Ковтуна А.А. від 25.04.2014 року в рамках ВП №40638425, а саме: ? частину жилого будинку з надвірними будівлями та ? частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 25.07.2002 року і скасувати заборону відчуження.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 21 жовтня 2014 року позов задоволено частково.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду вважає незаконним та необґрунтованим.
Суд безпідставно застосував норми Сімейного кодексу України, оскільки спірні правовідносини виникли у 2002 році, саме під час дії Кодексу про шлюб та сім'ю України.
Вказує, що рішення суду має суперечливий характер, оскільки з одного боку суд у мотивувальній частині рішення вказав, що відмовляє у задоволенні позову в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на ? частину житлового будинку з надвірними будівлями та на ? частину земельної ділянки, площею 0,236 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, проте, в резолютивній частині судом повністю задоволено вказані позовні вимоги.
Звертає увагу на те, що чинним законодавством України не передбачено зняття арешту з майна без повного скасування самої постанови державного виконавця про його накладення.
Крім того зазначає, що суд вийшов за межі позовних вимог. Станом на день ухвалення рішення позивач ОСОБА_3 не був власником вказаних ані ? частини житлового будинку з надвірними будівлями, ані ? частини земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку з чим, рішення суду в частині зняття арешту з вказаного майна є передчасним.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з"явилися у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, посилаючись на норми Сімейного кодексу України, виходив з того, що за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі, тому накладення арешту на будинок з надвірними будівлями вцілому є незаконним, оскільки ОСОБА_3 не є стороною зазначених виконавчих проваджень.
Підставою відмови в частині визнання за відповідачем права власності на частину житлового будинку з надвірними будівлями та на частину земельної ділянки було те, що ОСОБА_4 вже є власником вказаного будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки відповідно до договору купівлі-продажу від 25.07.2002 року.
З таким висновком суду, судова колегія погоджується частково з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено наступне.
Сторони у справі перебувають у зареєстрованому шлюбі з 11 лютого 1990 року.
В період шлюбу 25 липня 2002 року вони придбали житловий будинок з надвірними будівлями і земельну ділянку, які є їх сумісною власністю, але на праві власності зареєстровані лише за ОСОБА_4
ОСОБА_4 є боржником у виконавчому провадженню, а ОСОБА_2 є стягувачем. Під час проведення виконавчих дій на сумісну власність подружжя ОСОБА_4 вцілому було накладено арешт.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини у справі і зроблений у рішенні висновок ґрунтується на поданих сторонами доказах і відповідає фактичним обставинам справи. Порушень норм процесуального права при проведенні оцінки доказів не встановлено.
Разом з тим суд, вирішуючи спір та визначаючи правовий режим майна, виходив із положень Цивільного Кодексу України і Сімейного Кодексу України, які набули чинності з 1 січня 2004 року.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що спірний житловий будинок і земельну ділянку подружжя ОСОБА_4 купили в 2002 році.
Згідно ст.112 ЦК Української PCP розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).
Відповідно до ст.113 цього Кодексу володіння, користування і розпорядження майном у спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди вирішується судом. Кожен учасник спільної часткової власності має право на оплатне або безоплатне відчуження іншій особі своєї частки в спільному майні.
Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім"ю України встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
При набутті майна, коли у осіб, які його набули, виникає право спільної сумісної власності, таке не виключає можливості визначення цими особами при набутті майна їх часток в ньому. Таким чином, частка позивача у житловому будинку з надвірними будівлями і земельної ділянки була рівною 1/2.
Враховуючи те, що договір купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки був укладений до набрання чинності ЦК і СК України до спірних правовідносин необхідно застосувати положення 112,113 ЦК 1963 року та ст.22 КпШС 1969 року.
Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не спростовують висновків суду.
Суд вмотивовано зазначив чому відмовляє в задоволенні позову про визнання права власності за відповідачем на житловий будинок і земельну ділянку, тому що вона вже є власником цієї нерухомості. Але оскільки судом визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку і земельної ділянки за позивачем, то судом правильно зазначено в резолютивній частині рішення про залишення у власності відповідача 1/2 частини житлового будинку і земельної ділянки.
Враховуючи вищенаведене , а саме, що за позивачем було визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями і земельної ділянки , висновок суду про звільнення цього нерухомого майна з під арешту є законним.
Доводи третьої особи в апеляційній скарзі про необхідність скасування постанови про накладення арешту не мають правового значення для вирішення справи по суті.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 жовтня 2014 року - змінити в частині застосування норм матеріального права на підставі яких вирішено спір, а саме зазначити правовою підставою вирішення спору про поділ майна подружжя ст.ст.112,113 ЦК Української РСР від 18 липня 1963 року та ст.22 Кодексу про шлюб та сім"ю Української РСР від 20 червня 1969 року.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий -
Судді -