29 січня 2015 року м. Київ К/800/41402/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :
Пасічник С.С.,
Винокурова К.С.,
Головчук С.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, третя особа - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправною відмови в задоволенні запиту на інформацію в повному обсязі та зобов'язання задовольнити запит, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 травня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2014 року,
В квітні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) за участю третьої особи (залученої ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.04.2014р.) - Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправною відмови в задоволенні запиту на інформацію, зафіксованої в листі відповідача від 15.01.2014р. №53/0/29-14, та зобов'язання задовольнити запит від 14.01.2014р. в повному обсязі.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2014 року, позов задоволено частково: визнано протиправною відмову Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.01.2014р. №53/0/29-14 в частині ненадання публічної інформації щодо суми видатків на обслуговування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у 2013 році; в решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просив рішення судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Третя особа надала до суду письмові пояснення, в яких висловила свою позицію стосовно спірних правовідносин.
Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.01.2014р. позивач за допомогою відповідного он-лайн сервісу URL звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації про: 1) кількість ухвал про відкриття касаційного провадження у цивільних справах, постановлених ВССУ у 2013 році, 2) загальну кількість касаційних скарг у цивільних справах за 2013 рік, за якими ВССУ було відмовлено у відкритті касаційного провадження, 3) кількість касаційних скарг у цивільних справах за 2013 рік, за якими ВССУ було відмовлено у відкритті касаційного провадження у зв'язку з тим, що касаційна скарга є необґрунтованою, 4) кількість касаційних скарг у цивільних справах за 2013 рік, за якими ВССУ було постановлено ухвалу про залишення без руху у зв'язку із ненаданням завірених копій судових рішень, які оскаржуються, 5) суму видатків на обслуговування ВССУ у 2013 році, враховуючи оплату праці апарату суду та суддів (з урахуванням сум єдиного внеску, які нараховувались на заробітну плату), оплату комунальних послуг, ремонту будівель та інших господарських витрат.
25.02.2014р. позивач надіслав на адресу відповідача листа, в якому просив надати відповідь на його попередній запит від 14.01.2014р.
В листі-відповіді від 14.03.2014р. на вказаний запит відповідач на перші три питання надав відповідь в повному обсязі; стосовно п.4 запиту щодо інформації про кількість касаційних скарг у цивільних справах, за якими ВССУ постановлено ухвалу про залишення касаційної скарги без руху, у зв'язку із ненаданням завірених копій судових рішень, які оскаржуються, відповідач зазначив, що у статистичній звітності ВССУ така інформація не відображається, а тому відмовив в задоволенні цієї частини; що ж до інформації, яку позивач просив надати в п.5 запиту, то відповідач також відмовив у її наданні з посиланням на те, що відповідно до підпункту 4.5 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у ВССУ, затвердженого наказом ВССУ від 20.08.2013р. №41/0/14-13, інформація щодо суми видатків на обслуговування ВССУ у 2013 році є відомостями, що містяться у внутрівідомчій службовій кореспонденції ВССУ, які пов'язані з розробкою напрямів діяльності ВССУ або процесом прийняття рішень, що передують публічному обговоренню та належить до службової інформації.
Колегія суддів, здійснивши касаційний перегляд справи, вказує на таке.
Відповідно до положень ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом; публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Тобто, за змістом наведеної статті можна виділити такі ознаки публічної інформації:
1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством;
2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;
3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;
4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків;
5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.
Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, у формі звітності №33 «Звіт про перегляд цивільних справ у касаційному порядку», затвердженої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» наказом ВССУ від 27.12.2010р. №15/0/14-10 «Про затвердження форм звітності про розгляд службових справ Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ», інформація, яку позивач просить надати у п.4 запиту, не відображається.
Згідно з п.1 ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, якщо розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки відповідач не володіє інформацією, яку запитував у нього позивач у п.4 запиту, а законом не передбачений обов'язок розпорядника публічної інформації створювати нову інформацію за запитом, то позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови відповідача надати інформацію щодо кількості касаційних скарг у цивільних справах, за якими ВССУ постановлено ухвалу про залишення касаційної скарги без руху, у зв'язку із ненаданням завірених копій судових рішень, які оскаржуються, та зобов'язання його надати таку інформацію позивачеві задоволенню не підлягають.
Що ж до позовних вимог в частині визнання протиправною відмови відповідача надати позивачу інформацію, визначену в п.5 його інформаційного запиту, щодо суми видатків на обслуговування ВССУ у 2013 році, враховуючи оплату праці апарату суду та суддів (з урахуванням сум єдиного внеску, які нараховувались на заробітну плату), оплату комунальних послуг, ремонту будівель та інших господарських витрат, та його зобов'язання надати позивачеві таку інформацію, то слід вказати таке.
Як вже вказувалось в цій ухвалі, відповідач відмовив позивачу у наданні інформації стосовно сум видатків на обслуговування ВССУ у 2013 році, посилаючись на те, що ця інформація є з обмеженим доступом, оскільки є службовою.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформацією з обмеженим доступом є:1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
За змістом ч.1 ст.9 вказаного Закону відповідно до вимог частини 2 статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
При цьому, частиною 5 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» чітко встановлено, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно; при дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
Таким чином, як правильно вказали суди попередніх інстанцій, посилання відповідача на те, що наказом суду запитувана позивачем інформація віднесена до службової інформації, не можуть бути взяті до уваги, оскільки не ґрунтуються на вимогах вищезазначеного Закону; до того ж, надання позивачеві інформації стосовно сум видатків на обслуговування ВССУ не може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину, а тому відмова відповідача у наданні відповіді по суті п.5 запиту позивача суперечить приписам Закону України «Про доступ до публічної інформації» та є протиправною.
Водночас, судами встановлено, що вже під час розгляду справи судом першої інстанції позивач підтвердив факт отримання від відповідача інформації по п.5 його інформаційного запиту стосовно видатків на обслуговування ВССУ за 2013 рік.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною відмови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.01.2014р. №53/0/29-14 надати публічну інформацію щодо суми видатків на обслуговування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у 2013 році.
При цьому, посилання відповідача на ненадання позивачеві запитуваної в п.5 його інформаційного запиту інформації в зв'язку з тим, що станом на 15.01.2014р. річна звітність ВССУ відповідно до вимог законодавства ще не була перевірена Державною казначейською службою, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки, як вже вказувалось, відповідь про відмову у наданні позивачу запитуваної ним в п.5 запиту інформації ґрунтувалась не на незавершенні її перевірки Державною казначейською службою, а на тому, що ця інформація є службовою (з обмеженим доступом), що, зважаючи на наведене вище в цій ухвалі, не узгоджується з вимогами Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Згідно з приписами частини 3 статті 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Здійснивши касаційний перегляд справи, Вищий адміністративний суд України прийшов до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права.
Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстав для скасування ухвалених судами рішень колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтею 210, 220, 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відхилити, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 травня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Пасічник С.С.
Винокуров К.С.
Головчук С.В.