Ухвала
іменем україни
04 лютого 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,
Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 27 листопада 2014 року,
У травні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 19, 20 та 27 жовтня 2011 року ним через систему Privat Money було перераховано на рахунок ОСОБА_4 відповідно 25 000 грн, 25 000 грн та 15 000 грн для передачі зазначених коштів своєму чоловікові ОСОБА_5, перед яким у нього був борг в сумі 17 500 грн.
Враховуючи, що відповідач ОСОБА_4 не передала зазначені кошти чоловіку, а сторони не перебувають у договірних правовідносинах, на підставі яких відбулося перерахування коштів, просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 65 000 грн як безпідставно набуті.
Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 01 жовтня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 27 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 65 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення апеляційного суду Чернігівської області від 27 листопада 2014 року, рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судами встановлено, що 19, 20 та 27 жовтня 2011 року ОСОБА_3 на рахунок ОСОБА_4 через систему Privat Money було перераховано відповідно 25 000 грн, 25 000 грн та 15 000 грн, всього 65 000 грн. Дані про призначення платежів відсутні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вказані грошові кошти були перераховані позивачем на рахунок відповідача як часткова оплата за продані Товариству з обмеженою відповідальністю «Прогресивні технології будівництва захід ХХІ», керівником якої є позивач, гриби лисички.
Зазначеного висновку суд дійшов на підставі наявної в матеріалах справи копії накладної від 21 вересня 2011 року, з якої вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Прогресивні технології будівництва захід ХХІ» займалось придбанням грибів лисичок, а ОСОБА_6 через відповідача ОСОБА_4 поставляв гриби до вказаного підприємства.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_3 до апеляційної скарги було приєднано копію тієї ж накладної, зі змісту якої не вбачається, що поставку зазначеної партії грибів було здійснено ОСОБА_6 через ОСОБА_4, а тому, враховуючи, що сторонами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження договірних правовідносин, на виконання яких позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти, є всі підстави для застосування ст. 1212 ЦК України.
Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна з огляду на наступне.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Отже, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.
Згідно із ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції не з'ясував, на підтвердження яких правовідносин між сторонами позивач перерахував відповідачу кошти, що позбавляє колегію суддів суду касаційної інстанції перевірити правомірність посилання на ст. 1212 ЦК України, оскільки її застосування до правовідносин, які мають договірний характер, неможливе.
Крім того, згідно з вимогами ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Ухвалюючи рішення на основі нового доказу - копії накладної від 21 вересня 2001 року, яка була приєднана до апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не з'ясував причин, які заважали позивачу подати даний доказ до суду першої інстанції.
При цьому висновок суду апеляційної інстанції про те, що в накладній, копію якої було надано суду відповідачем, було зроблено дописку стосовно особи, через яку було здійснено поставку, ґрунтується на припущеннях.
За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 27 листопада 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
О.В. Кафідова
О.В. Умнова
І.М. Фаловська