Ухвала
іменем україни
28 січня 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О.,
суддів: Горелкіної Н.А., Завгородньої І.М.,
Журавель В.І., Іваненко Ю.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства «Таврія» до ОСОБА_3, Фермерського господарства «ОСОБА_4», Відділу Держкомзему у Нікопольському районі Дніпропетровської області Головного управління Держкомзему України у Дніпропетровській області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська обласна земельна агенція» про визнання недійсним договору оренди землі, скасування його державної реєстрації та визнання договору оренди землі поновленим з попереднім орендарем, за касаційною скаргою Приватного підприємства «Таврія» на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2014 року,
У лютому 2013 року Приватне підприємство «Таврія» (далі - ПП «Таврія») звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просило визнати недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 8,9894 га, укладений між фермерським господарством «ОСОБА_4» (далі - ФГ «ОСОБА_4.») та ОСОБА_3, скасувати його державну реєстрацію, визнати договір оренди земельної ділянки площею 8,9894 га від 09 лютого 2007 року, укладений між ПП «Таврія» та ОСОБА_3, поновленим, зобов'язати останню вчинити дії щодо укладення з ПП «Таврія» додаткової угоди, передбаченої ст. 33 Закону України «Про оренду землі».
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 09 лютого 2007 року між ПП «Таврія» та відповідачкою було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 8,9894 га, терміном на п'ять років, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23 березня 2007 року.
Зазначеним договором передбачено, що орендар має переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий термін.
ПП «Таврія» добросовісно, належним чином виконувало свої зобов'язання за договором та більш як за місяць до спливу його строку направило на адресу ОСОБА_3 лист-повідомлення про намір скористатися своїм переважним правом перед іншими особами на оренду земельної ділянки з проектом додаткової угоди.
Проте відповідач без будь-яких пояснень ухилився від ведення переговорів і узгодження умов договору оренди земельної ділянки на новий строк та 26 березня 2012 року уклав договір оренди з ФГ «ОСОБА_4.».
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 липня 2014 року позовні вимоги ПП «Таврія» задоволено частково.
Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 8,9894 га, укладений 26 березня 2012 року між ФГ «ОСОБА_4.» та ОСОБА_3
Визнано договір оренди земельної ділянки площею 8,9894 га від 09 лютого 2007 року, укладений між ПП «Таврія» та ОСОБА_3, поновленим.
Зобов'язано ОСОБА_3 вчинити дії щодо укладення з ПП «Таврія» додаткової угоди щодо поновлення договору оренди земельної ділянки площею 8,9894 га від 09 лютого 2007 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про судовий збір.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в позові.
У касаційній скарзі ПП «Таврія» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.
Під час розгляду справи судами встановлено, що ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 187042, виданого 03 березня 2006 року, належить земельна ділянка площею 8,9894 га (пай 454), розташована у с. Новософіївка Нікопольського району Дніпропетровської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
09 лютого 2007 року між ПП «Таврія» та ОСОБА_3 був укладений договір оренди земельної ділянки строком на п'ять років, починаючи з дня його державної реєстрації, яка була здійснена 23 березня 2007 року.
До закінчення строку дії договору оренди 17 липня 2011 року ПП «Таврія» провело збори пайовиків, де було обговорено питання про укладення договорів оренди земельних ділянок на новий термін та на нових умовах.
10 лютого 2012 року ПП «Таврія» направило ОСОБА_3 лист-повідомлення про намір скористатися своїм переважним правом на оренду земельної ділянки з додаванням проекту додаткової угоди.
Також установлено, що поновлення договору оренди землі на нових умовах ОСОБА_3 обговорювати з ПП «Таврія» не стала, а 26 березня 2012 року уклала договір земельної ділянки з ФГ «ОСОБА_4.».
Частково задовольняючи позовні вимоги ПП «Таврія», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив переважне право ПП «Таврія» на поновлення договору оренди земельної ділянки, з огляду на що порушені права підлягають захисту саме шляхом визнання укладеного між ФГ «ОСОБА_4.» та ОСОБА_3 договору оренди недійсним та зобов'язання останню вчинити дії щодо укладання з ПП «Таврія» додаткової угоди.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності позивачем отримання відповідачем листа-повідомлення від 10 лютого 2012 року про його намір скористатися своїм переважним правом на укладення договору оренди на новий строк.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна.
Згідно з ч. ч. 1, 4, 5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
З матеріалів справи вбачається, що ПП «Таврія», як попередній орендар земельної ділянки, належним чином виконувало умови договору, сплачувало орендну плату, 10 лютого 2012 року згідно з листом-повідомленням повідомляло ОСОБА_3 про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк та надіслало додаткову угоду. До матеріалів справи надано список громадян, яким відправлено листи-повідомлення ПП «Таврія». У вказаному списку зазначено прізвище ОСОБА_3
Проте, дійшовши висновку про недоведеність позивачем порушення з боку відповідача переважного права на оренду землі внаслідок укладання спірного договору, суд апеляційної інстанції зазначене вище залишив поза увагою.
Частково задовольняючи позов та визнаючи оспорюваний договір недійсним, судом першої інстанції не враховано і наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦПК України.
Разом із тим особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
На наведені положення закону суд належної уваги не звернув, не врахував, що позов заявлено щодо дійсності договору, укладеного між ОСОБА_5 та ФГ «ОСОБА_4.», стороною якого ПП «Таврія» не є.
Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Порушення переважного права орендаря на продовження договору оренди не є визначеною законом підставою для визнання недійсним договору оренди, стороною якого він не є.
Вирішення спору в обраний позивачем спосіб, з яким погодився суд, прав позивача фактично не поновлює, залишаючи їх залежними від укладання в подальшому додаткової угоди із ОСОБА_3
Поновлення такого права можливе шляхом переведення на орендаря, переважне право якого порушено, відповідних прав та обов'язків за договором оренди між відповідачами (в даній справі).
Наведене свідчить, що як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у процесі якого суду слід урахувати наведене та залежно від установленого вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Приватного підприємства «Таврія» задовольнити частково.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 липня 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий П.О. Гвоздик
Судді: Н.А. Горелкіна
В.І. Журавель
І.М. Завгородня
Ю.Г. Іваненко