іменем україни
04 лютого 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого: Дьоміної О.О.,
суддів: Коротуна В.М., Дем'яносова М.В., Парінової І.К., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Міські квіти», третя особа - Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, про визнання права користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою приватного підприємства «Міські квіти» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 вересня 2014 року,
У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПП «Міські квіти» про визнання права користування жилим приміщенням, обґрунтовуючи вимоги тим, що йому, як працівнику СПМК-603 треста «Південьсільспецмонтаж», 17.12.1979 року було виділено койко-місце в АДРЕСА_1.
З того часу він постійно проживає в кімнаті АДРЕСА_1. Разом з ним, починаючи з 1982 року, проживала його дружина ОСОБА_2, на яку згодом було оформлено особовий рахунок.
В 2012 році дружина померла, а він продовжив проживати в даній кімнаті.
Статус будинку неодноразово змінювався і на теперішній час гуртожиток знаходиться на балансі ПП «Міські квіти», якому надано право вирішення питань про надання приміщень у користування.
Приватне підприємство «Міські квіти» заперечує право ОСОБА_1 на користування даним жилим приміщенням.
Враховуючи вказане, позивач просив визнати за ним право користування жилою кімнатою за вказаною адресою.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 28 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 вересня 2014 року, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право користування жилою кімнатою АДРЕСА_1.
У касаційній скарзі ПП «Міські квіти» просить скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що пред'явлені позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають захисту шляхом визнання за ОСОБА_1 права користування жилою кімнатою в гуртожитку на підставі ч. 1 ст. 61, ч. 1 ст. 63, ст. 64, ч. 1 ст. 106, ст. 128, 129 ЖК України.
Судами встановлено, що ОСОБА_1, починаючи з 1979 року постійно проживає в кімнаті АДРЕСА_1.
Сумісно з ОСОБА_1, починаючи з 1982 року, проживала його дружина ОСОБА_2, на яку згодом було відкрито особовий рахунок на вказану кімнату.
ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.
Після її смерті ОСОБА_1 продовжував проживати в зазначеній кімнаті.
Статтями 127, 128, 129 ЖК України передбачено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства та профспілкового комітету. Єдиною підставою для вселення в гуртожиток є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства.
За змістом указаних норм жила площа в гуртожитку надається особам, які перебувають з підприємством у трудових відносинах. Надання жилої площі особам, які не працюють на підприємстві, без спільного рішення адміністрації підприємства та профспілкового комітету та на підставі договору оренди, є порушенням чинного законодавства. Особи, визнані такими, що незаконно вселилися у житло, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення на підставі ст. ст. 109, 116 ЖК України.
Згідно з нормами ст. 58 ЖК України єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення є ордер.
Відповідно до ч. 2 ст. 58 ЖК України ордер на вселення у жиле приміщення може бути видано лише на вільне жиле приміщення, а згідно зі ст. 59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним, зокрема, у разі порушення прав інших громадян на зазначене в ордері жиле приміщення.
Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», визначено, що судам, вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, слід з'ясовувати, крім інших питань, і питання щодо видачі відповідно до Примірного положення ордера на зайняття жилої площі в гуртожитку.
Отже, законом установлено, що єдиною підставою для вселення працівника підприємства на надану жилу площу в гуртожитку є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства, установи, організації на підставі спільного з профспілковим комітетом рішення про надання жилої площі в гуртожитку.
Матеріали справи не містять будь-яких даних про те, що ОСОБА_1 вселився у гуртожиток на підставі відповідного ордеру.
Вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції послався на ордер НОМЕР_1 від 08 грудня 2005 року, виданий ОСОБА_1 корпорацією «Украгропромстрой», який був наданий ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції.
Проте, приймаючи вказаний ордер як доказ по справі, судом належним чином не було встановлено чи приймалося спільне рішення адміністрації підприємства та профспілкового комітету про надання ОСОБА_1 житлової площі в вищевказаному гуртожитку та чи видавався адміністрацією підприємства вищевказаний ордер для вселення в спірний гуртожиток.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Крім того, у ч. 4 ст. 60 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. ст. 58, 59 ЦПК України надані суду докази мають бути належними та допустимими.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами належним чином не встановлені, судами порушено норми матеріального та процесуального права, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу приватного підприємства «Міські квіти» задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 вересня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді: В.М. Коротун
І.К. Парінова
М.В. Дем'яносов
С.П. Штелик