"26" січня 2015 р. м. Київ К/800/31740/14
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
суддів Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за
касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДІМ «ІНФАНТА»
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.10.2013 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 року
у справі № 826/15167/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДІМ «ІНФАНТА»
до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДІМ «ІНФАНТА» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.10.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 року, у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Таурус Голд» за період з 01.08.2012 року по 30.09.2012 року, відповідачем складено акт від 23.05.2013 року №337/22-509/31952783, яким встановлено порушення: - п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 377 051, 00 грн.; п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п.188.1 ст. 188, п.п. 198, 198.3 ст. 198, п.п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, п.п. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп. 2.5 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88 від 24.05.1995 року, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 359 096, 00 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 03.06.2013 року: - №0002962250, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 448 870, 00 грн. (за основним платежем - 359 096, 00 грн., штрафні санкції - 89 774, 00 грн.); - №0002952250, яким збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток підприємств у розмірі 471 313, 75 грн. (за основним платежем - 377 051, 00 грн., штрафні санкції - 94 262, 75 грн.).
Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства у періоді, що перевірявся, та правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає рішення судів попередніх інстанцій необґрунтованими, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі та не підтверджених доказами, з огляду на таке.
Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ «Таурус Голд» на підставі договору поставки.
Встановлено, що на підтвердження даних операцій в матеріалах справи наявний договір поставки, договір про відступлення права вимоги, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення.
Однак, як вбачається із матеріалів справи, копії платіжних доручень відсутні, натомість наявні банківські виписки.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, зокрема, виходив із відсутності документів, які б підтверджували факти транспортування придбаних товарів, та відсутності матеріально-технічної бази, оскільки у наданих видаткових накладних адресою позивача зазначено м. Київ, вул. Картвелішвілі, 7/2, проте складське приміщення знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Байкова, 7 на підставі договору оренди №1 від 01.01.2012 року.
Однак судами попередніх інстанцій залишено поза увагою наявний у матеріалах справи договір суборенди від 27.03.2012 року №03/03/26 з додатками та додатковою угодою, квитанція, банківські виписки, що може, в свою чергу, свідчити про спростування даних доводів.
Крім того, з даного приводу слід зазначити, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.
Отже, наявні у матеріалах справи документи, які підтверджують подальшу реалізацію придбаного товару, зокрема, договори, видаткові накладні, довіреності, реєстр виданих та отриманих податкових накладних, безпідставно не прийняті судами до уваги.
Суди попередніх інстанцій, при наданні оцінки наявним у справі документам, прийшли до висновку, що видаткові накладні, надані позивачем, та деякі податкові накладні, не можуть бути прийняті судом у якості первинних документів через незазначення розшифровок підписів осіб.
З даного приводу колегія суддів зазначає, що відсутність окремих реквізитів у первинних документах є лише окремим недоліком та не може спростовувати наявності у підприємства відповідних господарських операцій.
Податковий кодекс України не відносить до обов'язкових реквізитів податкової накладної зазначення у ній посади та прізвища особи, яка підписує податкову накладну. Натомість у податкових накладних, виписаних контрагентом позивача, містяться всі інші обов'язкові реквізити, зазначені у п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України.
Таким чином, податкове законодавство не пов'язує відсутність деяких реквізитів з правом платника податків на податкові відрахування з податку на додану вартість або формування валових витрат. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
З приводу посилання податкового органу на акт про результати зустрічної звірки ТОВ «Таурус Голд», слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
У статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з цим, при вирішені даної справи, з урахуванням того, що в матеріалах справи наявні відомості щодо проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню відносно службових осіб «ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДІМ «ІНФАНТА» за ознаками кримінального порушення, передбаченого частиною першої статті 212 Кримінального кодексу України, судам потрібно врахувати, що звільнення від доказування в адміністративному судочинстві відповідно до положень статті 72 КАС України можливе лише на підставі вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, стосовно питань, чи мало місце діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої ухвалено вирок або постанову суду.
Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.
В судовому засіданні представником позивача надано лист заступника прокурора Святошинського району міста Києва від 02.12.2013 року, відповідно до якого за результатами досудового розслідування №32013110080000082 від 07.06.2013 року за фатом ухилення службовими особами ТОВ «Торгівельний Дім «Інфанта» від сплати податку на додану вартість та податку на прибуток під час ведення фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Таурус Голд» прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 2. ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України.
З урахуванням зазначеного, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДІМ «ІНФАНТА» задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.10.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 року у справі № 826/15167/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук