"04" лютого 2015 р. м. Київ К/800/67190/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,
Суддів Ємельянової В.І.,
Стародуба О.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі - ГУ Міндоходів у Волинській області) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року,
У травні 2014 року звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати неправомірними дії ГУ Міндоходів у Волинській області щодо відмови в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, передбачених частиною 13 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ (далі - Закон №3723-ХІІ) та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити вказану допомогу.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 26 червня 2014 року позов задоволено повністю. Визнано неправомірними дії ГУ Міндоходів у Волинській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до частини тринадцятої статті 37 Закону №3723-ХІІ. Зобов'язано ГУ Міндоходів у Волинській області нарахувати і виплатити ОСОБА_2 грошову допомогу у розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до частини тринадцятої статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Справа вирішується в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутні клопотання всіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.
З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 з 25 листопада 1998 року по 31 березня 2014 року працювала в органах державної податкової служби. Стаж державної служби 15 років 5 місяців 6 днів.
Наказом відповідача від 31 березня 2014 року №750 позивача звільнено у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді за станом здоров'я на підставі пункту 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) з виплатою одноразової грошової допомоги в розмірі 10 посадових окладів.
З 1 квітня 2014 року позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Луцьку та отримує пенсію за віком згідно з Законом №3723-ХІІ.
5 травня 2014 року ОСОБА_2 звернулась до відповідача з заявою про виплату грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
ГУ Міндоходів у Волинській області листом від 13 травня 2014 року повідомило позивача про відсутність правових підстав для виплати їй грошової допомоги в розмірі 10 посадових окладів, оскільки Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» частину тринадцяту статті 37 Закону №3723-ХІІ виключено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у разі дострокового виходу на пенсію державного службовця з посади в органах державної влади відповідно до чинного законодавства державний службовець за наявності стажу державної служби не менше 10 років і страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі має право на отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, яке не пов'язане з досягненням пенсійного віку, визначеного в частині першій статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що державний службовець, який звільняється з державної служби на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП , тобто не у зв'язку з виходом на пенсію, не має права на отримання грошової допомоги, передбаченої частиною 13 статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з частиною 13 статті 37 Закону №3723-ХІІ (в редакції від 23 лютого 2014 року), державним службовцям у разі виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в України» від 27 березня 2014 року №1166-VII (далі - Закон №1166-VII) внесено зміни до Закону №3723-ХІІ (абзац 2 підпункт другий пункт 24 розділ ІІ) - виключено частину тринадцяту статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Відповідно до пункту 2 розділу ІV Прикінцевих положень Закону №1166-VII зміни передбачені розділами ІІ і ІІІ, набирають чинності з 1 квітня 2014 року, а абзац 2 підпункт другий пункт 24 розділ ІІ цього Закону, набирають чинності з 1 травня 2014 року.
Таким чином, з аналізу вказаних норм вбачається, що частина тринадцята статті 37 Закону №3723-ХІІ виключена з 1 травня 2014 року.
26 листопада 2013 року Конституційний Суд України у справі №1-14/2013 прийняв Рішення та надав висновки щодо офіційного тлумачення положення частини тринадцятої статті 37 Закону №3723-XII у системному зв'язку з положеннями пункту 2 частин першої, другої статті 40 КЗпП, статті 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 року №3721-ХІІ, у якому зазначив, що грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів виплачується державному службовцю за умов виходу на пенсію з посади державного службовця та наявності страхового стажу, в тому числі стажу державної служби не менше 10 років. Жодних додаткових умов для виплати грошової допомоги державному службовцю у разі виходу його на пенсію в частині тринадцятій статті 37 Закону №3723-XII не встановлено.
Тобто, грошова допомога, передбачена вказаним законодавчим положенням, має разовий характер. Право на її одержання пов'язане з певним стажем роботи особи на посаді державного службовця та припиненням цієї роботи у зв'язку з виходом на пенсію державного службовця. Тому розірвання трудового договору з державним службовцем з підстав, визначених у пункті 2 частини першої статті 40 КЗпП, не може нівелювати право державного службовця на отримання зазначеної грошової допомоги за умови наявності стажу державної служби не менше 10 років.
Отже, у разі дострокового виходу на пенсію державного службовця з посади в органах державної влади відповідно до чинного законодавства державний службовець за наявності стажу державної служби не менше 10 років і страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», має право на отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, яке не пов'язане з досягненням пенсійного віку, визначеного частиною першою статті 37 Закону №3723-XII.
Згідно зі статтею 69 цього Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року №422/96-ВР рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на отримання грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів, оскільки звільнена та взята на облік відповідачем до моменту виключення положень частини тринадцятої статті 37 Закону №3723-ХІІ.
За таких обставин судом апеляційної інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до невірного вирішення справи, у зв'язку з чим його рішення підлягає скасуванню.
За правилами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись статтями 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року скасувати, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 червня 2014 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю.Й. Рецебуринський
Судді В.І. Ємельянова
О.П.Стародуб