19 січня 2015 року м. Київ К/800/61408/13
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.11.2011 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2013 року
у справі № 2а-3064/11-1370
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_4
до Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
встановив:
Приватний підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сокальскому районі Львівської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.11.2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області від 28.12.2010 року №0012041702/2, від 09.03.2011 року №0012041702/3.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.
В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.
Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 09.12.2013 року замінено Державну податкову інспекцію у Сокальскому районі Львівської області правонаступником - Сокальською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Львівській області.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивачем за період з 01.04.2007 року по 31.03.2010 року, відповідачем складено акт від 21.07.2010 року № 619/1701/НОМЕР_1, яким встановлено порушення: - пп. 3.4, пп. 3.5 ст. 3, пп. 4.2.1, пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, пп. 9.12.3 п. 9.12 ст. 9, пп. 16.3.3 п. 16.3 ст. 16, п. 19.1, пп. «а» п. 19.2. 19.2 ст. 19, п. 20.2 ст. 20, пп. «а» п. 20.3.1, пп. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 24 395, 35 грн.; - ст. 9 Закону України «Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, ст. 2 Порядку заповнення та подання податковим агентом податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за Ф №1-ДФ, затвердженого Наказом ДПА України від 29.09.1997 року №451.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.08.2010 року № 0007131702/0, яким визначено податкове зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 73 186, 05 грн. (24 395, 35 грн. за основним платежем та 48 790, 70 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).
За результатами адміністративного оскарження Державною податковою інспекцією у Сокальському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.10.2010 року № 0007131702/1, яким залишено суму податкового зобов'язання без змін.
Внаслідок адміністративного оскарження даних податкових повідомлень-рішень до ДПА України, яка прийняла рішення про їх скасування в частині 293, 5 грн. основного платежу та 587, 00 штрафних (фінансових) санкцій, а в іншій частині - залишила без змін, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.12.2010 року № 0012041702/2, яким визначено податкове зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 72 305, 55 грн. (24 101, 85 грн. за основним платежем та 48 203, 70 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).
За результатами адміністративного оскарження дані податкові повідомлення-рішення залишено без змін та прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.03.2011 року №0012041702/3, яким визначено податкове зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 72 305, 55 грн. (24 101, 85 грн. за основним платежем та 48 203, 70 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).
Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про заниження позивачем нарахованої заробітної плати працівникам, яка є нижчою, ніж кошторисна заробітна плата, зазначена в актах виконаних робіт, та несплата податку з доходів фізичних осіб за надані додаткові блага.
В силу п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи).
Згідно із п. 3.5 ст. 3 названого Закону при нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який відповідно до закону справляється за рахунок доходу найманої особи.
Відповідно до пп. 8.1.1 п.8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.
За змістом підпункту 8.1.2 цього ж пункту податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.
З наведених законодавчих положень випливає, що податковий агент зобов'язаний утримати та перерахувати до бюджету нараховану суму податку безпосередньо з доходів платника при їх фактичній виплаті (нарахуванні).
У справі, що переглядається, суди встановили, що позивач як податковий агент сплачував до бюджету податок з доходів найманих працівників, виходячи із суми заробітної плати, встановленої у трудових договорах з такими працівниками, що підтверджується наявними у матеріалах справи договорами, книгами нарахування заробітної плати, платіжними відомостями.
Розбіжностей між нарахованою, виплаченою заробітною платою та звітністю позивача не виявлено.
Таким чином, податковою інспекцією не представлено доказів виплати позивачем своїм працівникам необлікованих грошових коштів та їх розміру, зазначення в актах виконаних робіт, складених позивачем з контрагентами, кошторисної заробітної плати не може вважатися таким доказом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Поняття «кошторисної заробітної плати» використовується у Правилах визначення вартості будівництва ДБН Д.1.1-1-2000, затверджених наказом Держбуду України від 27.08.2000 № 174, які встановлюють основні правила визначення вартості нового будівництва, розширення, реконструкції та технічного переоснащення підприємств, будівель і споруд, ремонту житла, об'єктів соціальної сфери і комунального призначення та благоустрою, а також реставрації пам'яток архітектури та містобудування і носять обов'язковий характер при визначенні вартості будов (об'єктів), будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ і організацій державної власності.
Саме по собі зазначене поняття (за відсутності доказів фактичного провадження виплат працівникам у відповідній сумі) не може використовуватися для визначення бази оподаткування у сфері податкових правовідносин.
А відтак суди цілком об'єктивно визнали незаконним донарахування позивачеві оспорюваної суми податку з доходів фізичних осіб.
Згідно із пп. 4.2.9 «а» п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті) у вигляді використання житла, інших об'єктів матеріального і нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до Закону у встановлених ним межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданим платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток.
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, з чим погодився суд апеляційної інстанції, що донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб за здійснення перевезення робітників до робочого місця є необґрунтованим, оскільки не є одержанням ними додаткового блага.
За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.
З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.
Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області відхилити.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.11.2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2013 року у справі № 2а-3064/11-1370 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук