АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
02 лютого 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого-судді Слюсар Т.А.
суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.
при секретарі: Круглику В.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 26 вересня 2014 року
в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2, треті особи: служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, Солом'янський районний відділ Державної міграційної служби в м. Києві, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації.
Колегія суддів, -
У квітні 2013 р. ОСОБА_3 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що на підставі договору дарування набув право власності на кв.АДРЕСА_1.
Зазначав, що зареєстрована у зазначеній квартирі відповідачка та її малолітній син, які є членами сім'ї колишнього власника майна, в ній не проживають, чим чинять йому перешкоди в користуванні власністю.
Посилаючись на зазначені обставини, просив визнати ОСОБА_4 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняти їх з реєстраційного обліку.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 26 вересня 2014 р. позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідачка, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів, заслухавши представника позивача, який заперечував задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 на підставі договору дарування набув право власності на кв.АДРЕСА_1 /а.с.11/
Відповідно до довідки по формі №3 Центру обслуговування споживачів №2 КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» від 16 квітня 2014 р. за №1107 у кв.АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3, а також ОСОБА_4 та ОСОБА_2 /а.с.12/.
Згідно свідоцтва про право власності на житло від 30 січня 1998 р. на праві спільної сумісної часткової власності ОСОБА_4 належить частина кв.АДРЕСА_2, а також, як свідчить реєстраційне посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації, й на праві приватної власності належить кв.АДРЕСА_3 /а.с.13, 14/.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 травня 2012 р., залишеним без змін ухвалою колегії суддів з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 19 липня 2012 р., постановлено вселити ОСОБА_4 до кв.АДРЕСА_3 /а.с.38-41, 42-43/.
Ухвалюючи рішення про визнання ОСОБА_4 та її малолітнього сина ОСОБА_2 такими, що втратили право на користування кв.АДРЕСА_1, районний суд виходив з того, що відповідачі втратили таке право у зв'язку з відчуженням спірного житлового приміщення колишнім чоловіком відповідачки - ОСОБА_6 за договором дарування новому власнику - ОСОБА_3
Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів визнає законними й обґрунтованими. Вони повністю узгоджуються з сукупністю зібраних у справі й належно оцінених у рішенні доказів.
Твердження апеляційної скарги про те, що відповідачка з малолітнім сином не втратили право користування житловим приміщенням, остільки сам факт припинення сімейних відносин з власником квартири не позбавляє колишніх членів його сім'ї права користування займаним приміщенням і не є підставою для їх виселення з цього приміщення не заслуговують на увагу, остільки колишнім чоловіком відповідачки - ОСОБА_6 квартира була відчужена за договором дарування позивачу, й відтак у зв'язку із припиненням у нього права власності на житло, було припинено право користування відповідачки на спірне житлове приміщення, як колишнього члена сім'ї власника.
Втрата права користування житловим приміщенням є наслідком припинення права власності на житлове приміщення у колишнього власника житла.
Окрім цього, колегія суддів враховує і ту обставину, що відповідно до матеріалів справи, малолітній син відповідачки - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, членом сім'ї колишнього власника не був.
Посилання апеляційної скарги про недоведеність факту не проживання відповідачів у спірній квартирі протягом значного часу є безпідставними.
Встановлено, що з 12 травня 2012 р. ОСОБА_3 є власником спірної квартири /а.с.11/.
З урахуванням долучених до справи доказів, яким у рішенні районного суду дана відповідна правова оцінка, встановлено, що з травня 2012 р. відповідачка не проживає у спірній квартирі, не несе витрат у зв'язку з її утриманням.
Крім цього, колегія суддів враховує й обставини, встановлені рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 травня 2012 р. в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7, третя особа: ОСОБА_6 про вселення у кв.АДРЕСА_3 та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні власністю, відповідно до яких рішенням суду визнано доведеним, що ОСОБА_4, залишаючись зареєстрованою у кв.АДРЕСА_1, разом з дитиною проживає у кв.АДРЕСА_2 /а.с.38-41/.
Рішення районного суду згідно ухвали Апеляційного суду м. Києва набрало законної сили 19 липня 2012 р. /а.с.42,43/.
Відповідно до вимог ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній … справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, колегія суддів вважає законними й обґрунтованими висновки районного суду про наявність правових підстав до визнання ОСОБА_4 та її малолітнього сина ОСОБА_2 такими, що втратили право користування кв.АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3
Між тим, ухвалюючи в частині зняття ОСОБА_4 та її малолітнього сина ОСОБА_2 з реєстраційного обліку, районним судом допущено порушення норм матеріального права, остільки такі вимоги є передчасними.
Так, відповідно до положень ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» від 11 грудня 2003р. зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про зняття ОСОБА_4 та її малолітнього сина ОСОБА_2 з реєстраційного обліку, слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.
В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 задовольнити частково.
Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 26 вересня 2014 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 про зняття з реєстраційного обліку скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
Справа № 760/8765/14-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/2171/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Зінченко С.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.