№ а/п 22-1910/15 Головуючий у 1 інстанції: Цимбал І.К.
Доповідач: Нежура В.А.
Іменем України
27 січня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді: Нежури В.А.
суддів: Соколової В.В., Шахової О.В.
при секретарі: Троц В.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 2 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій, -
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 2 вересня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій загалом в сумі 188 471 дол. США відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, судом було відмовлено у заявленому клопотання про виклик свідків, які б підтвердили факт обговорення сторонами 13 листопада 2011 року обставини повернення боргу, тим самим було порушено право позивача на справедливий і неупереджений розгляд справи, оскільки відповідача заперечував факту ведення переговорів.
В суд апеляційної інстанції сторони не з'явились, про день, місце та час розгляду справи повідомлялись належним чином.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч.1 ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі, що були передані йому позичальником) у строк та в порядку встановлені договором.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, 02.06.2008 р. сторони уклали договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 позичив ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 170000 доларів США із кінцевим строком повернення останніх до 01.09.2010 р. Факт отримання грошей підтверджується наданою відповідачем розпискою (а.с. 7).
У встановлений договором строк позичені кошти відповідачем повернуті не були.
В квітні 2014 року позивач звернувся в суд із даним позовом.
При цьому обґрунтовуючи свої вимоги в частині строків звернення до суду, позивач не вважав їх пропущеними, скільки в силу ст.. 264 ЦК України перебіг позовної давності був перерваний, враховуючи те, протягом 2012-12 років він неодноразово спілкувався із відповідачем і вів з ним перемовини як по телефону так і особисто щодо необхідності повернення боргу, під час яких він визнав наявність боргу перед позивачем і обіцяв вчинити дії, зокрема продати свою квартиру, з метою виконання зобов'язань за позикою.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до вимог статей 258, 261 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч. 2 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку,
Частинами третьою, четвертою і п'ятою статті 267 ЦК передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач ОСОБА_3 заявив клопотання про застосування строків позовної давності, яка сплинула на його думку 1 вересня 2013 року, і просив відмовити у задоволенні позову з цих підстав (а.с. 25) .
Позивач в свою чергу із клопотаннями (заявами) про визнання поважними пропущення позовної давності не звертався, і вважав позовну давність не пропущеною.
За встановлених обставин суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності, перебіг якої розпочався 02.09.2010 року і сплинув 02.09.2013 р.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суд першої інстанції, який відповідає встановленим обставинам справи, а також нормам процесуального і матеріального права.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги в частині порушення процесуальних прав апелянта у відмові допиту свідків, колегія суддів зазначає, що обставини, які повинні були підтвердити не впливають на законність оскаржуваного рішення, оскільки визнання боржником свого боргу і обіцянка його погасити, в розумінні ч. 1 ст. 264 ЦК України не є дією, яка перериває перебіг позовної давності.
На інші обставини, які б могли свідчити про переривання позовної давньої позивач в ході розгляду справи не посилався.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає оскаржуване рішення законним і обгрунтованим, підстав для його зміни чи скасуванню не вбачає.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 2 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: