03 лютого 2015 рокусправа № 804/14740/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Олефіренко Н.А.
суддів: Ясенової Т.І. Суховарова А.В.
за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року
по справі № 804/14740/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційної фірми «СОЮЗ»
до Державної податкової інспекції в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційної фірми «СОЮЗ» звернулось з позовом до суду, в якому просило: скасувати рішення Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про невизнання податкової декларації з ПДВ Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційної фірми "СОЮЗ" за липень 2014 року, відповідно до повідомлення від 20.08.2014 року № 18/233/10/04-61-18-02-21; визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області щодо присвоєння податковій декларації з ПДВ Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційної фірми "СОЮЗ" за липень 2014 року в електронній базі даних статусу "Не визнано, як податкова декларація"; зобов'язати Державну податкову інспекцію у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області видалити в електронних базах даних статусу "Не визнано, як податкова декларація" податкової декларації з ПДВ Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційної фірми "СОЮЗ" за липень 2014 року; визнати податкову декларацію з ПДВ Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційної фірми "СОЮЗ" за липень 2014 року такою, що подана у день її фактичного отримання Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.
Позовні вимоги обґрунтовані незгодою з рішенням та діями відповідача щодо невизнання податкової декларації з податку на додану вартість як податкової звітності, поданою та оформленою позивачем відповідно до вимог чинного законодавства.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року даний позов задоволено частково. Визнано протиправним не визнання Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2014 року з додатком 5 Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничої комерційної фірми "СОЮЗ" податковою звітністю, яке оформлено листом від 20.08.2014 року № 18/233/10/04-61-18-02-21. Визнано податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2014 року з додатком 5 Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничої комерційної фірми «СОЮЗ» такою, що подана у день її фактичного отримання Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області 15 серпня 2014 року.
Не погодившись з даним рішенням суду, ДПІ в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська ГУ МІндоходів у Дніпропетровській області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, постанову прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, відповідно до ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Матеріалами справи встановлено, що позивачем направлено до ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі засобами електронного зв'язку податкову декларацію з ПДВ за липень 2014 року з додатками до неї, яка отримана податковим органом 15 серпня 2014 року.
Листом від 20.08.2014 № 18/233/10/04-61-18-02-21 про невизнання звітних документів ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі повідомила позивача, що подана ним податкова декларація з ПДВ за липень 2014 року складена з порушенням вимог п.48.3 та п.48.4 статті 48 Податкового кодексу України, а тому не визнана як податкова декларація, та запропонувала повторно надати таку декларацію, оформлену належним чином.
На обґрунтування позовних вимог ТОВ ВКФ «СОЮЗ» зазначає, що подана ним декларація заповнена на бланках форм, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166, містять всі обов'язкові реквізити, підписані уповноваженою особою директором, скріплені печаткою і дозволяють встановити та перевірити нарахування та сплату позивачем податків за відповідні періоди.
Відповідач не погоджується з позовними вимогами та в письмовому запереченні проти позову зазначає, що подана позивачем декларація з ПДВ за липень 2014 року не зазначено району місцезнаходження платника.
Суд першої інстанції частково не погоджується з діями ДПІ щодо невизнання поданих позивачем звітних документів як податкової декларації, виходячи з наступних мотивів.
Порядок подання податкової декларації до органів державної податкової служби регулюється статтею 49 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби.
Імперативний характер наведеної норми означає, що податковий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію, подану платником податків в один із способів, передбачених пунктом 49.3 статті 49 Податкового кодексу України(особисто або через представника, поштою чи засобами електронного зв'язку).
Практична реалізація процедури прийняття податкової декларації визначається пунктами 49.8 та 49.9 статті 49 Податкового кодексу України.
Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.
Податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.
Виходячи з аналізу вказаних правових норм, колегія суддів звертає увагу на те, що податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників, а законодавство встановлює вичерпний перелік підстав для невизнання податкової декларації, а саме: не зазначення обов'язкових реквізитів, не підписання відповідними посадовими особами, не скріплення печаткою платника податків.
Крім того, слід звернути увагу на те, що законодавством не визначено переліку обов'язкових реквізитів податкової декларації. За таких підстав, обов'язковими реквізитами податкової декларації можна вважати реквізити, за відсутності яких неможливо ідентифікувати ту чи іншу податкову декларацію, а саме: найменування платника податку, ідентифікаційний код платника податку, тип декларації, звітний період, звітний період, в якому виправляються помилки, дата подання декларації, місцезнаходження платника податку тощо.
Як передбачено нормою абзацу першого пункту 49.9 статті 49 Податкового кодексу України, за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання органом державної податкової служби.
Згідно з пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Отже, процедура прийняття податкової декларації полягає у вчиненні посадовою особою податкового органу фактичних дій із: 1) перевірки наявності та достовірності заповнення обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 Податкового кодексу України; 2) реєстрації податкової декларації у день її отримання органом державної податкової служби.
При цьому, як встановлено пунктом 49.10 статті 49 Податкового кодексу України, відмова посадової особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо), забороняється.
Водночас Податковим кодексом України передбачені спеціальні наслідки подання платником податків податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.
У такому разі на підставі пункту 49.11статті 49 Податкового кодексу України орган державної податкової служби зобов'язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.
Натомість замість письмового повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації платника податків останньому направлено лист, у якому повідомлено, що у відповідності до п. 48.7 ст. 48 Податкового кодексу України, податкова звітність складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією.
З наведених законодавчих положень випливає, що стадія прийняття податкової декларації органом державної податкової служби є, по суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого працівник податкового органу здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. При цьому підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку.
Однак, виявлені податковою інспекцією недоліки спірної податкової декларації не відповідають наведеним критеріям. Адже не зазначення району місцезнаходження платника позивачем у декларації не перешкоджає ідентифікації його як платника податків та не є перешкодою для формування показників податкової звітності та їх подальшої перевірки податковим органом.
А відтак зазначені дефекти було незаконно розцінено судом першої інстанції як недолік заповнення податкової звітності, що може слугувати підставою для її неприйняття згідно з викладеними законодавчими положеннями.
Слід також зазначити, що зазначена обставина не впливає на показники поданої позивачем декларації, не призводить до неможливості або ускладнення перевірки податковим органом зазначених у ній даних, а відтак відсутні підстави для невизнання спірної декларації документом податкової звітності.
Як встановлено матеріалами справи, позивач звернувся до суду з позовом про визнання рішення податкової інспекції по невизнанню податкової декларації, а саме листа, яким позивача було повідомлено про невизнання податкової декларації податковою звітністю.
Слід зазначити, що лист відповідача від 20.08.2014 № 18/233/10/04-61-18-02-21 в розумінні чинного законодавства не є його рішенням.
Вказаний лист жодним чином не порушує законних прав та інтересів позивача, оскільки його зміст носить лише рекомендаційний характер та не спричиняє для позивача правових наслідків, у разі його невиконання, що не давало судам попередніх інстанцій підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, з мотивів пропущення строків розгляду скарг позивача на такий лист.
Таким чином, дії відповідача не відповідають вимогам ст. 19 Конституції України, ст.ст. 48-49 Податкового кодексу України.
Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте Державною податковою інспекцією доказів наявності обставин, які б дозволяли невизнавати подану Товариством декларацію як податкову звітність, у встановленому порядку не надано.
Водночас слід зазначити, що задоволення судом позовних вимог про визнання протиправними дій податкового органу щодо невизнання податкової декларації означає, що відповідне рішення відповідача не створило жодних правових наслідків для позивача, а спірна податкова декларація є поданою. Таке рішення суду сприяє належному відновленню порушених прав платника.
Однак, при цьому необхідним заходом для належного захисту прав платника є зазначення у резолютивній частині постанови адміністративного суду дати, з якої податкова декларація вважається поданою платником до органу державної податкової служби.
Таким чином, суд першої інстанції під час розгляду справи в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог, а тому, підстав, передбачених статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення не вбачається, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ержавної податкової інспекції в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року по справі № 804/14740/14 - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч.5 ст. 254 КАС України.
Повний текст ухвали виготовлено 04 лютого 2015 року.
Головуючий: Н.А. Олефіренко
Суддя: Т.І. Ясенова
Суддя: А.В. Суховаров