ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
30 січня 2015 року № 826/17234/14
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві Міністерства доходів і зборів України
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом в якому просить: визнати незаконними дії Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач 1) з безпідставного взяття на облік позивача як фізичної особи-підприємця; зобов'язати Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві зняти з обліку позивача як фізичну особу-підприємця; скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 08.08.2014 №1074/17-04; скасувати рішення Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач 2) від 13.10.2014 №2311/Б/26-15-10-09-25, як невмотивоване.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2014 відкрито провадження в адміністративній справі №826/17234/14, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 24.11.2014.
У судовому засіданні 24.11.2014 представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його. Представник відповідача 1 заперечив проти позовних вимог.
Відповідач 2 участі повноважного представника у судовому розгляді справи не забезпечив, про час, дату та місце судового засідання повідомлявся належним чином.
Керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, зважаючи на неприбуття у судове засідання без поважних причин належним чином повідомленого відповідача 2, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.
Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Матеріали справи свідчать, що на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75, статті 76 Податкового кодексу України Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві проведено камеральну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань до бюджету, про що складено відповідний акт від 30.07.2014 №734/26-59-17-04-2467713473.
Перевіркою встановлено порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 пункту 57.1 статті 57, підпункту 177.5.1 пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу України, а саме: протягом граничних строків несвоєчасно сплачено узгоджену суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що є суб'єктами підприємницької діяльності та самозайнятими особами.
Не погоджуючись з висновками перевірки позивач подав заперечення від 07.08.2014 №16/06 на зазначений акт перевірки, на які листом від 08.08.2014 №4890/Б/26-59-17-04-31 Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві повідомила позивача про залишення його заперечень на акт перевірки від 30.07.2014 №734/26-59-17-04-2467713473 без розгляду в зв'язку із пропущенням строку їх подання.
На підставі вказаного акта перевірки Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.08.201 №1074/17-04, яким позивачу нараховано 23384,98 грн. штрафу за затримку сплати суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб - суб'єктів господарської діяльності у розмірі 116924,92 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення позивач оскаржував в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у місті Києві, рішенням якого від 13.10.2014 №2311/Б/26-15-10-09-25 скаргу позивача залишено без розгляду у зв'язку із пропущенням строку її подання.
Позивач не погоджується із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, оскільки він не є фізичною особою-підприємцем, відповідно нарахування контролюючим органом штрафних санкцій за несплату податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів господарської діяльності, є безпідставним. Також, на думку позивача, рішення відповідача 2 про залишення без розгляду скарги позивача на оскаржуване податкове повідомлення-рішення є невмотивованим, оскільки позивачем не було пропущено термін подачі скарги.
Відповідач 1 проти позову заперечує з підстав, викладених у письмових запереченнях, в яких зазначено, що доходи нерезидента від здійснення довгострокових контрактів на території України підлягають оподаткуванню, а також зазначено, що позивач був знятий з обліку як фізична особа-підприємець 11.11.2014.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 №755-IV державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Частиною першою статті 14 зазначеного Закону України встановлено, що відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.
Позивачем надано довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 11.09.2014 №19274800 відповідно до якої в реєстрі відсутні відомості щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.
Також, згідно з листами відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Шевченківського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві від 07.11.2014 №5.19.1-2066, №5.19.1-2067 Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не містить відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, вказана фізична особа-підприємець на обліку у відділі державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Шевченківського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві не перебувала.
Крім того, відповідно до листа Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 17.11.2014 №7802/Я/26-59-18-05-22 фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) знято з податкового обліку 19.05.2003. Станом на 12.11.2014 ОСОБА_1 перебуває у стані 16 - припинено (ліквідовано, закрито).
За висновком суду, наведені докази є достатніми для твердження про те, що як станом на час проведення перевірки, так і станом на час розгляду даної справи позивач не перебуває у статусі фізичної особи-підприємця та знятий з податкового обліку у Державній податковій інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві з 19.05.2003. А відтак, твердження позивача про безпідставне взяття його на облік Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві як фізичну особу-підприємця є необґрунтованим.
Відповідно, за таких обставин не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про визнання незаконними дій Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві з безпідставного взяття на облік позивача як фізичної особи-підприємця та про зобов'язання Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві зняти з обліку позивача як фізичну особу-підприємця.
Зі змісту акта перевірки, за наслідками якої прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, убачається, що перевіркою встановлено порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, вимог пункту 57.1 статті 57, підпункту 177.5.1 пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу України, внаслідок чого несвоєчасно сплачено протягом граничних строків узгоджену суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що є суб'єктами підприємницької діяльності та самозайнятими особами.
Згідно з підпунктом 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, Кодексу.
Позивачем долучено до матеріалів справи податкову декларацію про майновий стан і доходи фізичної особи ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, за 2012 рік, якою самостійно визначено суму податку, що підлягає сплаті до бюджету, у розмірі 116924,92 грн.
Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оскільки граничним строком подачі податкової декларації для платників податку на доходи фізичних осіб є 30 квітня, відповідно граничним строком сплати самостійно визначеного податкового зобов'язання є 10 травня відповідного року.
З акта перевірки убачається, що граничним терміном сплати податкового зобов'язання, визначеного позивачем у податковій декларації про майновий стан і доходи фізичної особи ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, за 2012 рік, є 08.05.2013, що також не заперечувалось представником позивача під час судового розгляду.
Відповідно до наданої позивачем копії платіжного доручення від 26.06.2013 №2 податок на доходи фізичних осіб у розмірі 116924,92 грн. фактично сплачено позивачем 26.06.2013.
Таким чином, суд погоджується з висновками контролюючого органу, викладеними в акті перевірки, за наслідками якої прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, про несвоєчасну сплату позивачем податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 116924,92 грн.
За висновком суду, помилкове зазначення відповідачем 1 у акті перевірки статусу позивача як фізичної особи-підприємця не впливає на суть допущеного позивачем порушення фіскальної дисципліни та притягнення його до передбаченої податковим законодавством відповідальності.
Згідно з пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин) у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Судом встановлено, що граничним терміном сплати податкового зобов'язання, визначеного позивачем у податковій декларації про майновий стан і доходи фізичної особи ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, за 2012 рік, є 08.05.2013, водночас фактично податкове зобов'язання було сплачено 26.06.2013, тобто із затримкою більш ніж 30 календарних днів. Відтак відповідачем 1 правомірно застосовано до позивача штраф у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу, що становить 116924,92 * 20% = 23384,98 грн.
При цьому, як убачається із спірного податкового повідомлення-рішення, відповідачем 1 зазначено вид платежу: податок на доходи фізичних осіб - СГД, код платежу 11010500.
Водночас, згідно з наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 №11 "Про бюджетну класифікацію" за кодом 11010500 значиться саме податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування.
За таких умов, помилкове зазначення у спірному податковому повідомленні-рішенні статусу позивача як фізичної особи-підприємця та назви платежу не є достатньою та самостійною підставою для його скасування, з урахуванням правомірності накладення на позивача штрафу за допущене ним порушення.
Відповідно до пункту 56.2 статті 56 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин) у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Згідно з пунктом 56.3 статті 56 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин) скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Пунктом з 56.7 статті 56 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин) встановлено, що у разі порушення платником податків вимог пунктів 56.3 і 56.6 подані ним скарги не розглядаються та повертаються йому із зазначенням причин повернення.
Зі змісту рішення Головного управління Міндоходів у місті Києві від 13.10.2014 №2311/Б/26-15-10-09-25, яким скаргу позивача на податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 08.08.2014 №1074/17-04 залишено без розгляду, убачається, що вказане податкове повідомлення-рішення було надіслане позивачу на адресу: 01001, АДРЕСА_1 рекомендованим листом №021004570299 з повідомленням про вручення, та повернулось як не вручене з відміткою поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.
Разом з тим, з податкової декларації про майновий стан і доходи фізичної особи ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, за 2012 рік убачається, що податковою адресою (місцем проживання) платника податків є АДРЕСА_2.
Аналогічна адреса позивача значиться також в довідці Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 23.09.2013 №1028/Б/26-59-17-07-26 про сплачений нерезидентом в Україні податок на прибуток (доходи).
Відповідно до пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин) податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення (абзац перший). Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг (абзац другий). У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення (абзац третій). У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків (абзац четвертий).
Таким чином, оскільки податкове повідомлення-рішення від 08.08.2014 №1074/17-04 надсилалось позивачу не за зазначеною ним адресою свого місця проживання, яка була відома відповідачу 1, суд погоджується з доводами позивача про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не вважається таким, що вручене позивачу 13.08.2014. А відтак, у відповідача 1 були відсутні підстави для не розгляду скарги позивача на податкове повідомлення-рішення від 08.08.2014 №1074/17-04. Проте, вказана обставина не є підставою вважати скаргу позивача на податкове повідомлення-рішення від 08.08.2014 №1074/17-04 задоволеною, оскільки рішення за скаргою було надіслане. Крім того, вказане рішення жодним чином не впливає на оскаржуване податкове повідомлення-рішення з огляду на висновок суду про його правомірність.
Разом з тим, відповідно до ст. 17 Кодексу адміністративного кодексу України предметом розгляду справи по суті в порядку адміністративного судочинства є не будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а лише ті, що породжують права та обов'язки учасників спірних відносин.
Тобто, звернення особи з відповідними позовними вимогами повинно бути направлено на відновлення порушеного права.
У відповідності до п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Згідно із п. 58.1 ст. 58 та п. 86.8 ст. 86 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки податковим органом приймається податкове повідомлення-рішення.
Правові наслідки для позивача можуть створювати лише відповідні рішення контролюючого органу, прийняті на підставі вказаного акта перевірки. Відповідно, рішення про розгляд скарги, не порушує права платника податків.
Оскільки за результатами проведеної перевірки відповідачем вже прийняте податкове повідомлення-рішення, саме воно повинно бути предметом оскарження. позивача.
Зважаючи на викладене, обраний позивачем спосіб захисту права в наведеній частині не відповідає його змісту, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог в цій частині та відсутність юридичних підстав для їх задоволення.
Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2014 року № К/800/45400/14.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про судовий збір, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
Законом України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору складає 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» встановлено у 2014 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня - на рівні 1218,00 грн.
Враховуючи розмір майнових вимог, позивачу, в даному випадку, за звернення до адміністративного суду із майновим позовом слід було сплатити 1827,00 грн.
Водночас, частиною 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 255,78 грн., а тому, враховуючи, результат розгляду адміністративної справи та розмір сплаченого судового збору, решта суми судового збору у розмірі 1571,22 грн. підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31218206784007, код класифікації 22030001) судовий збір у розмірі 1571,22 грн. (тисяча п'ятсот сімдесят одна гривна двадцять дві копійки).
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.Ю. Гарник