ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
22 січня 2015 року 09:54 № 826/20041/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., при секретарі судового засіданні Непомнящій О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ ДФС у м.Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, скасування вимоги
Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач) в якому просить: визнати неправомірними дії (бездіяльність) ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів (ДФС) у м Києві щодо прийняття упередженої вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04 листопада 2014 року № Ф-1395-25 та у зв'язку з ненаданням ФОП ОСОБА_2 відповіді на запит; скасувати вимогу ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів (ДФС) у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 04 листопада 2014 року № Ф-1395-25.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/20041/14, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 21 січня 2015 року, яке відкладалось на 22 січня 2015 року у зв'язку з необхідністю отримання додаткових доказів по справі.
У судовому засіданні 22 січня 2015 року представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його. Представник відповідача заперечив проти позовних вимог.
Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Матеріали справи свідчать, що на підставі направлень від 21 липня 2014 року № 775, № 776 виданих ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві, на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності ОСОБА_2 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатом якої складено акт перевірки від 06 серпня 2014 року № 6105/26-51-17-01/НОМЕР_1.
Як висновок проведеної перевірки, серед іншого, встановлено порушення пункту 2.10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», при перевірці виявлено відхилення суми доходу, на який нараховується ЄСВ з урахуванням максимальної величини, виявленої під час перевірки, в результаті чого донараховано єдиний соціальний внесок 34.7% за 2012 року та 2013 на загальну суму 114094,64 грн.
На підставі вищезазначених висновків акту перевірки, Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві від 02 вересня 2014 року № 0028511701 та визначено позивачу суму боргу у розмірі 114094,64 грн.
Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення, вищезазначена вимога отримана позивачем 08 вересня 2014 року.
У судовому засіданні 22 січня 2015 року представником відповідача повідомлено та не спростовано представником позивача, що за результатом адміністративного оскарження, в тому числі, податкової вимоги від 02 вересня 2014 року № 0028511701, скарги позивача від 15 вересня 2014 року вх. 7358/3 із доповненнями від 30 вересня 2014 року вх. № 79413 та від 29 жовтня 2014 року вх. № 3704/ФОП залишені без задоволення, податкова вимога 02 вересня 2014 року № 0028511701 - без змін.
04 листопада 2014 року Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві № Ф1395-25, якою позивачу визначено суму боргу у розмірі 121837,32 грн., в тому числі: недоїмка - 114459,34 грн., штрафи - 7377,98 грн.
Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.
Відповідно статті 60 Податкового кодексу України податкова вимога вважаються відкликаною, якщо: сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення; контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу; контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі; рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі; рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з облікової картки позивача, станом на 17 грудня 2014 року у позивача обраховувалась переплата у розмірі 451,45 грн. Відтак, враховуючи переривання податкового боргу, в силу приписів статті 60 Податкового кодексу України, податкова вимога від 04 листопада 2014 року № Ф-1395-25 вважається відкликаною.
У судовому засіданні 21 січня 2015 року представником відповідача підтверджено факт відкликання спірної податкової вимоги.
Таким чином, позовна вимога про визнання протиправною та скасування податкової вимоги не підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття податкової вимоги суд зазначає, що станом на момент винесення спірного рішення, за позивачем обліковувався податковий борг, а тому відповідач був наділений повноваженнями щодо податкової вимоги. Відтак, заявлена вимога задоволенню не підлягає.
Також, позивачем заявлено вимогу про визнання неправомірними дії (бездіяльність) ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів (ДФС) у м Києві щодо ненаданням ФОП ОСОБА_2 відповіді на запит, з приводу якої суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 20 листопада 2014 року позивач звернувся до ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м Києві із запитом про надання документів, а саме: розрахунок нарахування недоїмки в розмірі 114459,34 грн.; розрахунок нарахування штрафних санкцій в розмірі 7377,98 грн.; - картку особового рахунку ФОП ОСОБА_2 з 06 серпня 2014 року по 31 жовтня 2014 року.
Суд зауважує, що оскільки у вищезазначеному запиті не міститься посилань на Закон України «Про інформацію», запит поданий в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Відповідно до статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Слід зазначити, що станом на момент звернення до суду максимальний строк (сорок п'ять днів), встановлений для розгляду звернень громадян, не сплинув.
Як встановлено частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Тобто, спірним правовідносинам, що можуть бути предметом розгляду в адміністративних справах, повинні бути притаманні такі ознаки як порушення прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, що вчинені обов'язково у сфері публічно-правових відносин.
Пунктом 6 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України під поняттям адміністративний позов визначено - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.
З огляду на приписи пункту 6 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, що відносяться до сфери публічно-правових відносин та порушують права, свободи та інтереси фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Слід зазначити, що право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантується кожному (в тому числі юридичним особам) статтею 55 Конституції України.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно зі статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб. Частиною 3 статті 3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами.
Відповідно до частини 1 статті 6 цього ж Закону усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом.
Зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально - правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Суд зазначає, що позивачем не надано належних обґрунтувань наявності порушення його прав чи інтересів у сфері публічно-правових відносин станом на момент звернення до суду та розгляду справи у судів.
Відтак, позовна заява в цій частині не може бути задоволена, позаяк право позивача в цій частині не порушене.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, дійшов висновку, що адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 відмовити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31218206784007, код класифікації 22030001) судовий збір у розмірі 2208,81 грн.
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.Ю. Гарник