Справа № 819/2783/14-a
28 січня 2015 р.м.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі:
судді Ходачкевич Н.І.
при секретарі судового засідання Цимбал А.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника позивача Стасишин М.В.
представників відповідача Шилінська Н.М. Валега Т.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департамент соціального захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Департаменту соціального захисту населення Тернопільскої обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю дій відповідача щодо невидачі посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, оскільки у позивача наявні підтверджуючі документи, які свідчать про те, що позивач брав участь у ліквідації наслідків ЧАЕС., зокрема посилається на рішення Бучацького районного суду від 19.02.2001р. Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив повністю з підстав викладених у письмових запереченнях, та пояснив, що відповідно представлених позивачем документах відсутні як докази про підвищену заробітну плату за роботу в зоні відчуження, так і підтвердження кількості днів та населених пунктів, в яких працював ОСОБА_1 , що не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 «Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Законом, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, є Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991 року зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 796-ХІІ).
Відповідно до статті 10 даного Закону учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 14 Закону № 796-ХІІ для встановлення пільг і компенсацій визначено чотири категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема,
до категорії 2 відносяться учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження:
- з моменту аварії до 1 липня 1986 року - незалежно від кількості робочих днів;
- з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів;
- у 1987 році - не менше 14 календарних днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи;
- евакуйовані у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття);
- особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення;
до категорії 3 відносяться учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали:
- у зоні відчуження з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - від 1 до 5 календарних днів;
- у зоні відчуження в 1987 році - від 1 до 14 календарних днів;
- у зоні відчуження в 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів;
- на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві -
не менше 14 календарних днів у 1986 році, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які відповідають умовам визначеним у цій статті.
Підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами (стаття 15 Закону № 796-ХІІ).
Частиною першою статті 65 Закону № 796-XII передбачено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи регулюються Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 51 від 20.01.1997 року (далі - Порядок № 51).
Відповідно до пунктів 2, 10 Порядку № 51 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства. Посвідчення, зокрема, потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС видаються Радою міністрів Автономної республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.
Посвідчення видаються: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів:
а) посвідчення про відрядження в зону відчуження;
б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження;
в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту) (абзаци четвертий - восьмий пункту 10 Порядку № 51).
Згідно з положеннями пункту 11 Порядку № 51 у разі втрати або псування посвідчення замість нього видається дублікат на підставі раніше поданих документів, зазначених у пункті 10 цього Порядку, а також особистої заяви (з поясненням обставин втрати або псування посвідчення і зазначенням його номера і дати видачі) та публікації в пресі повідомлення про визнання втраченого посвідчення недійсним. Дублікат видається органом, який видав посвідчення, або органом, який видає такі посвідчення за новим місцем проживання громадянина, на підставі завірених в установленому порядку копій документів, зазначених у пункті 10 цього Порядку. Угорі у лівому кутку посвідчення ставиться штамп або робиться чорним чорнилом надпис: «Дублікат. Видано замість посвідчення серії ... N ...».
Спірні питання визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, вирішуються комісією при Мінпраці, до складу якої, крім спеціалістів зазначеного Міністерства включаються спеціалісти МОЗ, МНС, Мінюсту, Міноборони, Держкомгідромету та Київської облдержадміністрації за поданням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Рішення зазначених комісій є підставою для видачі посвідчень відповідної категорії. У разі встановлення цими комісіями факту необгрунтованої видачі посвідчення відповідної категорії посвідчення на підставі рішення комісії підлягає вилученню (пункт 12 Порядку № 51).
Як встановлено судом та не заперечується позивачем 19.01.1993 р. Тернопільською обласною державною адміністрацією ОСОБА_1 видано посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 2).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 1997 року № 135 в порядку вимог встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 «Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» проводилась перевірка правильності видачі посвідчень «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС».
У зв'язку із цим, тимчасова комісія Тернопільської обласної державної адміністрації по перевірці правильності видачі посвідчень «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» направила документи ОСОБА_1 на розгляд Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при МНС України (далі - Комісія) (витяг з протоколу від 02.02.1998 № 39).
Зазначеною Комісією вирішено визнати видачу ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС безпідставною, оскільки відсутні первинні підтверджуючі документи про роботу в зоні відчуження (витяг з протоколу від 23 вересня 1998 року № 271).
Аналогічне питання про визначення ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС неодноразово розглядалося Комісією зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при МНС України, а саме: 22 лютого 1999 року (витяг з протоколу № 311), 22 березня 1999 року (витяг з протоколу № 314),18 грудня 2003 року (витяг з протоколу № 436), в результаті чого було вирішено визнати йому видачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС безпідставною.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51 «Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасникам ліквідації наслідків аварії на. ЧАЕС посвідчення видаються на підставі одного з таких документів: посвідчення про відрядження в зону відчуження; військовий квиток і довідка командира військової частини про участь в ліквідації наслідків аварії в зоні відчуження; довідка про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).
Згідно з розпорядженням Тернопільського ШРБУ-38 від 28.08.1986 №39 ОСОБА_1 був відряджений по питанню виробництва робіт м. Бородянка Київської області з 29.08.1986 по 27.09.1986.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 населений пункт смт Бородянка Київської області до зони відчуження не відноситься, а безпосередню участь на ст. Товстий Ліс ОСОБА_1 не підтверджено жодним доказом, а саме відсутність підвищеної заробітної плати в кратному розмірі, що передбачено постановою Ради Міністрів Української PCP, Української Республіканської Ради профспілок від 10.06.1986 № 207-7, постановою Ради Міністрів Української PCP, Української Республіканської Ради профспілок від 05.06.1986 №665-195 «Про умови оплати праці і матеріального забезпечення працівників підприємств, організацій і установ, зайнятих на роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і усунення забруднення навколишнього середовища», Переліком населених пунктів і виробничих об'єктів, де оплата праці проводилась відповідно до зон небезпеки (згідно з рішенням Урядової комісії).
Відповідно до довідки Тернопільського ШРБУ-38 від 29.12.1992 №181 ОСОБА_1 брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в 30-ти кілометровій зоні у період з 29.08-27.09.1986, хоча згідно з розпорядженням від 28.08.1986 №39 позивач відряджався в смт Бородянку Київської області. Підвищена заробітна плата, яку отримав ОСОБА_1 за роботу в зазначений період складала 320 крб., і відповідно до довідок від 21.05.2003 №52, від 17.09.2013 №62 була виплачена позивачу в жовтні 1986 року і складала лише 75 відсотків від ставки 165 крб. замість добових, а саме: за 8 днів - 43 крб. 04 коп. і за 20 днів - 112 крб. 50 коп. При цьому працівникам, які працювали поза межами зон радіоактивного забруднення, тобто поза зоною відчуження, виплачувалось 75 відсотків середньої заробітної плати замість добових.
Водночас в даних довідках не зазначено конкретних населених пунктів та кількості днів зони відчуження, в яких міг би перебувати позивач.
Щодо посилання позивача на рішення Бучацького районного суду від 19.02.2001р., ( матеріали справи оглянуті в судовому засіданні), слід зазначити, що даним рішенням встановлено факт перебування ОСОБА_1 в зоні відчуження, а не факт його участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Таким чином, в представлених позивачем документах відсутні як докази про підвищену заробітну плату за роботу в зоні відчуження, так і підтвердження кількості днів та населених пунктів, в яких працював ОСОБА_1 , що не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 «Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, в позові відмовити
Керуючись ст.ст. 94, 158-167 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в порядку і строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови вигтовлено 04.02.2015р.
Головуючий суддя Ходачкевич Н.І.
копія вірна
Суддя Ходачкевич Н.І.