03.02.2015 р. Справа № 914/1307/13
За позовом: Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго", м.Львів,
до відповідача: Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго", м.Львів,
третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Відокремлений підрозділ "Галременерго" Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго", м. Львів,
третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Львівська міська рада, м. Львів,
третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державна податкова інспекція у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, м. Львів,
третя особа 4, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго", м.Львів,
про: стягнення 304' 166,34 грн. заборгованості та судових витрат.
Суддя Яворський Б.І.
при секретарі Кубара А.
Представники:
від позивача: Коцелко Ю.В.;
від відповідача: Чорній О.Б.;
від третьої особи 1: Чорній О.Б.;
від третьої особи 2: не з'явився;
від третьої особи 3: не з'явився,
від третьої особи 4: Гіль В.Б.
На розгляд господарського суду Львівської області Львівським міським комунальним підприємством "Львівтеплоенерго" подано позов до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго", за участю третьої особи 1 - Відокремленого підрозділу "Галременерго" Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго", третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Львівської міської ради, третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, третьої особи 4, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" про стягнення 304' 166,34 грн. заборгованості та судових витрат.
Рішенням господарського суду Львівської області від 06.11.2013р. позов задоволено, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" на користь Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" 304'66,34 грн. відшкодування витрат на сплату земельного податку та 6' 083,33 грн. судового збору.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.2014р. рішення господарського суду Львівської області від 06.11.2013р. скасовано в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" на користь Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" 304' 166,34 грн. відшкодування витрат на сплату земельного податку та 6' 083,33 грн. судового збору. Постановлено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Львівському міському комунальному підприємству "Львівтеплоенерго" про стягнення 304' 66,34грн. відшкодування витрат на сплату земельного податку відмовлено повністю (у мотивувальній частині постанови апеляційний суд зробив висновок, що договір від 23.05.2005р. № 06/50-05 є недійсним). У решті рішення господарського суду Львівської області від 06.11.2013 року в справі № 914/1307/13 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 22.04.2014р. постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.2014 р. скасовано, справу направлено на новий перегляд до Львівського апеляційного господарського суду. Скасовуючи згадану постанову ЛАГС, Вищий господарський суд зазначив, що суд апеляційної інстанції при постановленні нового рішення, мотивувальна частина якого місить посилання на необхідність визнання договору від 23.05.2005р. № 06/50-05 недійсним на підставі п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, в резолютивній його частині про це не зазначив, чим допустив порушення вимог норм процесуального права).
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.07.2014р. рішення господарського суду Львівської області від 06.11.2013р. залишено без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Постановою Вищого господарського суду України від 28.10.2014р. рішення господарського суду Львівської області та постанову Львівського апеляційного господарського суду скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд. Касаційний суд зазначив, зокрема, таке.
«Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, виходив із того, що ЛМКП "Львівтеплоенерго" на праві постійного користування володіє земельною ділянкою загальною площею 11,5301 га за адресою Львівська обл., м.Львів вул.Козельницька, 5, з огляду на таке, що Державним актом на право постійного користування землею від 09.02.1998 року №ІІ-ЛВ (005059) ДАЕК "Львівобленерго" надано у постійне користування земельну ділянку площею 11,5301 га для виробничих потреб підприємства "Львівські теплові мережі. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.11.1998 року №892-р прийнято пропозицію Львівської міської ради про передачу у власність територіальної громади міста Львова цілісного майнового комплексу "Львівських теплових мереж".
Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 22.01.1999 року №18 вирішено в термін до 15.02.1998 року передати на баланс ЛМКП "Львівтеплоенерго" цілісний майновий комплекс по вул. Козельницька, 5 у місті Львові.
Наказом Департаменту міського інженерного господарства від 25.06.1999 року на підставі акта приймання-передачі цілісного майнового комплексу Львівських теплових мереж та ТЕЦ-2 у власність територіальної громади міста Львова та передачі на баланс ЛМКП "Львівтеплоенерго" від 24.06.1999 року, земельну ділянку закріплено на праві господарського відання за ЛМКП "Львівтеплоенерго".
Касаційна інстанція не може погодитись з таким висновком, оскільки ні суд першої ні апеляційної інстанції не звернули увагу на те, що як за приписами Земельного кодексу України від 25.10. 2001 року так і за приписами Земельного кодексу України від 18.12.1990 року набуття права на землю здійснювалось шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання у користування.
Єдиним документом, що посвідчував право власності або постійного користування земельною ділянкою згідно статті 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року та статті 126 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року в редакції до внесення змін Закону України № 1066-VI від 05.03.2009 року був державний акт встановленої форми. Право тимчасового користування згідно статті 24 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року та статті 124 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року виникає на підставі договору оренди.
Судами встановлено, що згідно державного акта № 11-1113 (005059) від 09.02.1998 року право постійного користування земельною ділянкою площею 11,5301 за адресою: вул. Козельницька, 5 для виробничих потреб підприємства "Львівські теплові мережі" передано ДАЕК "Львівобленерго".
Будь-яких інших передбачених земельним законодавством правовстановлюючих документів на право користування спірною земельною ділянкою судами не встановлено, а відтак висновок про те, що позивач є належним землекористувачем на підставі наказу Департаменту міського інженерного господарства, акта-приймання передачі або іншого непередбаченого діючим законодавством документа є помилковим.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, спір виник в зв'язку із невиконанням відповідачем договору № 06/50-05 від 23.05.2005 року про відшкодування витрат балансоутримувача, понесені ним за оплату земельного податку.
Отже, предметом цього договору є взаємовідносини сторін з приводу сплати земельного податку.
Податок, в тому числі земельний, це обов'язковий безумовний платіж на користь відповідного бюджету, який справляється з відповідного платника податку, а від так є елементом податкових відносин та не підпадає під регулювання цивільного законодавства.
Отже, для вирішення спору по суті судам необхідно надати правову оцінку договору.
При цьому, необхідно мати на увазі, що відповідно статей 269, 270 Податкового кодексу України платниками податку на землю є власник земельних ділянок, земельних часток та землекористувачі за земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності. Більше того, слід відрізняти поняття справляння податку з платника податку від його фактичного перерахування належному отримувачу, яке може здійснюватись як платником податку так і його представником (законним чи уповноваженим), чи у випадках, передбачених Податковим кодексом України, - податковим агентом».
Згідно проведеного 19.11.2014р. автоматичного розподілу справа передана для розгляду судді Яворському Б.І. Ухвалою суду від 21.11.2014р. розгляд справи призначено на 09.12.2014р. Рух справи відображено у відповідних ухвалах. Ухвалою суду від 20.01.2015 р. строк розгляду справи продовжувався на 15 днів.
У судовому засіданні 03.02.2015р. представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях, просив позов задоволити та стягнути з відповідача заборгованість. Зокрема, пояснив, що в даному випадку правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору, у якому сторони вільно на власний розсуд визначили умови сплати та відшкодування витрат на земельний податок, даний договір чинний і у встановленому порядку недійсним не визнавався.
Представник відповідача та третьої особи 1 у судовому засіданні 12.01.2015р. проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві та письмових поясненнях. Так, повідомив, що між ПАТ «ДТЕК Західенерго» та ЛМКП «Львівтеплоенерго» договір оренди землі не укладався. Щодо договору про відшкодування витрат від 23.05.2005р., то на момент його укладення позивач надав неправдиві відомості про належність йому земельної ділянки, і відповідач не володів інформацією про відомості, зазначені в Державному акті на право постійного користування земельною ділянкою від 09.02.1998р. по вул.Козельницькій, 5 у м.Львові. Крім того, вважає, що позивач згідно ухвал Львівської міської ради (далі - ЛМР) був звільнений від сплати податку, однак він безпідставно задекларував, сплатив та виставив відповідачу до відшкодування суму земельного податку.
У судове засідання 03.02.2015р. представник третьої особи 2 не з'явився, подав клопотання про розгляд справи без участі представника Львівської міської ради з врахуванням позиції ЛМКП «Львівтеплоенерго».
Представник третьої особи 3 у судове засідання 03.02.2015 р. не з'явився, причин неприбуття не повідомив.
Третя особа 4 у судовому засіданні 03.02.2015 р. подала відзив на позов, у якому зазначила, що спірна земельна ділянка по вул. Козельницькій, 5, площею 11,5301 га, надана ДАЕК «Львівобленерго» у постійне користування для виробничих потреб підприємства «Львівські теплові мережі», про що 09.02.1998 р. видано Державний акт на право постійного користування землею. Земельна ділянка передана у фактичне користування ЛМКП «Львівтеплоенерго», однак воно змін у землевпорядну документацію не внесло.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.
Згідно Державного акту на право постійного користування землею ІІ-ЛВ №(005059)10709002 від 09.02.1998р. земельну ділянку площею 11,5301 га на вул.Козельницькій, 5 у м.Львові надано в постійне користування Державній акціонерній енергопостачальній компанії «Львівобленерго» для виробничих потреб підприємства «Львівські теплові мережі» відповідно до рішення Львівської міської ради від 15.08.1997р. №513.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.11.1998р. №892-р прийнято пропозиції Львівської міської ради, погоджені Міненерго, Мінекономіки, Мінфіном, ФДМ України та державними акціонерними енергопостачальними компаніями «Львівобленерго» і «Чернігівобленерго», про передачу з державної власності цілісних майнових комплексів: Львівських теплових мереж (вул.Козельницька, 5) та Львівської ТЕЦ-2 (вул.Пластова,125) у власність територіальної громади м.Львова.
22.01.1999р. Львівська міська рада прийняла рішенням №18 «Про прийняття цілісного майнового комплексу Львівських теплових мереж, Львівської ТЕЦ-2 ДАЕК «Львівобленерго» у власність територіальної громади міста та передачі на баланс МКП «Львівтеплоенерго».
24.06.1999р. складено акт приймання-передачі цілісних майнових комплексів Львівських теплових мереж та ТЕЦ-2 ВАТ «Львівобленерго» у власність територіальної громади м.Львова з передачею на баланс ЛМКП «Львівтеплоенерго».
23.05.2005р. між Львівським міським комунальним підприємством "Львівтеплоенерго" (балансоутримувач) та ВАТ "Західенерго", правонаступником якого є ПуАТ "ДТЕК Західенерго" (землекористувач), укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача №06/50-05 (надалі - договір).
Відповідно до п.1.1 договору ЛМР надала балансоутримувачу для користування земельну ділянку площею 115' 301 кв.м. за адресою: м.Львів, вул.Козельницька, 5 (Державний акт на право постійного користування землею за №ІІ ЛВ №(005059) від 09.02.1998р.). Починаючи з 1999р. і по даний час балансоутримувач постійно сплачує земельний податок (п.1.2 договору). На даній території розташовані об'єкти відокремленого підрозділу ВАТ «Західенерго» «Галременерго», за яким закріплена і знаходится у фактичному користуванні земельна ділянка площею 9' 730 кв.м. За дану земельну ділянку землекористувач зобов'язується відшкодувати балансоутримувачу витрати, понесені ним за сплату земельного податку (п.1.3, 3.1 договору). Термін сплати відшкодування землекористувачем становить не пізніше, ніж 30 календарних днів з дня підписання договору та отримання відповідного розрахунку на відшкодування земельного податку (п.5.3 договору). У випадку відмови землекористувача від сплати відшкодування земельного податку, балансоутримувач має право стягнути дану суму через судові органи (п.4.3 договору). Договір діє з дня його підписання і до 31.12.2005р. (п.6.1 договору). При відсутності заяв, скарг та пропозицій за місяць до закінчення строку його чинності договір вважаєтся продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором (п.6.2 договору).
У витягу №40/01-15/5053-11 від 03.10.11р. з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 115' 301 кв.м, яка знаходиться у м.Львові, вул.Козельницька, 5, зазначено, що власником (користувачем) ділянки є ЛМКП «Львівтеплоенерго».
29.04.2011р. сторони уклали додаткову угоду до договору.
Згідно витягу №40/01-15/260-49 від 31.01.12р. з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 9' 730 кв.м, яка знаходиться у м.Львові, вул.Козельницька, 5, зазначено, що власником (користувачем) ділянки є ЛМКП «Львівтеплоенерго».
У листі Державної податкової служби у Львівській області від 23.05.2012р. зазначено, зокрема, таке. Земельна ділянка, яка використовується структурною одиницею ВАТ «Західенерго» «Галременерго», може бути надана йому в оренду Львівською міською радою. Оскільки такий договір відсутній, то підстав відносити відшкодування витрат по сплаті земельного податку ЛМКП «Львівтеплоенерго» до складу витрат ВП «Галременерго» ПАТ «ДТЕК Західенерго» немає. Що стосується пільг при оподаткуванні землі, то слід зазначити, що ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2011р. пільга по сплаті земельного податку надана ЛМКП «Львівтеплоенерго», отже, вона застосовується лише до земельних ділянок, якими користується підприємство.
16.06.2012р. позивач надіслав відповідачу претензію про необхідність погашення заборгованості у сумі 67'209,40 грн., яка виникла станом на 31.12.2011р.
10.10.2012р. позивач надіслав відповідачу претензію, у якій вимагав сплатити заборгованість по відшкодуванню витрат земельного податку у сумі 261' 083,26 грн.
22.11.2012р. відповідач повідомив позивачу, що останнім не доведено факт понесення витрат, які ПуАТ «Західенерго» має відшкодувати.
У матеріалах справи міститься претензія від 27.11.2012р. №08-3821, адресована відповідачу, у якій позивач просив сплатити заборгованість по відшкодуванню витрат земельного податку у сумі 282'624,80 грн.
Згідно Свідоцтва про право власності №С-05573 від 21.12.2012р. та витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №506134 від 15.02.2013р. ПуАТ «ДТЕК Західенерго» є власником будівлі, виробничого цеху під літ «А-4» площею 2080,40 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Козельницька, 5.
Згідно Свідоцтва про право власності №С-05575 від 21.12.2012р. та витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №474027 від 14.02.2013р. ПуАТ «ДТЕК Західенерго» є власником будівлі, механічної майстерні «Б-1» - 564,00 кв.м., «Г-2» - 687,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Козельницька, 5.
Згідно Свідоцтва про право власності №С-05574 від 21.12.2012р. та витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №474035 від 14.02.2013р. ПуАТ «ДТЕК Західенерго» є власником будівлі, виробничого цеху під літ «Б-3» площею 1473,10 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Козельницька, 5.
Згідно Свідоцтва про право власності №С-05576 від 21.12.2012р. та витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №473862 від 13.02.2013р. ПуАТ «ДТЕК Західенерго» є власником будівлі, металевого складу під літ «Е-1» площею 106,40 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Козельницька, 5.
У відповіді відділу Держземагенства у м.Львові від 31.05.2013р. зазначено, що згідно земельно-кадастрових даних інформація щодо реєстрації договору земельної ділянки площею 0,973 га за адресою: м.Львів, вул.Козельницька, 5 у відділі відсутня. Згідно земельно-кадастрових даних, на земельну ділянку площею 11,5301 га, яка знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Козельницька, 5, зареєстровано державний акт на право постійного користування землею Державній акціонерній енергопостачальній компанії «Львівобленерго».
На запит суду відділ Держземагенства у Львівській області 01.11.2013р. повідомив, що згідно земельно-кадастрових даних за адресою: м.Львів, вул.Козельницька, 5 зареєстрована земельна ділянка площею 11,5301 га для виробничих потреб, яка знаходиться в постійному користуванні ВАТ «Львівобленерго» підприємства «Львівські теплові мережі». Інформація щодо реєстрації договору від 23.05.2005р. №06/50-05 земельної ділянки площею 0,973 га, яка знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Козельницька, 5, у відділі відсутня.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
У силу вимог ч.1 ст.11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Як зазначалося вище, направляючи справу на новий розгляд, касаційний суд відзначив:
«Судами встановлено, що згідно державного акта № 11-1113 (005059) від 09.02.1998 року право постійного користування земельною ділянкою площею 11,5301 за адресою: вул. Козельницька, 5, для виробничих потреб підприємства "Львівські теплові мережі" передано ДАЕК "Львівобленерго". Будь-яких інших передбачених земельним законодавством правовстановлюючих документів на право користування спірною земельною ділянкою судами не встановлено, а відтак висновок про те, що позивач є належним землекористувачем на підставі наказу Департаменту міського інженерного господарства, акта-приймання передачі або іншого непередбаченого діючим законодавством документа є помилковим».
Згідно державного акта № 11-1113 (005059) від 09.02.1998 року право постійного користування земельною ділянкою площею 11,5301 за адресою: вул. Козельницька, 5 для виробничих потреб підприємства "Львівські теплові мережі" передано ДАЕК "Львівобленерго".
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ст. 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 р., який був чинний на момент видачі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою). Право тимчасового користування виникає на підставі договору оренди (ст. 24 ЗК України від 18.12.1990 року).
Підстави набуття права на землю із земель державної і комунальної власності передбачені статтею 116 Земельного кодексу України. Підставою набуття права на землю у таких випадках є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Порядок надання у постійне користування земельних ділянок встановлений статтею 123 Земельного кодексу України. Так, згідно з ч. 1 цієї статті надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно ст.125 Земельного кодексу України право власності, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.
Оцінюючи наявні у справі докази, суд зазначає, що будь-яких рішень органу місцевого самоврядування або органу державної влади про передачу ЛМКП "Львівтеплоенерго" у власність спірної земельної ділянки або надання її у постійне користування чи оренду сторонами не подано. У матеріалах справи відсутні також докази набуття ЛМКП "Львівтеплоенерго" прав на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, оренди чи іншого правочину. Таким чином, на момент прийняття судом рішення, відсутні докази наявності у позивача права власності чи права користування земельною ділянкою. Відтак, ЛМКП "Львівтеплоенерго" не довело, що воно є власником чи належним користувачем спірної земельної ділянки.
Аналіз договору від 23.05.2005р. дає підстави стверджувати, що він фактично регулює питання відшкодування земельного податку. Однак, укладаючи такий договір, сторони не звернули увагу на наступне.
Згідно ст.2 ЗУ «Про плату за землю» (який був чинний на момент укладення договору) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Податок - це обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками (ст.1 цього ж Закону). Відповідно до ст.5 Закону об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар. Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (ст.15 Закону). Чинний на сьогодні Податковий кодекс України визначає, що земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (п.14.1.72 Податкового кодексу України).
При цьому необхідно мати на увазі, що платниками податку на землю є власники земельних ділянок, земельних часток та землекористувачі за земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності. Слід відрізняти поняття справляння податку з платника податку від його фактичного перерахування належному отримувачу, яке може здійснюватися як платником податку, так і його представником чи податковим агентом. Тому податок, в тому числі земельний, є елементом податкових відносин та не підпадає під регулювання цивільного законодавства. Аналогічний висновок зробив ВГС України, направляючи справу на новий розгляд.
Одна з вказівок касаційного суду звучить:
«Для вирішення спору по суті судам необхідно надати правову оцінку договору від 23.05.2005р. №06/50-05».
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.202 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ст.203 ЦК України).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України (ч.1 ст.215 ЦК України). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст.216 ЦК України). Таким чином, правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Визнання правочину господарським судом недійсним є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину (п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
Згідно п.1 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Пленум Вищого господарського суду України у постанові №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» звертає увагу, що якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині. Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (п.2.3 постанови).
Як встановлено судом, сторонами спірного договору є ЛМКП "Львівтеплоенерго" (балансоутримувач) та ВАТ "Західенерго", правонаступником якого є ПуАТ "ДТЕК Західенерго" (землекористувач). Проте, як обґрунтовано вище, ЛМКП "Львівтеплоенерго" не довело що є власником чи належним користувачем спірної земельної ділянки, а сплата податку, відшкодування якого є предметом договору, не регулюється цивільним законодавством.
З огляду на зазначене, договір від 23.05.2005р. є таким, що суперечить закону, а тому суд визнає його недійсним і у задоволенні позову відмовляє.
Згідно ч.2 ст.4-3 та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ст.43 ГПК України).
Відповідно до п.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
У п.4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 р. №7 зазначено, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки у задоволенні позову суд відмовляє, у силу вимог ст.49 ГПК України судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної та касаційної скарг, що підтверджується платіжним дорученням №17444 від 08.11.2013 р. на суму 3'041,66 грн. та платіжним дорученням №1000038469 від 25.07.2014 р. на суму 3' 041,66 грн., покладається на позивача.
Визнаючи недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний з предметом спору договір (пункт 1 статті 83 ГПК України) або виходячи у разі необхідності за межі позовних вимог (пункт 2 тієї ж статті), господарський суд за результатами розгляду справи повинен з урахуванням вимог частин першої - четвертої статті 49 ГПК України вирішувати питання про стягнення та розподіл відповідних сум судового збору (п.3.17.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р.).
Оскільки суд визнає укладений між позивачем та відповідачем договір недійсним, судовий збір за визнання недійсним договору покладається на позивача та відповідача у рівних частинах та стягується у дохід державного бюджету України.
На підставі викладеного та керуючись ст.2, 5, 15 Закону України «Про плату за землю», ст.ст.11, 202, 203, 215, 216, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України, ст.ст. 116, 123, 125 Земельного кодексу України, ст.ст.14, 269 Податкового кодексу України, ст.173, 174 Господарського кодексу України та ст.ст.3, 12, 33-35, 44, 49, 82-85, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Визнати недійсним договір про відшкодування витрат балансоутримувача №06/50-05, укладений 23.05.2005р. між Львівським міським комунальним підприємством "Львівтеплоенерго" та Відкритим акціонерним товариством "Західенерго".
2. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
3. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" (79040, Львівська область, м. Львів, вул. Данила Апостола, буд. 1; код ЄДРПОУ 05506460) на користь Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" (79026, Львівська область, м. Львів, вул. Козельницька, буд. 15; код ЄДРПОУ 23269555) 6' 083,32 грн. судового збору.
4. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" (79040, Львівська область, м. Львів, вул. Данила Апостола, буд. 1; код ЄДРПОУ 05506460) в дохід Державного бюджету України 573,50 грн. судового збору.
5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" (79026, Львівська область, м. Львів, вул. Козельницька, буд. 15; код ЄДРПОУ 23269555) 573,50 грн. судового збору в дохід Державного бюджету України.
У судовому засіданні 03.02.2015р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст складений та підписаний 06.02.2015 р.
Суддя Яворський Б.І.