Ухвала
іменем україни
28 січня 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Дем'яносова М.В., Парінової І.К.,
Коротуна В.М., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, утриманих грошових коштів, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 17 вересня 2014 року,
У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтувавши свої вимоги тим, що його було незаконно звільнено з посади електромонтера за п. 7 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу відповідача від 20 серпня 2013 року № 309.
Вважав, що наведена причина звільнення у наказі не відповідає дійсним обставинам, оскільки він перебував на роботі у тверезому стані.
Просив суд поновити його на роботі, стягнути з відповідача
середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду у розмірі
20 тис. грн та повернути стягнуті із заробітної плати кошти за спецодяг і книги у розмірі 280 грн 09 коп.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня
2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано незаконним наказ ПАТ «Запоріжтрансформатор» про звільнення ОСОБА_3 з роботи за п. 7 ст. 40 КЗпП України від 20 серпня 2013 року № 309 та поновлено його на роботі електромонтером по ремонту та обслуговуванню електрообладнання ЦЕО ПАТ «Запоріжтрансформатор».
Рішення в цій частині допущено до негайного виконання.
Стягнуто з ПАТ «Запоріжтрансформатор» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 серпня 2013 року
за 11 місяців) в загальній сумі 49 545 грн 43 коп., які повинні бути виплачені на підприємстві з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів, а також грошові кошти в сумі 280 грн 09 коп., безпідставно стягнуті з розрахунку позивача при звільненні за книги та спецодяг.
В іншій частині позовних вимог відмовлено за безпідставністю.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 17 вересня
2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції посилався на те, що позивач з'явився на роботі у нетверезому стані, чим порушив трудову дисципліну, а відповідачем були проведені всі дії, необхідні для звільнення позивача відповідно до норм КЗпП України, тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Проте погодитись з висновком апеляційного суду не можна з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.
Судами встановлено, що з 28 лютого 2013 року позивач був прийнятий на роботу до відповідача на посаду електромонтера по ремонту та обслуговуванню електрообладнання.
Під час проходження позивачем КПП-3, 2 серпня 2013 року стрілками ВВО ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були складені акти про стан алкогольного сп'яніння, акт про відмову від проходження медичного обстеження позивачем та протокол про дисциплінарне правопорушення ОСОБА_3
Згідно із наказом від 20 серпня 2013 року № 309 відповідач звільнив ОСОБА_3 із займаної посади за п. 7 ст. 40 КЗпП України за появу на роботі у нетверезому стані.
Заперечуючи проти звільнення, позивач зазначив, що у ніч з 19 на
20 серпня 2013 року він працював та пішов зі зміни о сьомій годині ранку згідно із вказаним в табелі обліком робочого часу.
Починаючи з 22 по 27 серпня 2013 року ОСОБА_3 перебував на лікарняному, а тільки 28 серпня 2013 року вийшов на роботу та дізнався, що 20 серпня 2013 року його було звільнено.
Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, він зобов'язаний у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.
Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначений у статті 149 КЗпП України, в якій вказано, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
У п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло
воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами
3, 4, 7, 8 ст. 40 п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Суд першої інстанції правильно посилався на докази, надані позивачем, в тому числі на пояснення свідків ОСОБА_7, який підтвердив, що акт затримання ним не складався та ОСОБА_8, який пояснив, що позивач був у тверезому стані.
У ніч на 2 серпня 2013 року він знаходився у шостій лікарні та доглядав свого батька, який потребував постійного догляду.
Вказані обставини були встановлені судом першої інстанції та підтверджуються наявними доказами, а саме: довідкою шостої міської лікарні від 22 жовтня 2013 року про тяжкий стан ОСОБА_9 (батько позивача); поясненнями свідка ОСОБА_10, яка також підтвердила факт перебування позивача разом з його хворим батьком в лікарні в тверезому стані.
Тому висновки апеляційного суду про доведеність факту знаходження позивача у нетверезому стані на роботі є спірними, оскільки суперечать матеріалам справи та поясненням свідків, як і доводи того, що ОСОБА_3 створював підвищений ризик небезпеки для свого здоров'я та здоров'я інших осіб, оскільки судом було взято до уваги тільки твердження відповідача, та не звернуто уваги на те, що позивача не допустили до роботи.
Відповідно до вимог ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті
41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Щодо висновку апеляційного суду про надання згоди профспілковим комітетом на звільнення позивача відповідно до протоколу засідання від
15 серпня 2013 року № 20, то із наданих пояснень свідка ОСОБА_8 вбачається, що останній був присутнім на засіданні комітету 15 серпня
2013 року та підтвердив, що питання про звільнення позивача не розглядалось, рішення про звільнення не приймалось та його виступ, на який посилалися в протоколі, не відповідає дійсності, оскільки він не просив звільнити позивача із займаної посади, а також зазначив, що начальник
ЦЕО ОСОБА_11 не був присутнім на цьому засіданні.
Такий висновок апеляційного суду також не узгоджується із наявними доказами, які містяться у матеріалах справи, а саме із вказаного протоколу не вбачається, що відбувалось голосування усіх присутніх членів засідання за прийняття рішення про надання згоди на звільнення позивача (а.с. 64).
Тому висновок апеляційного суду про надання згоди на
звільнення позивача відповідно до протоколу засідання профкому від
15 серпня 2013 року № 20 спростовується відсутністю посилань
відповідача на вказаний протокол в наказі № 309 про звільнення
ОСОБА_3, присутністю тільки шести членів профкому замість
восьми, відмовою відповідача у виконанні ухвал суду про забезпечення доказів та явки у судове засідання членів профспілки, які є робітниками
ПАТ «Запоріжтрансформатор», а також поясненнями свідків.
Обставини позову були повно і всебічно розглянуті судом першої інстанції та їм надана належна правова оцінка, яка відповідає матеріалам справи та не суперечить вказаним нормам закону.
Крім цього, відповідно до статті 136 КЗпП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.
Згідно із додатком 1 до наказу від 20 серпня 2013 року
№ 309 з позивача утримано 280 грн 09 коп., з яких 210 грн 49 коп. на
побут комбінату та 69 грн 60 коп. з урахуванням 20 % НДС на технічну бібліотеку (а.с. 47).
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення безпідставно утриманих коштів у розмірі 280 грн 09 коп., вірно виходив з того, що 20 серпня 2013 року ОСОБА_3 було звільнено з роботи та не надано змоги здати книжки та спецодяг, за які відповідачем було утримано кошти з останнього в порушення вимог ст. 136 КЗпП України.
Отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, апеляційний суд не з'ясував дійсну вартість спецодягу та книжок при звільненні відповідача, чи повідомлявся останній про стягнення з нього
280 грн 09 коп., чи було вказане стягнення зазначено в наказі про звільнення ОСОБА_3
Крім цього, не було з'ясовано чи був позивач відсторонений від
роботи 2 серпня 2013 року, чи був цей день робочим у позивача, чи розписувався останній у журналі реєстрації входу та виходу КПП-3 в цей день, чи мають повноваження стрілки ВВО складати протоколи про адміністративне або дисциплінарне правопорушення працівників відповідача, чи був ознайомлений позивач у день звільнення з наказом
від 20 серпня 2013 року № 309, чи надавались відповідачу позивачем письмові пояснення та за яку спричинену шкоду.
За таких обставин не можна вважати рішення апеляційного суду законним та обґрунтованим, оскільки не було надано належної правої оцінки матеріалам справи, поясненням свідків, обставинам та доказам того, що звільнення позивача було проведено із порушенням вищевказаних норм КЗпП України.
Натомість, судом першої інстанції було досліджено усі надані сторонами докази, їм дано відповідну правову оцінку та зроблено висновки, що відповідають обставинам справи, підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції не вбачається.
Тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.
Керуючись статтями 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 17 вересня 2014 року скасувати, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2014 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді: М.В. Дем'яносов В.М. Коротун І.К. Парінова С.П. Штелик