26 січня 2015 р.Справа № 539/3926/14-а
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.
Суддів: Русанової В.Б. , Курило Л.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м.Лубнах та Лубенському районі Полтавської області на постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03.12.2014р. по справі № 539/3926/14-а
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в м.Лубнах та Лубенському районі Полтавської області
про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок пенсії,
20 листопада 2014 року позивач - ОСОБА_1 - звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області в якому просив : визнати неправомірними дії відповідача щодо призначення та виплати йому з 20.05.2014 року по 02.08.2014 року пенсії в розмірі меншому, ніж це встановлено ст. ст. 50, 54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату йому державної та додаткової пенсії відповідно до ст. ст. 50, 54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та 75 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з 20 травня 2014 року по 02 серпня 2014 року з урахуванням виплачених сум.
Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03 грудня 2014 року позов задоволено у повному обсязі.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зазначає, що виплата пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснювалася відповідачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1210 від 23 листопада 2011 року. Просить оскаржувану постанову скасувати, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Виходячи з приписів ст. 183-2 України вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інвалідом 2 групи по захворюванню, пов'язаному з виконанням обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями посвідчення серії НОМЕР_1 від 15 червня 2010 року, та довідки МСЕК .
Позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в в м. Лубнах та Лубенському районі як одержувач пенсії по інвалідності (другої група) внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Позивачу призначено державну пенсію по інвалідності (2 група, 1 категорія) згідно Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірах відповідно до постанов Кабінету Міністрів України.
На звернення позивача до відповідача з вимогою про перерахунок пенсії в розмірах, відповідно до Закону, відповідачем надано відповідь про правомірність нарахування пенсій позивачу в розмірах, визначених постановою КМУ.
Не погодившись з відмовою відповідача щодо перерахунку пенсії, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання державної пенсії в розмірі, передбаченому ч.4 ст. 54 та додаткової пенсії відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Статтею 49 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно ч.4 ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції від 09 липня 2007 року, згідно з рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008), в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими по 2 групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком. Згідно зі ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", особам, віднесеним до 1 категорії, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, інвалідам 2 групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
У відповідності до ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян. які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Тобто, стаття 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" може бути застосована відповідачем лише у випадку, коли йдеться про підвищення доплат, пенсій та компенсацій з урахуванням визначення розміру основної та додаткової пенсії позивачу згідно положень ст.ст. 50, 54 цього ж Закону.
Відповідно до вимог ч.3 ст.46 Конституції України, пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчій від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають ст.ст.50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не положення постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що дії відповідача щодо відмови в здійсненні позивачу перерахунку та невиплати пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі, визначеному Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», призвели до порушення прав позивача, які підлягають захисту в судовому порядку.
Посилання відповідача у апеляційній скарзі на норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року висновків суду не спростовують.
Так, Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», а саме п. 6-7 Прикінцевих положень, Кабінету міністрів України надано право у 2014 році встановлювати розміри соціальних виплат в тому числі відповідно до статей 20, 21, 22, 23,30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
Вказана норма діє з 03 серпня 2014 року з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року. Оскільки відповідачем оскаржується судове рішення в частині задоволення позовних вимог за період з 06 травня 2014 р. по 02.08.2014р., то норми Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року до спірних відносин не застосовуються.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не було встановлено обмеження щодо виплат основної та додаткової пенсії, не внесено змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Отже, з 01 січня 2014 року діяли положення ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до яких розміри пенсій для інвалідів 2 групи, щодо яких установлено зв'язок із Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими 8 мінімальних пенсій за віком, а особам, які є інвалідами 2 групи і віднесені до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.
З матеріалів справи встановлено, що позивачу основна та щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, виплачується в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 1210 від 23 листопада 2011 року.
Між тим, у період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року Кабінету Міністрів України не надано право змінювати розміри пенсії, вищевизначених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Таким чином, правовідносини щодо виплати пенсій особам, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, регулюються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому застосування до таких правовідносин підзаконного акту - постанови Кабінету Міністрів України № 1210, яка суперечить Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є помилковим.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що постанова Лубенського міськрайонного суду Полтавської від 03 грудня 2014 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - відповідача у справі.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Лубнах та Лубенському районі Полтавської області залишити без задоволення.
Постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03.12.2014р. по справі № 539/3926/14-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Присяжнюк О.В.
Судді Русанова В.Б. Курило Л.В.