26 січня 2015 року Справа № 9104/2666/12
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Шинкар Т.І., Ільчишин Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання недійсною вимоги,-
ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську в якому просив визнати недійсною вимогу про сплату боргу № Ф-4642 від 24.06.2011 року.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі зазначає, що він зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності та перебував в 2010 р. на спрощеній системі оподаткування. Однак протягом 2010р. підприємницької діяльності не здійснював та жодних доходів не отримував. Протягом 2010 р. працював і працює по даний час на умовах трудового договору у ПАТ «ФОЛЬКСБАНК». У відповідності до умов законодавства з належної йому заробітної плати нараховуються та утримуються страхові внески до Пенсійного фонду в розмірі 1.5%, крім того роботодавець сплачує із сум нарахованої йому заробітної плати страхові внески в розмірі 32%. Протягом 3-го та 4-го кварталу 2010р. ним сплачено до Пенсійного фонду 9282,47 грн., відповідно в 3-му кварталі - 4636,07 грн., 4-му - 4646,40 грн.
Відповідно в 3-му кварталі такий мінімальний внесок становив 884,46 грн., а 4-му 908,34 грн., разом 1742,40
Тому апелянт вважає, що сума сплачених коштів розрахованих з отриманого ним доходу за вищенаведений період перевищує розмір мінімального страхового внеску, інших доходів які можуть бути об'єктом справляння страхових внесків ним у вищенаведений період не одержувалось.
Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальниками є: 1) роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених Законодавством, або За договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.
У відповідності до вимог ст.ст.1, 11 даного Закону апелянт зазначає, що є застрахованою особою: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
Відповідно до ст. 11 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають:
1) громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру;
Тому апелянт вважає, що вимога відповідача покладає обов'язок сплати на нього додаткових сум сплата яких не передбачена законодавством , що суперечить ст. 19 Конституції України та спрямована на порушення його права власності
На підставі наведеного просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1, протягом 2010 року перебував на спрощеній системі оподаткування та був платником єдиного податку.
Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 14 цього Закону страхувальниками відповідно є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.
Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону. Частина 3 вказаної статті встановлює, що страхувальники набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду. Частина 2 статті 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлює обов'язки страхувальників, пункт шостий якої передбачає, що страхувальники зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески. Частина 6 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлює обов'язок страхувальників сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Вірним є висновок суду першої інстанції, що позивач є страхувальником, платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, на якого покладені обов'язок нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є суб'єктом підприємницької діяльності та перебуває на спрощеній системі оподаткування - є платником єдиного податку. 24.06.2011 року управлінням Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську винесено вимогу про сплату боргу за № Ф-4642, якою зобов'язано позивача сплатити недоїмку зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 1742,40 гривень за ІІІ-ІV квартали 2010 року.
Судом першої інстанції правильно зазначено, що відповідно до п. 3 ст.11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, в тому числі ті. які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патенті), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності є застрахованими особами.
Згідно ч. 6 ст. 18 даного Закону законодавством не можуть встановлюватись пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Законом України «Про внесення змін до законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» змінено правове регулювання сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування для платників єдиного податку, яким є позивач. Даний закон набрав чинності 17.07.2010 року.
У відповідності до вищевказаного Закону підпункт 4 пункту 8 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» викладено в наступній редакції: фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок) та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом. Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.
У відповідності до абзацу 9 статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток розміру мінімальної заробітної плати і розміру єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, встановлених законом, на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).
Відповідно до вимог вищевказаного закону фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для зазначених платників є квартал.
Статтею 4 Закону України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено ставку збору у розмірі 33,2 %.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати на 2010 рік у місячному розмірі: з 1 січня - 869 грн.. з 1 квітня - 884 грн., з 1 липня - 888 грн., з 1 жовтня - 907 грн., з 1 грудня - 922 грн.
Таким чином, сума мінімального страхового внеску у 2010 році у місячному розмірі становила з 1 січня - 288,51 грн., з 1 квітня - 293,49 грн., 1 липня - 294,82 грн., з 1 жовтня - 301,12 грн., з 1 грудня - 306,10 грн. Позивачем за третій квартал 2010 року необхідно було сплатити 884,46 гривень, та 908,34 грн. за четвертий квартал 2010 року.
Також судом встановлено, що позивачем сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування при сплаті єдиного податку (його частина), за третій квартал 2010 року в розмірі 25,2 грн., та 25,2 грн., за четвертий квартал 2010 року. Відповідно, сума недоїмки по страховому внеску за третій квартал 2010 року становить 859,26 грн., та 883,14 грн., за четвертий квартал 2010 року.
Суд вірно зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Відповідно до ч. 2 ст. 106 вказаного Закону суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій. Частини 3 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій. Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність вимоги управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську № Ф-4642 від 24.06.2011 року про сплату боргу.
З урахуванням зазначеного суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 160, ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2011 року по справі № 2а3506/11/0970 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М.А. Пліш
Судді Т.І. Шинкар
Н.В. Ільчишин