м. Миколаїв.
28 січня 2015 року Справа № 814/18/15
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Зощак В.В. розглянувши адміністративну справу
за позовомПриватного акціонерного товариства "Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій", пр. Леніна, 26-Б, м. Миколаїв, 54029
доДержавної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Г. Петрової, 2-а,Миколаїв,54029
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 19.11.2014року№ 0002912202,
Приватне акціонерне товариство «Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій» (далі по тексту також - позивач, ПрАТ «МОПАС») звернулось до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі по тексту також - відповідач, ДПІ, контролюючий орган) від 19.11.2014 року № 0002912202, яким йому збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 359520,00 грн., з яких 239680 грн. - донараховано податку та 119840 грн. - штрафу.
Обгрунтовуючи свої вимоги позивач вказав на невмотивованість дій відповідача по збільшенню податкового зобов'язання з ПДВ на підставі висновків про безтоварність господарських операцій з контрагентом ПП «Себек Ойл».
Відповідач позов не визнав, зазначивши про правомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд дійшов висновку про безпідставність заявленого позову. Доводи позивача про неправомірність дій відповідача щодо визначення зобов'язань з податку на додану вартість були предметом судового дослідження та визнанні судом невмотивованими, виходячи з наступного.
Приватне акціонерне підприємство «Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій» зареєстровано виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 28.11.1997 року та як платник податків перебуває на обліку в ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області. Основними видами діяльності ПрАТ «МОПАС» є допоміжне обслуговування наземного транспорту та надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
В листопаді 2014 року Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ «МОПАС» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з контрагентом ПП «Себек Ойл» ( код ЄДРПОУ 37087003) за липень 2014 року, за результатами якої складено Акт № 2756/14-04-22-02/03117820 від 05.11.2014 року (далі по тексту - Акт перевірки).
В ході перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем п.198.3 ст. 198, п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за липень 2014 року у сумі 239680 грн..
На підставі Акта перевірки 19.11.2014 року ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0002912202, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 359520,00грн., з яких 239680грн. - донараховано податку та 119840грн. - штрафу.
Підставою для визначення контролюючим органом податкового зобов'язання слугував висновок ДПІ про безтоварність господарських операцій ПрАТ «МОПАС» з ПП «Себек Ойл», який грунтується на судженнях про те, що ПП «Себек Ойл» не надавало позивачеві юридичних, маркетингових та консультаційних послуг позивачу, оскільки: у позивача відсутні документи, які б вказували на фактичний обсяг виконаних послуг; акти надання послуг не містять у собі інформації щодо фактичних обсягів виконаних робіт, відсутня конкретизація змісту господарської операції; позивачем не підтверджено використання юридичних, маркетингових та консультаційних послуг в господарській діяльності ПрАТ «МОПАС»; у ПП «Себек Ойл» відсутні достатні трудові ресурси (одна особа - директор) для здійснення господарської діяльності по зобов'язанням за договорами з ПрАТ «МОПАС», та ін..
Відповідно до ст.1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Статтею 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п.187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Приписами п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.
Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України).
Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.
Відповідно до п.198. ст.198 ПК України «не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними».
Приписами п.180.1 ст.180 ПК України визначено, що платник податку - будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку. Платник податку самостійно відповідає за своєчасність та повноту нарахування та сплати податку. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податків; дата відвантаження товарів покупцю (п. 187.1 ст. 187 ПК України).
Дані правові норми визначають, що до складу витрат, які дають право формувати податковий кредит, можуть бути віднесені витрати, що безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції, робіт, послуг, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та підтверджені належними та достатніми первинними документами. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про реальну господарську операцію та підтверджує її здійснення. Правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг) саме у контрагента, зазначеного в первинних документах. За відсутністю останнього ж, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.
При цьому, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до ПК України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних (які є обов'язковим але не вичерпними доказом товарності господарської операції), не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ, якщо відомості, які містяться в таких документах не відповідають дійсності. Не можуть бути включені до складу валових витрат (податкового кредиту), витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами, або по безтоварним господарським операціям.
Право на нарахування податкового кредиту та віднесення витрат підприємства до валових витрат, крім наявності належним чином оформлених первинних документів, інформація в яких стосовно господарської операції повинна бути викладена конкретно, повно, зрозуміло та правдиво, обумовлюється наявністю ще й такої обставини, як реальності факту придбання платником податку товарів (послуг). Придбання контрагентом позивача товарів (послуг) в осіб, які не є належними платниками ПДВ, приватних осіб, які безпідставно діють від імені юридичних осіб, фіктивних підприємств та підприємців, або по безтоварним господарським операціям не дає права на відшкодування з бюджету податку на додану вартість.
При розгляді справи встановлено, що позивачем при здійсненні правових відносин з ПП «Себек Ойл» 01.07.2014 року укладено договір № 50 про надання консультативних послуг, договори № 51, 52 про надання юридичних послуг та договір № 53 про надання маркетингових послуг. Згідно умов договору ПП «Себек Ойл» зобов'язувалось надати позивачу відповідно
- консультативні послуги, що включають в себе дослідження доцільності передачі в оренду на період 2015-2020 років приміщення комплексу, розташованого за адресою: пр. Леніна, 26Б, у м. Миколаєві;
- юридичні послуги у вигляді юридичного супроводження господарської діяльності підприємства позивача та юридичного супроводження підготовки позачергової наради акціонерів;
- маркетингові послуги, зокрема, вивчення ринку страхових компаній та фінансового стану й дохідності акцій ПрАТ «СК «Феникс-Дон».
При цьому, послуги вважаються наданими після підписання акта приймання послуг.
На підтвердження виконання зобов'язань за вказаними договорами позивачем надані податкові накладні та акти надання послуг, з яких вбачається, що ПП «Себек Ойл» надані позивачу юридичні послуги, вартість яких склала 365000 грн. (Акт № 115 від 03.07.14) та 122300 грн. (Акт №115 від 03.07.14), маркетингові послуги вартістю 370000 грн. (Акт № 113 від 03.07.14), та консультаційні послуги вартістю 341100 грн. (Акт № 114 від 03.07.14).
За твердженням позивача виконання угод відбувалося шляхом надання усних консультацій, в тому числі в телефонному режимі, підготовки проектів договорів, вивчення фінансового стану ПрАТ «СК Фенікс дом», однак на підтвердження фактичного надання послуг та подальшого їх використання у господарській діяльності підприємства доказів не надано.
Акти надання послуг не містять у собі інформації щодо фактичних обсягів виконаних робіт, відсутня конкретизація змісту господарської операції, кількість виконавців отриманих послуг, дати та кількість витраченого часу про виконанні роботи.
Серед суттєвих умов віднесення до валових витрат, пов'язаних з виконанням робіт (послуг), та, відповідно, формування податкового кредиту, є можливість за наявними первинними документами встановити об'єм виконаних послуг, їх калькуляцію та якісні показники виконаних послуг для необхідності їх ідентифікації та визначення факту (способу) їх використання у господарській діяльності підприємства, а також встановлення відповідності/невідповідності цифрових даних про обсяги наданих послуг зазначеним у звітах даним бухгалтерського обліку позивача.
Таким чином, договори про надання послуг, податкові накладні, неконкретні акти передачі-отримання наданих послуг, в даному випадку, не можуть вважатися достатніми первинними документами, що підтверджують факти виконання консультаційних, юридичних та маркетингових послуг, оскільки не містять інформації про конкретні об?єми та направлення, по яким проводились відповідні інформаційно-консультаційні послуги, не містять деталізованої інформації про фактично надані послуги, їх обсяг та характер, строки виконання та результати здійснених заходів, що, у свою чергу, виключає можливість як встановлення факту їх надання, так і оцінки подальшого використання спірних послуг у діяльності Товариства. В актах передачі-отримання наданих послуг не визначено, які саме види консультацій оцінені сторонами у розмірі грошових коштів, зазначених у цих актах, відсутні документи за результатами консультацій та надання інформації з докладним та повним описом всіх питань. Крім того, із наданих позивачем документів (актів передачі-отримання наданих послуг не вбачається, які саме критерії використовувались для визначення вартості послуг та, відповідно, необхідність та доцільність використання їх в господарській діяльності (направленість на отримання прибутку, а не завищення валових витрат) і правомірність формування валових витрат та податкового кредиту.
Отже, надані позивачем первинні документи на підтвердження господарської операції з виконання інформаційно-консультаційних послуг не відповідають вимогам діючого законодавства.
На думку суду, в випадку, що є предметом судового розгляду, досліджені фактичні дані вказують на недоведеність позивачем економічної доцільності витрат на неконкретні консультаційні послуги, які надавались усно, в тому числі в телефонному режимі, та причинного зв'язку між придбаними послугами та отриманням економічної вигоди, направленої на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому, та наміру придбання платником податку послуг для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Документи, якими позивач мав намір підтвердити спірні валові витрати та правомірність податкового кредиту, а саме договори, податкові накладні та акти надання послуг, в яких зазначено лише назву послуг (юридичні, маркетингові, консультаційні), є такими, що беззаперечно не підтверджують такі витрати, оскільки первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» . В іншому ж випадку, у платника податку не виникає права відносити до складу валових витрат витрати без належних на те документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Валові витрати можуть бути підтверджені лише тими документами, що свідчать про реальність виконання договору, зміст, обсяг наданих послуг та їх вартість. Частина 2 ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.
Сумніви контролюючого органу щодо економічної доцільності та об'єктивної можливості надання юридичних, консультаційних та маркетингових послуг контрагентом з віддаленого регіону з врахуванням ситуації, що склалася в регіоні місцезнаходження підприємства (м.Донецьк), суд вважає вмотивованими, оскільки вони ґрунтуються на фактичних обставинах.
Суд також погоджується з доводами ДПІ про необґрунтованість ціни неконкретних послуг та неможливість їх виконання однією особою - директором ПП «Себек Ойл», враховуючи різнорідність послуг та відсутність доказів залучення до цього інших осіб (працівників).
Таку ж правову позицію висловлено Вищим адміністративним судом України у постановах від 19.06.2014 по справі №К/9991/16043/12, від 19.02.2014 р. по справі №К/9991/47368/11, від 03.12.2014 р. по справі № К/800/32565/13.
Оскільки судом встановлено відсутність зв'язку між вчинюваними позивачем господарськими операціями по наданню контрагентом консультаційних послуг та господарською діяльністю позивача, суд приходить до висновку про неправомірність формування позивачем сум податкового кредиту та валових витрат. Доводи позивача про неправомірність оспорюваного податкового рішення спростовуються вищенаведеними фактичними даними.
Таким чином, відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, в правовідношеннях, що були предметом судового дослідження, діяв на підставі та в спосіб, що передбачені законами України, з дотриманням принципу рівності перед законом та з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані дії, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Приписами п.п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що ставка судового збору при зверненні до суду з позовними вимогами майнового характеру складає 2 відсотки розміру позовних вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати - 1827 грн. та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати - 4872 грн. (в даному випадку 1827 гривень 70 копійок).
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.
Враховуючи те, що позивач при зверненні до суду з позовом сплатив 1827 гривень, а за результатами розгляду справи в задоволенні позову йому відмовлено, то з відповідача слід стягнути судовий збір в сумі 3045 гривень.
Керуючись ст. ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167 КАС України, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій" (ідентифікаційний код 03117820) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 3045 гривень
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.
Суддя І. В. Желєзний