м. Миколаїв.
27 січня 2015 року Справа № 814/3516/14
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Зощак В.В розглянувши адміністративну справу
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 55000
доЮжноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Миколаївської області, вул. Енергобудівників, 5, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55002
проскасування податкового повідомлення - рішення,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі по тексту також - відповідач, ДПІ, контролюючий орган) від 03.11.2014 року №0008721700, яким суб'єкту господарювання визначене грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 45327,64грн., з яких 36262,11грн. - основного платежу та 9065,53грн. - штрафна санкція.
Відповідач позов не визнав, зазначивши про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Константа- Імпекс», що слугувало підставою для визначення податкових зобов'язань.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець зареєстрований виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради 06.09.2001 року та перебуває на обліку в Южноукраїнській ОДПІ з 13.09.2001р.. Основними видами діяльності позивача є роздрібна торгівля пальним.
В жовтні 2014 року ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за травень, липень 2013 року по взаємовідносинам з ТОВ «Константа-Імпекс», за результатами якої складено Акт № 9/14-09-17-36/НОМЕР_1 від 20.10.2014 р. (далі по тексту також - акт).
В ході перевірки відповідач дійшов висновку про порушення суб'єктом господарювання п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за травень, липень 2013 року на суму 36262,11грн..
Відповідно до висновків, викладених у Акті перевірки, ДПІ не визнає можливим включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, сформованих по взаєморозрахункам з контрагентом-постачальником ТОВ «Константа-імпекс», обґрунтувавши це безтоварністю господарських операцій з зазначеним контрагентом.
При цьому, в обґрунтування умовиводів контролюючий орган посилається на акт Світловодської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області №32/2200/37624342 від 14.07.2014 року «Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Константа-Імпекс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПП «Аріс» їх реальності та повноти відображення в обліку за лютий-липень 2013 року», за яким ДПІ дійшла висновку про неможливість використання позивачем у своїй діяльності паливно-мастильних матеріалів, придбаних у ТОВ «Константа-Імпекс», оскільки правовідносини останнього з придбання цих паливно-мастильних матеріалів у ПП «Аріс» мають ознаки нікчемності.
За наслідками перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0008721700, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 45327,64грн., з яких 36262,11грн. - основного зобов'язання та 9065,53грн. - штрафу.
Підставою для визначення контролюючим органом податкового зобов'язання слугував висновок ДПІ про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «Константа-імпекс», що грунтується на судженнях про: у ТОВ «Константа-Імпекс» відсутні достатні основні фонди та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності; в ході перевірки не підтверджено придбання товарів контрагентом-постачальником ТОВ «Константа-Імпекс» у ПП «Аріс».
Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого.
Відповідно до ст.1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Статтею 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п.187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Приписами п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.
Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України).
Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.
Для віднесення відповідних сум до складу валових втрат та податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом, а тим більше контрагентів безпосереднього контрагента суб'єкта господарювання. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.
До того ж суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат та податкового кредиту понесені витрати на придбання товарів (послуг), якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.
Недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.
Зазначена правова позиція, зокрема, викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2010 року за позовом ПП "Армавір" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, від 19.11.2010 року у справі за позовом ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" до Кременчуцької ОДПІ, від 31.01.2011 року за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ, а також у Рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року по справі "Булвес" проти Болгарії. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.05.2013 року між позивачем та ТОВ «Константа-Імпекс» укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів №05-71К, відповідно до умов якого ТОВ «Констинта - Імпекс» (постачальник) зобов'язується надати, а ФОП ОСОБА_1 зобов'язується прийняти й оплатити нафтопродукти (товар). Номенклатура, кількість й ціна товару визначаються Сторонами в рахунку-фактурі до договору .
На виконання договору ТОВ «Константа-Імпекс» здійснено три поставки нафтопродуктів (бензину А-80 та А-95):
20.05.2013 року, що підтверджено податковою накладною №23 від 20.05.2013 року, видатковою накладною № РН-0000142 від 20.05.2013 року, рахунком фактурою № СФ-0000166 від 20.05.2013 року, товарно-транспортною накладною від 20.05.2013рку за №130, актом про приймання матеріалів №4 від 20.05.2013 року;
03.06.2013 року, що підтверджено податковою накладною №2 від 03.06.2013 року, видатковою накладною № РН-0000154 від 03.06.2013 року, рахунком-фактурою №СФ-0000181 від 03.06.2013 року, товарно-транспортною накладною від 03.06.2013рку за №144/1, актом про приймання матеріалів № 1 від 03.06.2013 року;
31.07.2013 року, що підтверджено податковою накладною №63 від 31.07.2013 року, видатковою накладною № РН-0000240 від 31.07.2013 року, рахунком фактурою № СФ-0000301 від 31.07.2013 року, товарно-транспортною накладною від 31.07.2013рку за №202/1, актом про приймання матеріалів № 3 від 31.07.2013 року.
Наявність проведення оплати за поставлений товар відповідач зазначає на ст.19 акта перевірки, де вказано, що розрахунки по вищезазначеним операціям проводились в безготівковій формі в загальній сумі 179 476,00грн., що підтверджено платіжними дорученнями.
Отриманий товар позивачем оприбутковано, що підтверджено актами прийняття матеріалів нафтопродуктів, та відповідно реалізовано, що підтверджено копіями товарних чеків з РРО.
Таким чином, на підтвердження реальності господарських операцій позивачем надані рахунками-фактури, товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів форми 1-ТТН (нафтопродукт) від 20.05.2013 року, від 03.06.2013 року, від 31.07.2013 року, податковими накладними, платіжними дорученнями, паспортами якості та сертифікатами відповідності на бензин, актами приймання товарів. Оплата за товар здійснена у безготівковому порядку згідно наданих постачальником рахунків, на підтвердження чого позивачем надані платіжні доручення. Видані позивачеві контрагентом видаткові, податкові накладні та інші первинні документи відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.
Придбане пальне використано позивачем в господарській діяльності, основним видом діяльності якого є торгівля паливно-мастильними матеріалами, в тому числі шляхом реалізації на АЗС через реєстратори розрахункових операцій, що підтверджено позивачем періодичними звітами РРО.
На момент здійснення господарських операцій ТОВ «Константа-Імпекс» було зареєстровано платником ПДВ, а отже, мало право виписувати податкові накладні. В свою чергу, позивач мав правові підстави включити суму сплачених в вартості послуг ПДВ по таким податковим накладним до податкового кредиту. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов'язання з ПДВ та сплатив податки до бюджету.
За наявності всіх необхідних відповідно до ПК України первинних документів (договори, товарні та податкові накладні, платіжні документи та ін.), що підтверджують право на витрати, і за відсутності доказів, які заперечують реальність господарських операцій, платник податків не може бути позбавлений права на формування витрат, які враховуються під час визначення об'єкту оподаткування. А недобросовісність контрагента (несплата податків до бюджету) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.
Оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність здійснених господарських операцій між позивачем та безпосереднім контрагентом є бездоказовими.
Посилання відповідача на акт Світловодської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області №32/2200/37624342 від 14.07.2014 року «Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Константа-Імпекс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПП «Аріс» їх реальності та повноти відображення в обліку за лютий-липень 2013 року» також не має правового значення, оскільки недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.
Безтоварність спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Константа-Імпекс» ДПІ обумовлює також відсутністю у ТОВ «Константа-Імпекс» об'єктивної можливості для виконання поставок послуг (товарів) в силу відсутності достатньої кількості основних засобів та робочого персоналу. Проте укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб або матеріальних ресурсів (техніки, тощо) до вчинення необхідних дій в процесі надання послуг. Податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка послуг (товарів) та виконується певний обсяг робіт. До того ж, ДПІ не довела неможливості поставки ТОВ «Константа-Імпекс» послуг (товарів) шляхом залучення інших осіб (матеріальних ресурсів) за цивільно-правовими угодами. Крім того, в судовому засіданні позивачем доведено, що поставка пального здійснювалась спеціальним автомобільним транспортом, що оформлено товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів форми 1-ТТН (нафтопродукт).
Доводи відповідача про наявність дефектів товарно-транспортних накладних (у графі «пункт навантаження» не зазначено повну адресу пункту навантаження, а в графі «пункт розвантаження» зазначено, в тому числі населені пункти, де позивач не отримував пальне), в даному випадку не може бути безумовною підставою для визначення позивачеві податкового зобов'язання, оскільки заповнення вказаних документів здійснено до фактичної поставки товару та не залежало від волевиявлення позивача. В даному випадку незначні недоліки товарно-транспортних накладних не можуть бути підставою для визнання господарських операцій безтоварними, реальність яких доведена позивачем.
Щодо посилання відповідача у акті перевірки на господарські відносини ТОВ «Константа-Імпекс» із підприємствами, з якими позивач не мав жодних зв'язків, відповідачем не надано детального аналізу послуг та продукції, яка могла б бути поставлена цими підприємствами на адресу ТОВ «Константа-Імпекс», а потім і позивачеві. ДПІ не наводить жодного прикладу ідентифікації товарних цінностей (послуг), які були предметом господарських операцій між зазначеними підприємства, що унеможливлює встановлення фактів того, що саме ці товарно-матеріальні цінності або послуги в завершенні ланцюга господарських операцій поставлені позивачеві. Крім того, недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.
На думку суду, позиціонування вказаних обставини в контексті доктрини превалювання суті господарських операцій над її формою та презумпції правомірності дій платника податків як порушення податкового законодавства, в даному випадку не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим.
Таким чином, висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами, а відповідач при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167, 254 КАС України, суд -
Позов задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення - рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Миколаївської області № 0008721700 від 03.11.2014року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний кодНОМЕР_1) 182 гривні 70 копійок в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.
Суддя І. В. Желєзний