27 січня 2015 року м. Київ К/9991/14950/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Костопільське хлібоприймальне підприємство» до Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області про визнання нечинним рішення, за касаційною скаргою Відкритого акціонерного товариства «Костопільське хлібоприймальне підприємство» на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 7 червня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року, -
У травні 2010 року Відкрите акціонерне товариство «Костопільське хлібоприймальне підприємство» (далі Товариство) звернулося із зазначеним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області (далі УПФ) про визнання протиправним та скасування рішення № 34 від 19 січня 2010 року щодо застосування фінансових санкцій за несвоєчасну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у період з 21 квітня 2004 року по 24 грудня 2008 року в сумі 21112,80 грн., яка складається з 19440,99 грн. штрафу та 1671,81 грн. пені
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що фінансові санкції, які застосовуються до платників страхових внесків, є адміністративно-господарськими, і їх застосування з порушенням шестимісячного строку є необґрунтованим у розумінні статті 250 Господарського кодексу України. Тому просив про задоволення позову та скасування спірного рішення.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 7 червня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення судів скасувати та задовольнити позовні вимоги.
Справа № К/9991/14950/12
Головуючий у першій інстанції - Яворський І.О.
Доповідач у касаційній інстанції - Мойсюк М.І.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що згідно з Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) позивач несе обов'язок зі сплати спірних внесків. При цьому суди дійшли обґрунтованого висновку, що до спірних правовідносин не може бути застосовані положення статті 250 Господарського кодексу України у частині строків застосування адміністративно-господарських санкцій.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, визначається, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Статтею 20 закону №1058-IV встановлено порядок обчислення та сплати страхових внесків.
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду (частина 6 цієї статті).
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом (частина 10 тієї самої статті).
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Оскільки строки стягнення не є предметом регулювання Закону №1058-IV, то частина 15 статті 106 цього Закону в контексті положень частини 14 цієї ж статті треба розуміти як непоширення строків давності не лише на стягнення недоїмки, пені та штрафів в судовому порядку, а й на прийняття рішення органу ПФУ про їх застосування.
Таким чином, суди дійшли правильного висновку надавши перевагу спеціальній нормі, у даному випадку - частині 15 статті 106 Закону №1058-IV, а не статті 250 Господарського кодексу України, норми якої є загальними щодо спірних правовідносин.
Виходячи з наведеного, рішення судів відповідають дійсним обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права, судовій практиці. Доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Костопільське хлібоприймальне підприємство» відхилити, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 7 червня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало