Справа: № 826/2504/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю.
Суддя-доповідач: Оксененко О.М.
Іменем України
27 січня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Оксененка О.М.,
суддів - Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.,
при секретарі - Пономаренко О.В.,
за участю представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - Мельника А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,
Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 13 лютого 2013 року № 0000111730.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 жовтня 2014 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, посилаючись на нез'ясування всіх обставин справи, порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС проведено планову виїзну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2011 року.
За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт перевірки № 49/17-205/НОМЕР_2 від 23 листопада 2012 року, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.138.2 ст.138, п.167.1 ст.167, п.177.4 ст.177, ст.198 Податкового кодексу України, розбіжності у формуванні оподатковуваного доходу на суму 129667,67 грн. внаслідок завищення валових витрат на придбання товарів з ТОВ "Інтер Групп Союз", господарська діяльність даного товариства у червні, липні, вересні, жовтні, грудні 2011 року є нікчемною, що призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу на 129661,67грн., внаслідок чого донараховано податку на доходи фізичних осіб за червень року на загальну суму 3381,80грн. в тому числі за ставкою 15% на суму1411,50грн., за ставкою 17% - на суму 1970,30грн., липень, вересень, жовтень, грудень 2011 року на загальну суму 18284,28грн. в тому числі за ставкою 15% на суму 1411,50грн., за ставкою 17% - на суму 16872,78 грн. та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України товариством безпідставно завищено суму податкового кредиту у зв'язку із включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, не підтверджених податковими накладними, в зв'язку з чим донараховано податок на додану вартість у сумі 3333,34 грн.
На підставі встановлених в акті перевірки порушень, 13 лютого 2013 року відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000111730, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем 20019,34грн. та за штрафними санкціями на суму 2503,42 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про його скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є безпідставним і підлягає скасуванню як протиправне.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.
Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.
При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ТОВ "Інтер Групп Союз" (Продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Покупець) укладено Договір поставки № 18 від 02 червня 2011 року.
Предметом зазначеного договору є те, що Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю товар згідно товарних накладних, а Покупець - прийняти даний товар та здійснити його оплату згідно умов цього Договору.
На підтвердження виконання вказаного договору з ТОВ "Інтер Групп Союз" позивачем надано до суду наступні первинні та розрахункові документи: копія договору, договору оренди складського приміщення, видаткових накладних та податкових накладних, банківських виписок про оплату товару, рахунків-фактур, документів, що посвідчують право власності позивача на транспортний засіб, яким здійснювалось транспортування товару за договором.
Крім того, матеріалами справи підтверджується подальше використання позивачем придбаного у ТОВ "Інтер Групп Союз" товару, зокрема копії видаткових накладних, договір про оренду нерухомого майна, довіреності.
Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.
При цьому, замовлені дослідження використовувались позивачем в межах господарської діяльності останнього.
Колегія суддів також зазначає, що договір, укладений між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювався, недійсним (фіктивним) не визнавався, його зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, посилається на акти ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 24.11.2011 року № 2438/2304/37269936 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ "Інтер Групп Союз" з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за період з 22.11.2010 по 31.10.2011» та від 13.04.2012 року №149/22-40/37269936 «Про неможливість проведення перевірки ТОВ "Інтер Групп Союз" з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, з якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит в грудні 2011 року».
Однак, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на висновки вказаних актів, оскільки вказані обставини не є безумовними підставами для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.
Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.
Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ "Інтер Групп Союз" останнє було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.
Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.
Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.
Стосовно висновку відповідача про порушення позивачем вимог п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Відповідно до п. 177.3 статті 177 Податкового кодексу України для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).
Згідно з положеннями ст. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України (в редакції на час існування спірних правовідносин) до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Як передбачено п.177.1, п.177.4 ст.177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Статтею ч.1. ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, із положень зазначених норм законодавства вбачається, що формування платником податку витрат підприємства допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а також використання отриманих за договором поставки товарів у власній господарській діяльності.
Під час розгляду справи судом досліджені первинні бухгалтерські документи на підтвердження реальності вчинення вищезазначених правочинів, копії яких долучені до матеріалів справи, встановлено факт викристання отриманих товарів і послуг у власній господарській діяльності.
Таким чином, податковим органом в ході проведення перевірки не було надано належної оцінки первинним документам, що підтверджують господарські операції позивача з його контрагентами, а тому в діях позивача не вбачається порушення вимог п. п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України.
Зважаючи на це, висновки податкового органу про завищення витрат та заниження суми податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності є безпідставними, як і подальше донарахування сум з цього податку.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятих ним рішень, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 жовтня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя: О.М. Оксененко
Судді:
Ю.А. Ісаєнко
І.В. Федотов
Ухвалу в повному тексті виготовлено 31.01.2015 року.
Головуючий суддя Оксененко О.М.
Судді: Ісаєнко Ю.А.
Федотов І.В.