20 січня 2015 року м. Київ К/800/64429/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Загороднього А.Ф.,
суддів Винокурова К.С.,
Ліпського Д.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
встановила:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області неправомірними та зобов'язано відповідача призначити ОСОБА_1 з 28 грудня 2013 року пенсію за вислугу років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалась на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889.
У касаційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225-229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді начальника адміністративної групи штабу територіального управління «Північ» (військова частина НОМЕР_1 ). Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 27 листопада 2013 року №739 його звільнено в запас за станом здоров'я на підставі пункту «б» частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27 грудня 2013 року № 300 позивача виключено зі списків особового складу цієї військової частини.
З квітня 2013 року ОСОБА_1 щомісячно отримував додаткову грошову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 (зі змінами).
Проте, з 28 грудня 2013 року позивачу призначено пенсію за вислугою років без врахування вищенаведеної додаткової грошової допомоги, що на думку позивача, призвело до зменшення розміру пенсії та порушення його пенсійних прав.
Відповідно до частини 3 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 постанови від 22 вересня 2010 року № 889 з 1 жовтня 2010 року військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил, Державної прикордонної служби та льотного складу внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі, який не перевищує місячне грошове забезпечення. Граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ та Адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
Підпунктом 2.3 пункту 2 Інструкції про розміри і порядок виплати військовослужбовцям, які займають посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил України щомісячної додаткової грошової винагороди, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595, встановлено розмір винагороди військовослужбовцям, які проходять військову службу на посадах льотного складу у військових частинах, установах, військових навчальних закладах (навчальних центрах, на курсах), на підприємствах і в організаціях, а також у штабах і управліннях з'єднань і вище, - до 20 % місячного грошового забезпечення.
Як вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до довідки від 18 грудня 2013 року № 7/723, позивачу нарахована та виплачена щомісячна додаткова винагорода за період з квітня 2013 року по жовтень 2013 року, з якої утримано єдиний внесок.
Тоді як, отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток застрахованої особи для обчислення пенсії, незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про те, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка виплачувалась позивачу та з якої було утримано єдиний внесок, в розумінні статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є додатковим видом грошового забезпечення (підвищення), а тому підлягає обов'язковому включенню до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення пенсії за вислугою років.
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
ухвалила:
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про зобов'язання вчинити певні дії - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ф. Загородній
Судді К.С. Винокуров
Д.В. Ліпський