"27" січня 2015 р. Справа № 908/2118/14-908/3220/14
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.
при секретарі Полубояриній Н.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з"явився
відповідача - Соловйова В.В., за дов.№181 від 25.12.2014 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПІВДЕНКОМБАНК", м. Донецьк (вх. №4330 З/3-10) на рішення господарського суду Запорізької області від 18 листопада 2014 року по справі №908/2118/14-908/3220/14
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_3, м.Запоріжжя
до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПІВДЕНКОМБАНК", м.Донецьк
про розірвання договору,-
Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.11.2014 року (суддя В.М. Соловйов) позов задоволено повністю. Розірвано договір банківського рахунку №646Р-17Ю від 22.03.2012, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "ПІВДЕНКОМБАНК" та Приватним підприємцем ОСОБА_3. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПІВДЕНКОМБАНК" на користь Приватного підприємця ОСОБА_3 1218 грн. витрат по сплаті судового збору.
Відповідач - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПІВДЕНКОМБАНК" з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення не в повному обсязі з'ясовані обставини, які мають значення для справи, невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Позивач - Приватний підприємець ОСОБА_3, через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу (вх.10857 від 19.11.2014), в якому проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечує, вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та всебічним дослідженням обставин справи, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Приватний підприємець ОСОБА_3 в судове засідання 27.01.2015 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання у справі був повідомлений належним чином, про що свідчить відповідне рекомендоване повідомлення про вручення 25.12.2014 уповноваженій особі позивача поштового відправлення за №020554/2 від 17.12.2014, яке наявне в матеріалах справи.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із пунктом 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи колегія суддів зазначає, що ч.1 стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що позивач свого представника у судове засідання 27.01.2015 не направив, у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника відповідача, дослідивши правильність застосування господарським судом Запорізької області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 22.03.2012 між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "ПІВДЕНКОМБАНК" (банк - відповідач по справі) та Приватним підприємцем ОСОБА_3 (клієнт - позивач по справі) був укладений договір банківського рахунку №646Р-17Ю, відповідно до п. 1.1. якого банк відкриває клієнту поточний рахунок НОМЕР_1 в гривнях, відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів НБУ та умов цього договору та здійснює його розрахунково-касове обслуговування
За користування грошовими коштами клієнта банк нараховує та сплачує проценти в розмірі, згідно з діючими тарифами та ставками банку на розрахунково-касове обслуговування (п. 1.2 договору).
У відповідності до положень договору банк взяв на себе зобов'язання своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» та нормативно-правових актів Національного банку України (п.2.1.5 договору).
Згідно п. 3.1.9. договору банк має право отримувати від клієнта плату в якості комісійної винагороди, виключно в національній валюті, за надані банком послуги або проведення операції тарифами банку.
Пунктом 3.4.10 договору встановлено, що клієнт зобов'язується отримувати готівку за умови наявності коштів на рахунках у випадках, передбачених чинним законодавством, за умови подання попередньої заявки за день до отримання готівки та надання відповідних документів до банку.
Сторонами погоджено (п. 9.1), що договір є укладеним на невизначений строк і набуває чинності з дня його підписання уповноваженими на це особами сторін.
Надалі, до договору сторонами було укладено низку договорів про внесення змін та доповнень, які були підписані та скріплені печатками контрагентів.
У зв'язку з невиконанням відповідачем кількох розрахункових документів, що надійшли до банку протягом операційного часу (зокрема, платіжних доручень № 22 від 09.04.2014 на суму 200 000,00 грн., № 23 від 09.04.2014 на суму 200 000,00 грн., № 24 від 10.04.2014 на суму 180 300,00 грн., № 25 від 10.04.2014 на суму 200 000,00 грн., № 26 від 10.04.2014 на суму 150 000,00 грн., № 27 від 10.04.2014 на суму 150 000,00 грн.), позивач був змушений неодноразово звертався до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПІВДЕНКОМБАНК" з вимогою про розірвання договору банківського рахунку № 646-17Ю від 22.03.2012 та перерахування залишку коштів в сумі 1 024 706,16 грн. із поточного рахунку в гривні НОМЕР_1 на підставі платіжного доручення № 36 від 15.05.2014 на інший відкритий рахунок: р/р НОМЕР_2 в ПАТ "ХРЕЩАТИК", МФО 300670 (претензія від 30.05.2014 за вих.№84).
30.05.2014 відповідачем було направлено на адресу контрагента (позивача) лист-відповідь, у якому останнього було повідомлено про відсутність на даний час у банку можливості задовольнити заяву про закриття банківського рахунку та перерахування залишку грошових коштів, через те, що під час дії тимчасової адміністрації платежі з рахунків в ПАТ"Комерційний банк "ПІВДЕНКОМБАНК" не здійснюються.
Враховуючи те, що Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "ПІВДЕНКОМБАНК" заяву про розірвання договору не було задоволено, залишок коштів не перераховано, Приватний підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про розірвання договору банківського рахунку від 22.03.2012 за №646Р-17Ю.
Суд першої інстанції, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, надані сторонами по справі докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Проте, надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, враховуючи підстави та предмет позову, колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позову, зважаючи на наступні підстави.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
Положення статті 626 Цивільного кодексу України передбачають, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
З приписів статті 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
З огляду на частину 7 статті 179 Господарського кодексу України вбачається, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).
Правові позиції втілені у стаття 638 Цивільного кодексу України визначають, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного між сторонами договору банківського рахунку.
За приписами частин 1-3 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Відповідно до частини 3 статті 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до пункту 1.15 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного Банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976, доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, установлений законодавством України.
Пунктом 8.1. статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та пунктом 2.19 вищезазначеної Інструкції встановлено, що розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, банк виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного операційного дня. Банк і клієнт мають право, ураховуючи встановлені законодавством строки проведення переказу, передбачити в договорі банківського рахунку інші, ніж встановлені в абзаці першому цього пункту, строки виконання розрахункових документів клієнта. Порядок виконання таких документів визначається договором між банком і клієнтом та внутрішніми правилами банку.
Відповідно до частини 1 статті 1074 ЦК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 04.11.2010 № 2677-VI) обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Отже, починаючи з 09.03.2011 (дата набрання чинності Законом України від 04.11.2010 № 2677-VI) випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах.
Тобто, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України.
Колегія суддів відзначає, що Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 26.05.2014 прийнято рішення № 37 про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації, відповідно до якого на підставі постанови Правління Національного банку України від 23.05.2014 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПІВДЕНКОМБАНК" до категорії неплатоспроможних», керуючись пунктом 2 частини 5 статті 12 та статтею 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вирішила розпочати процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПІВДЕНКОМБАНК" з ринку та запровадити в ньому тимчасову адміністрацію з 26.05.2014 по 25.08.2014 року.
Рішенням від 21.08.2014 за №147 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вирішив продовжити строк тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПІВДЕНКОМБАНК" на один місяць до 25.09.2014.
Пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною 2 статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Статтею 36 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Так, відповідно до пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Проте, пунктом 1 частини 6 статті 36 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
Однак, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у цьому Законі термін «вкладник» вживається у значені «фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката».
Враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття «вкладник» у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Даний Закон не дає визначення поняття «кредитор банку». Визначення терміну «кредитор банку» міститься у статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Виходячи з положень частини 1 статті 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
За змістом пункту 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
Отже, враховуючи вище наведені положення, зобов'язання щодо переказу коштів з рахунку позивача, відкритому у відповідача, на рахунок контрагента позивача є майновим зобов'язанням.
Відтак, виходячи з аналізу вищенаведених положень, позивач є кредитором банку на якого поширюються обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і тому не можуть бути задоволені його вимоги (у т.ч. спірні) до відповідача під час запровадження у останньому тимчасової адміністрації.
Разом з тим, розглядаючи спір по суті, суд апеляційної інстанції врахував положення пункту 3 частини 2 статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», де визначено, що уповноважена особа Фонду має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.
У матеріалах справі відсутні докази про те, що уповноважена особа Фонду дала дозвіл на продовження виконання відповідачем спірного платіжного доручення позивача.
Натомість, відповідно до пункту 1.25 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку (затверджено рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.07.2012 № 2 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 за № 1581/21893) під час виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію не пізніше п'ятого робочого дня, починаючи з дня свого призначення, має повернути клієнтам, з якими укладені договори про касово-розрахункове обслуговування, розрахункові документи, що не сплачені в строк з вини неплатоспроможного банку.
Відтак, банк, враховуючи на запровадження у нього тимчасової адміністрації та вимоги спеціального законодавства, мав право не виконувати платіжні доручення позивача.
Постановою Правління Національного банку України від 24.09.2014 №598 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПІВДЕНКОМБАНК"» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 26.09.2014 №101 про початок здійснення процедури ліквідації банку та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку.
Виходячи зі змісту статей 49, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості передбаченій статтею 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги.
Згідно з частиною 4 статті 49 цього Закону у судовому порядку підлягають вирішенню будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів.
З огляду на встановлене вбачаться, що після початку процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом порядку з дотриманням принципів черговості, встановленої статтею 52 цього Закону.
Крім того, суд також зазначає, що статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що операції з відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів належить до банківських послуг, які дозволяється надавати виключно банку.
Даною нормою також встановлено, що надання банківських послуг має право здійснювати банк на підставі банківської ліцензії.
Статтею 17 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачена заборона на здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії.
Враховуючи те, що станом на момент розгляду даного спору Національним банком України у Банку відкликано банківську ліцензію (26.09.2014), виконання спірної операції з перерахування коштів на підставі платіжного доручення на виконання умов договору банківського рахунку відповідачем стало не можливим.
Відповідно до статті 607 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що розірвання договору банківського рахунку є фактичне повернення коштів, що відповідно до п.1 ч.5 ст. 36 та п.п. 2,3 ч.2 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», під час тимчасової адміністрації та ліквідації банку не допускається.
Виходячи з вищевикладеного колегія суддів не знаходить підстав для задоволення даного позову.
Однак, колегія суддів констатує, що позивач не позбавлений права та можливості захистити свої права на грошові кошти, які знаходяться на рахунку у банку відповідача, в порядку пунктом 3 частини 2 статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» шляхом звернення до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про продовження здійснення банком операції з перерахування спірних сум або в порядку розділу VII Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у разі прийняття рішення про ліквідацію банку.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Запорізької області від 18 листопада 2014 року по справі №908/2118/14-908/3220/14 прийняте при не належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим наявні підстави для його скасування, та задоволенню апеляційної скарги.
Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 2,4 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПІВДЕНКОМБАНК", м. Донецьк задовольнити.
Рішення господарського суду Запорізької області від 18 листопада 2014 року по справі №908/2118/14-908/3220/14 скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.
Повний текст постанови складено та підписано 02 лютого 2015 року
Головуючий суддя Істоміна О.А.
Суддя Барбашова С.В.
Суддя Білецька А.М.