33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А
"27" січня 2015 р. Справа № 918/2037/14
Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Підприємець) до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс ЛТД" (далі - Товариство) про стягнення 115 472 грн. 60 коп.,
за участі представників:
позивача: ОСОБА_3 за дов. від 2 грудня 2014 року № 248,
ОСОБА_4 за дог. від 2 грудня 2014,
відповідача: Кучмак В.З. за дов. від 22 січня 2015 року,
У грудні 2014 року Підприємець звернувся до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що згідно умов договору купівлі-продажу № 39-ПМ, укладеного між ним та Товариством 23 жовтня 2014 року, позивач перерахував останньому попередню оплату у загальному розмірі 115 000 грн. 00 коп. за здійснення відповідачем поставки м'ясної продукції. Оскільки Товариство у встановлений договором строк взяті на себе за вказаною угодою зобов'язання не виконало, Підприємець, посилаючись на статті 509, 526, 530, 536, 610, 625, 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив суд стягнути з відповідача суму вартості непоставленого ним товару в розмірі 115 000 грн. 00 коп., а також три проценти річних у розмірі 472 грн. 60 коп., нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням Товариством взятих на себе зобов'язань.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 30 грудня 2014 року порушено провадження у справі № 918/2037/14, розгляд якої було призначено на 13 січня 2015 року.
Ухвалою суду від 13 січня 2015 року розгляд даної справи було відкладено на 27 січня 2015 року.
До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшов відзив Товариства на позовну заяву від 26 січня 2015 року (а.с. 39), в якому останнє повідомило, що на адресу відповідача заявка Підприємця на поставку спірного товару, оформлена у встановленому договором порядку, на час розгляду даної справи не надходила. Відтак, зобов'язання відповідача поставити передбачену вищезазначеною угодою м'ясну продукцію на момент звернення Підприємця з даним позовом до суду не настало.
У судовому засіданні 27 січня 2015 року представники Підприємця підтримали вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягали на їх задоволенні.
Представник відповідача підтвердив факт перерахування Підприємцем суми попередньої оплати у розмірі 115 000 грн. 00 коп. на рахунок Товариства, а також повідомив про готовність відповідача поставити позивачу передбачений спірною угодою товар.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
23 жовтня 2014 року між Товариством та позивачем був укладений договір купівлі-продажу № 39-ПМ, за умовами якого відповідач взяв на себе обов'язок передати у власність позивачу товар - м'ясну продукцію, а останній, у свою чергу, - прийняти та своєчасно оплатити його вартість на умовах, вказаних у цьому договорі (а.с. 7-10).
Договір підписаний позивачем та уповноваженим представником відповідача, а також скріплений печатками сторін.
Пунктом 1.2 договору передбачено, що найменування і загальний асортимент товару, що підлягає поставці за цим договором, визначаються за згодою сторін.
Кількість і асортимент поставки кожної окремої партії товару зазначається у видатковій накладній та специфікації, які складаються на підставі замовлення покупця (пункт 1.3 цієї угоди).
У пункті 3.1 договору сторони погодили, що до оформлення всіх документів на поставку товару покупець направляє Продавцю заявку із зазначенням номенклатури та кількості необхідного товару. Заявка є підставою для складання специфікації та накладної на конкретну партію товару, в якій зазначається номенклатура, кількість, ціна товару та інші необхідні дані. Така специфікація та накладна є невід'ємною частиною договору. Якщо у заявці вказано товар, якого на даний момент у продавця немає, необхідні документи складаються без урахування цього товару, про що повідомляється покупця.
Відповідно до пункту 3.3 спірного правочину при погодженні заявки, сторони можуть визначати й інші умови постачання товару, про що складається додаткова угода.
За умовами пункту 3.4 вказаної угоди товар повинен бути переданий покупцю протягом 7 банківських днів з моменту одержання заявки від покупця, не враховуючи день подання заявки, за умови проведення попередньої оплати.
За взаємною згодою сторін заявка передається покупцем продавцю за допомогою факсимільного зв'язку, електронною поштою, або телефоном (пункт 3.5 договору).
За змістом пункту 4.1 даної угоди ціна товару, що являється предметом купівлі-продажу, є договірною і формується у відповідності до прайс-листа продавця та зазначається в накладній, яка супроводжує поставку конкретної партії товару і є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до пункту 4.4 договору покупець здійснює оплату товару в повному обсязі на умовах 100 % попередньої оплати. Обов'язок покупця по оплаті товару рахується виконаним після зарахування коштів на розрахунковий рахунок продавця.
На виконання вищенаведеного положення спірної угоди та на підставі виставленого Товариством рахунку-фактури від 23 жовтня 2014 року № 00000150 (а.с. 11) позивач платіжними дорученнями від 24 жовтня 2014 року № 581 на суму 40 000 грн. 00 коп., від 24 жовтня 2014 року № 582 на суму 40 000 грн. 00 коп. та від 24 жовтня 2014 року № 583 на суму 35 000 грн. 00 коп. перерахував на рахунок Товариства грошові кошти (попередню оплату товару) на загальну суму 115 000 грн. 00 коп. Копії вказаних платіжних документів наявні у матеріалах даної справи (а.с. 12-14).
У зв'язку з невиконанням Товариством своїх договірних зобов'язань щодо поставки вищезазначеного товару, Підприємець звернувся до відповідача з вимогою від 26 листопада 2014 року № 26112014 про повернення суми перерахованої ним попередньої оплати у розмірі 115 000 грн. 00 коп. (а.с. 15). Крім того, листом від 28 листопада 2014 року позивач повторно звернувся до Товариства з претензією від 28 листопада 2014 року № 28112014 про повернення вищезазначених коштів (а.с. 17).
У той же час дані вимоги були залишені відповідачем без задоволення, заборгованість у добровільному порядку погашена не була.
У зв'язку з вказаними обставинами Підприємець звернувся до господарського суду Рівненської області за захистом свого порушеного права.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що спірна заявка із зазначенням номенклатури та кількості необхідного товару у порядку пункту 3.5 спірного договору була подана Товариству в телефонному режимі. На підтвердження факту подання такої заявки засобами телефонного зв'язку представниками Підприємця у судовому засіданні 27 січня 2015 року була надана довідка про локальні дзвінки позивача заступнику генерального директора Товариства.
Проте суд критично оцінює вказані посилання представників Підприємця з огляду на таке.
Як було зазначено вище, за умовами пункту 3.4 укладеного між сторонами договору товар повинен бути переданий покупцю протягом 7 банківських днів з моменту одержання заявки від покупця, не враховуючи день подання заявки, за умови проведення попередньої оплати.
Відповідно до пункту 5.1 спірної угоди продавець зобов'язаний поставляти товар покупцю у відповідності до умов цього договору згідно зробленої покупцем заявки, яка узгоджується обома сторонами. Письмова заявка є невід'ємною частиною цього договору.
З аналізу вищенаведених положень договору вбачається, що заявка покупця (у якій зазначаються номенклатура та кількість необхідного товару) повинна бути викладена у письмовій формі, оскільки є невід'ємною частиною спірного договору, укладеного у письмовій формі.
Відтак, подана представниками Підприємця довідка про локальні дзвінки позивача не може бути прийнята судом у якості належного та допустимого доказу подання останнім відповідачу належним чином оформленої заявки на поставку спірного товару.
У той же час судом встановлено, що у пункті 12 спірного правочину його сторони погодили, що цей договір набуває чинності з дати його підписання і діє в частині поставки товару до 31 грудня 2014 року.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що встановлений договором строк на поставку відповідачем Підприємцю м'ясної продукції сплив 31 грудня 2014 року.
Водночас судом встановлено, що Товариство до вищезазначеної дати не поставило позивачу спірного товару. Вказаний факт був визнаний і представником відповідача у судовому засіданні 27 січня 2015 року.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом встановлено, що між сторонами виникли правововідносини, пов'язані з поставкою щебеню.
За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Судом встановлено, що позивач на момент звернення до суду з даним позовом та на час розгляду даної справи не надав Товариству належним чином оформлену письмову заявку на поставку спірного товару.
Водночас у встановлений пунктом 12 спірного правочину граничний строк поставки товару відповідач свого обов'язку не виконав.
Виходячи з викладеного, а також враховуючи інші обставини справи, суд дійшов висновку про те, що у Товариства виник обов'язок перед Підприємцем щодо повернення йому перерахованої суми попередньої оплати спірного товару у загальному розмірі 115 000 грн. 00 коп.
Відтак, враховуючи те, що сума боргу відповідача, яка складає 115 000 грн. 00 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Товариство на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємця до відповідача про стягнення вказаної суми, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України Підприємець просив суд стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 472 грн. 60 коп., нарахованих з 4 листопада 2014 року по 24 грудня 2014 року на суму перерахованої ним попередньої оплати товару в розмірі 115 000 грн. 00 коп.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за змістом даної норми обов'язок боржника по сплаті зазначених компенсаційних виплат виникає лише у разі прострочки виконання його грошового зобов'язання.
Як було зазначено вище, строк виконання обов'язку Товариства з поставки спірного товару сплив лише 31 грудня 2014 року. Відтак, зважаючи на положення статті 693 ЦК України, право Підприємця на пред'явлення вимоги про передання оплаченого товару чи вимоги щодо повернення суми попередньої оплати (та відповідного нарахування вищезазначених компенсаційних виплат) виникло саме з вищенаведеної дати.
Водночас зі змісту позовної заяви Підприємця вбачається, що останній просив суд стягнути з Товариства три проценти річних, нараховані на суму попередньої оплати у розмірі 115 000 грн. 00 коп. у період з 4 листопада 2014 року по 24 грудня 2014 року.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних, нарахованих у вказаний період, оскільки право Підприємця на таке нарахування спірних компенсаційних виплат у зазначений ним період було відсутнє у зв'язку з відсутністю фактичної заборгованості Товариства.
Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписами частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки позивач не довів суду тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог про стягнення з Товариства трьох процентів річних в сумі 472 грн. 60 коп., суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову Підприємця у цій частині.
Слід також зазначити, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором, повернення сум авансу та завдатку, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
Відтак, даний позов підлягає частковому задоволенню.
За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс ЛТД" (35600, Рівненська область, місто Дубно, вулиця Клима Савури, будинок 6, ідентифікаційний код: 30362061) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) 115 000 (сто п'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, а також 2 300 (дві тисячі триста) грн. 00 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 2 лютого 2015 року
Суддя Є.В. Павленко