ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
1/545
м. Київ
21 січня 2015 року 16:03 № 826/18945/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Легейді Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
за участі представників сторін:
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Гостило А.С.,
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 21.01.2015 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.06.2014 № 2494-15.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/18945/14.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні 21.01.2015 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов, посилаючись на безпідставність винесеного відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Дніпровському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві було прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.06.2014 № 2494-15, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання по земельному податку з фізичних осіб в розмірі 10068,96 грн. (т. 1, арк. 10).
Як вбачається із заперечень відповідача, підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 19.06.2014 № 2494-15 став договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 07.03.2008 зареєстрованого у реєстрі за № 1266, згідно якого ОСОБА_1 придбав у власність нежилі приміщення групи приміщень 105 А, загальною площею 710,90 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, арк. 59).
Проте, позивач не погоджується з такою позицією відповідача та зазначає, що ОСОБА_1 не є платником земельного податку, оскільки являється платником єдиного податку, а загальна площа нежитлового приміщення (частини), що здається в оренду, не перевищує 300 кв.м.
Відтак, судом було встановлено, що ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) є фізичною особою - підприємцем, який з 01.01.2012 обрав ставку єдиного податку 5 % від доходу (третя група), що підтверджено свідоцтвом платника єдиного податку серія Б № 101621 від 22.05.2012 (Т. 1, арк. 41).
Крім того, між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдаровувана-1) та ОСОБА_5 (обдаровувана-2) було укладено договір дарування 66/100 частини нежилих приміщень від 12.06.2014 зареєстрованого в реєстрі за № 2420 (т. 1, арк. 11).
Відтак, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що ОСОБА_1 з 12.06.2014 має на праві приватної власності 34/100 частини нежилих приміщень групи приміщень 105 А, загальною площею 710,90 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, арк. 12).
Отже, враховуючи, що загальна площа нежилих приміщень групи приміщень 105 А, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 становить 710,90 кв.м., то 34/100 частини даних нежилих приміщень становитиме 241,706 кв.м.
У зв'язку з чим, позивач не погодився з прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням, а тому звернувся до суду.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно ст. 269.1 ПК України, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 286.5 ст. 286 ПК України, нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Отже, податковий орган зобов'язаний нараховувати фізичним особам суму податку, згідно даних центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, та видавати платникам податків податкове повідомлення-рішення, але з урахуванням інформації про перехід права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року.
Згідно ст. 2 Закону України «Про державний земельний кадастр», державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, зокрема, при: справлянні плати за землю.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про державний земельний кадастр», держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України «Про державний земельний кадастр», до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належать:
ведення та адміністрування Державного земельного кадастру;
погодження надання висновків за результатами проведення державної експертизи програм і проектів з питань ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, матеріалів і документації Державного земельного кадастру;
здійснення підготовки земельно-кадастрової документації;
внесення до Державного земельного кадастру та надання відомостей про землі, розташовані у межах державного кордону України, територій Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, сіл, селищ, міст;
здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні;
ведення поземельних книг та надання витягів із Державного земельного кадастру про земельні ділянки;
організація здійснення на відповідній території робіт із землеустрою та оцінки земель, що проводяться з метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру;
розроблення стандартів і технічних регламентів у сфері Державного земельного кадастру відповідно до закону, а також порядків створення та актуалізації картографічних матеріалів, кадастрових класифікаторів, довідників та баз даних;
розроблення форм витягів, інформаційних довідок із Державного земельного кадастру, повідомлень про відмову у наданні відомостей, порядку обліку заяв і запитів про отримання відомостей із Державного земельного кадастру;
створення документів Державного земельного кадастру;
участь у погодженні матеріалів і документації Державного земельного кадастру та в установленому порядку надання відповідних висновків;
затвердження статуту Адміністратора Державного земельного кадастру, здійснення контролю за його діяльністю, призначення його керівника;
організація взаємодії з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями з питань ведення Державного земельного кадастру;
організація робіт з підготовки та підвищення кваліфікації державних кадастрових реєстраторів;
здійснення інших повноважень згідно з цим Законом.
Отже, з аналізу наведених норм можна дійти висновку, що податкові органи нараховують земельний податок на підставі відомостей про землі, які надає центральний орган виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Однак, як підтверджується матеріалами справи, відповідач зазначає, що позивач набув право власності на нежилі приміщення групи приміщень 105 А, загальною площею 710,90 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1, згідно договору купівлі-продажу від 07.03.2008 № 1266.
Крім того, відповідач зазначає у запереченнях, що позивач не надав до ДПІ у Дніпровському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві документів, згідно яких ОСОБА_1 не являється власником нежилих приміщень групи приміщень 105 А, загальною площею 710,90 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1.
Як встановлено судом, спірне податкове повідомлення - рішення від 19.06.2014 № 2494-15 винесено на підставі договору купівлі-продажу від 07.03.2008 № 1266, згідно якого ОСОБА_1 є власником нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 710,90 кв. м.
Проте, позивач зазначив, що у власності ОСОБА_1 знаходиться лише 34/100 частини нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 710,90 кв. м., згідно договору дарування 66/100 частини нежилих приміщень від 12.06.2014 зареєстрованого в реєстрі за № 2420.
Відповідно до п. 286.6 ст. 286 ПК України, за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності.
Згідно п. 287.6 ст. 287 ПК України, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Статтею 116 Земельного кодексу встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, або за результатами аукціону.
Відповідно до статті 126 Земельного кодексу:
- право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом;
- право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою;
- право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі.
Проте, суд звертає увагу відповідача, що Податковий кодекс України не містить положення про обов'язок платника податків інформувати податкові органи про перехід права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року.
Крім того, суд звертає увагу відповідача, що п. 286.1 ст. 286 ПК України чітко зазначає, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, оскільки, згідно Податкового кодексу України єдиною підставою для нарахування земельного податку є дані земельного кадастру, то за відсутності інформації про землеволодіння та/або землекористування земельною ділянкою платником податків, органами Міндоходів не можуть донараховуватись таким платникам податків земельний податок.
В той же час, згідно пп. 291.5.3 п. 291.5 ст. 291 ПК України, не можуть бути платниками єдиного податку, зокрема: фізичні особи - підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів.
Проте, як вбачається із матеріалів справи, позивач з 01.01.2012 є платником єдиного податку, що підтверджено свідоцтвом платника єдиного податку серія Б № 101621 від 22.05.2012 (Т. 1, арк. 41).
Як вбачається із свідоцтва платника єдиного податку серія Б № 101621 від 22.05.2012, місцем провадження господарської діяльності ОСОБА_1 є нежилі приміщення за адресою: АДРЕСА_1, а одним із видів господарської діяльності є надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна (т. 1, арк. 41).
Крім того, позивач надав суду роздруківку з Реєстру платників єдиного податку, згідно якої ОСОБА_1 станом на 21.01.2015 являється платником єдиного податку з 01.01.2012 (т. 1, арк. 64-65).
Між іншим, згідно п. 297.1 ст. 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, зокрема: земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
Таким чином, законодавством встановлені дві обов'язкові умови, за яких суб'єкт підприємницької діяльності не є платником земельного податку: перебування на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку; земельні ділянки, які є об'єктом плати за землю, використовується для провадження господарської діяльності.
Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відтак, позивач довів суду належними доказами, що він є платником єдиного податку і використовує належні йому нежитлові приміщення для провадження підприємницької діяльності.
Використання позивачем нежитлових приміщень в інший спосіб судом не встановлено, а відповідач на такі обставини не посилався й відповідних доказів не надав.
З наведених обставин та правових норм, суд дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення - рішення від 19.06.2014 № 2494-15, з огляду на те, що позивач у періоді, за який здійснено донарахування перебував на спрощеній системі оподаткування, нежилі приміщення, які є об'єктом плати за землю, використовувались для провадження господарської діяльності позивача.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві від 19.06.2014 № 2494-15.
3. Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) понесені судові витрати в розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві грн. 70 коп.).
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.В. Клочкова
Повний текст постанови виготовлено та підписано 22 січня 2015 року.