22 січня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/5069/14
Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С. О.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Алєксєєва В.О.
суддів - Милосердного М.М.,
- Ступакової І.Г.
при секретарі - Римар Д.В.
з участю: ОСОБА_2, представника Головного управління Міністерства внурішніх справ України в Одеській області - Ільченко Олександра Михайловича, представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Міністерства внурішніх справ України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внурішніх справ України в Одеській області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, поновлення на посаді,
ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до ГУ МВС України в Одеській області, третя особа - ОСОБА_2 про:
- визнання незаконним та скасування наказу начальника ГУ МВС України в Одеській області від 14 липня 2014 року №2104 про звільнення ОСОБА_4 з органів внутрішніх справ за п.66 "Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ";
- визнання незаконним та скасування наказу начальника ГУ МВС України в Одеській області від 24 липня 2014 року за №504 о/с про звільнення ОСОБА_4 01 серпня 2014 року з органів внутрішніх справ за п.66 "Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ";
- поновлення ОСОБА_4 на посаду начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2014 року адміністративний позов задоволено.
В апеляційній скарзі ГУ МВС України в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом першої інстанції не було досліджено обставини справи, що мають значення для справи, наслідком чого стало постановлення необґрунтованого та неправомірного рішення суду.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 24 березня 1992 року, а з 05 серпня 2014 року - на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області.
08 липня 2014 року до ГУМВС України в Одеській області надійшла інформація про те, що 08 липня 2014 року працівниками прокуратури Одеської області, УВБ в Одеській області ДВБ МВС України та ГУМВС в Одеській області затримано начальника Теплодарського ВМ Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області майора міліції ОСОБА_4 та дільничного інспектора міліції цього ж ВМ Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області молодшого лейтенанта міліції ОСОБА_7, які вчинили злочинні дії, передбачені ст. 307 ч.2 КК України.
Наказом ГУМВС України в Одеській області №2070 від 09 липня 2014 року призначено службове розслідування за фактом затримання 07 липня 2014 року працівниками УВБ в Одеській області ДВБ МВС України працівників Теплодарського ВМ Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області, які вчинили злочинні дії, передбачені ст. 307 ч.2 КК України, організацію проведення якого доручено співробітникам УКЗ та УГБ ГУМВС України в Одеській області.
14 липня 2014 року т.в.о. начальника ГУМВС України в Одеській області полковником міліції Доскевич Г.О. затверджено висновок службового розслідування за фактом затримання працівників Теплодарського ВМ Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області від 11 липня 2014 року.
Службовим розслідуванням встановлено грубі порушення позивачем вимог ст. 2, ст. 3, ст. 10 Закону України "Про міліцію", ст. 7, ст. 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п.7.2 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу ОВС України, наказу МВС України №141 від 27 березня 2008 року, Присяги працівника ОВС України і зобов'язання наданого ним при прийнятті на службу в ОВС України, що виразилось в ігноруванні вимог чинного законодавства України, вступі у неділові стосунки з підозрюваними, незаконному придбанні та перевезені 07 липня 2014 року 20 таблеток метилендіоксиметамфетаміну, які є особливо небезпечною психотропною речовиною, і небезпечного наркотичного засобу - героїн, безпідставному залишенні території обслуговування, відсутності на робочому місці протягом тривалого часу, залишені за місцем мешкання без належного нагляду табельної зброї, що була закріплена за ним для постійного зберігання та носіння, та відсутності контролю за діями підлеглого - молодшого лейтенанта міліції ОСОБА_7; зроблено висновок про необхідність звільнити ОСОБА_4 з органів внутрішніх справ за п.66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
На підставі вищевказаного висновку ГУМВС України в Одеській області 14 липня 2014 року виданий наказ №2104 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Біляївського РВ та Б-Дністровського МВ ГУМВС України в Одеській області", п.2 якого начальника Теплодарського ВМ Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області майора міліції ОСОБА_4 звільнено з органів внутрішніх справ.
На виконання вищезазначеного наказу ГУ МВС України в Одеській області 24 липня 2014 року виданий наказ №504 о/с, яким майора міліції ОСОБА_4, начальника Теплодарського ВМ Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області 01 серпня 2014 року звільнено у запас Збройних Сил за п.66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що службове розслідування відносно позивача було проведено з порушенням діючого законодавства України та відомчих нормативно-правових актів, а саме з порушенням прав позивача надавати пояснення в свій захист, а також прав на оскарження прийнятих відносно нього висновків, у зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Судова колегія погоджується з цими висновками суду першої інстанції та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст. 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Положення про проходження служби визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки.
Відповідно до п.23 Положення про проходження служби, особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством.
Згідно ст. 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Частиною 1 ст. 14 Дисциплінарного статуту передбачено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, оскаржуваний наказ ГУМВС України в Одеській області №2104 від 14 липня 2014 року, вмотивований службовим розслідуванням, яким встановлено, що 27 травня 2014 року другим слідчим відділом слідчого управління прокуратури Одеської області відкрито кримінальне провадження №42014160000000225 за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, оскільки в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій по вказаному кримінальному провадженню було виявлено факт причетності ОСОБА_4 та ОСОБА_7 до злочинної діяльності.
Окрім цього, службовим розслідуванням встановлено, що 07 липня 2014 року майор міліції ОСОБА_4, перебуваючи на службі, у порушення вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту ОВС України, без дозволу прямого керівника - начальника Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області полковника міліції Драгана О.В. безпідставно виїхав за межі території обслуговування на вказаному вище автомобілі, при цьому табельну вогнепальну зброю пістолет ПМ ВД-0523 у спорядженому стані, який згідно наказу Біляївського РВ від 18 квітня 2014 року №199 був закріплений за ним для постійного зберігання та носіння, залишив вдома у металевому сейфі без нагляду.
Відповідно до висновків проведеного службового розслідування, вказана надзвичайна подія стала можливою, зокрема, внаслідок низьких морально-ділових та етичних якостей ОСОБА_4 та грубого порушення ним вимог чинного законодавства.
Згідно ст. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися дисциплінарні стягнення, одним з яких є звільнення з органів внутрішніх справ.
Наказом №2104 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Біляївського РВ та Б-Дністровського МВ ГУМВС України в Одеській області", п.2 якого начальника Теплодарського ВМ Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області майора міліції ОСОБА_4 звільнено з органів внутрішніх справ.
На виконання вищезазначеного наказу ГУ МВС України в Одеській області 24 липня 2014 року виданий наказ №504 о/с, яким майора міліції ОСОБА_4, начальника Теплодарського ВМ Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області 01 серпня 2014 року звільнено у запас Збройних Сил за п.66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
Відповідно до ст. 13 Дисциплінарного статуту, такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, накладаються начальниками, яким надано право прийняття на службу до органів внутрішніх справ, призначення на посаду, присвоєння спеціального звання.
Згідно ст. 14 Дисциплінарного статуту, при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
Пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.
Припинення служби за п.66 Положення є найсуворішою санкцією відповідальності працівника ОВС, який вчинив діяння, несумісне з посадою.
Звільнення за п.66 Положення може мати місце лише тоді, коли достеменно доведено, що особа скоїла проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Таким чином, колегія суддів вважає, що такий вид припинення служби в органах внутрішніх справ, як звільнення за п.66 Положення є самостійною й спеціальною підставою для звільнення осіб рядового і начальницького складу й факт скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, який став підставою для звільнення, повинен бути доведеним.
Окрім цього, враховуючи наявність у п.66 Положення відсилочної норми до п.62 Положення, а також суть та складові поняття службової дисципліни, колегія суддів приходить до висновку, що скоєння дискредитуючих звання вчинків є підставою для звільнення, яка має застосовуватись з урахуванням порядку та процедури, встановлених для застосування дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 12 Статуту.
Відповідно, всі обставин скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, мають бути встановлені в процесі проведення службового розслідування з обов'язковим дотриманням процедури його проведення, в тому числі в частині забезпечення участі в процедурі фігуранта такого розслідування.
Частиною 5 ст. 14 Статуту встановлений обов'язок начальника або особи, яка проводить службове розслідування, зажадати від порушника надання письмових пояснень. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.
Пунктом 6.3.6 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України встановлено заборону затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи письмового пояснення або за відсутності акта про її відмову в наданні письмового пояснення.
Відповідно до ст. 14 Статуту забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника (ч.3). Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу (ч.8).
Доказів надання письмових пояснень позивача в період проведення службового розслідування в матеріалах справи не міститься, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивача фактично було позбавлено права на оскарження висновків проведеного розслідування.
Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що при проведенні службового розслідування не було залучено безпосереднього начальника позивача, що є порушенням ч.3 ст. 14 Статуту та підтверджується, зокрема, висновком службового розслідування та відсутністю висновку та підпису безпосереднього керівника на атестаційному листі (1 том а.с.66-73, а.с.102-103).
Посилання апелянта на відсутність рапорту щодо ознайомлення з висновком службового розслідування колегія суддів не приймає до уваги, оскільки в матеріалах справи та під час розгляду справи апелянтом не надано жодних доказів належного повідомлення позивача про проведення по відношенню до нього такого розслідування.
Колегія суддів також акцентує увагу на тому, що витяги оскаржуваних наказів разом із трудовою книжкою були отримані адвокатом позивача лише 22 серпня 2014 року, внаслідок письмового його звернення, що підтверджується копією супровідного листа та копією конверта (1 том а.с.21-24), тобто в порушення вищенаведеної ч.8 ст. 14 Статуту позивача не було ознайомлено з наказом №2104 від 14 липня 2014 року та наказом №504 о/с від 24 липня 2014 року.
Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо наявності порушень процедури проведення службового розслідування відносно позивача і, як наслідок, неможливість його притягнення до дисциплінарної відповідальності на підставі висновків такого службового розслідування, є вірним.
При цьому, щодо встановлених за наслідками службових розслідувань позивачем порушень, що, зокрема, виразилось у безпідставному залишенні території обслуговування, відсутності на робочому місці протягом тривалого часу, залишенні за місцем мешкання без належного нагляду табельної зброї, що була закріплена за позивачем для постійного зберігання та носіння та відсутності контролю за діями підлеглого - молодшого лейтенанта міліції ОСОБА_7, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 10.5, 10.7, 10.8 Інструкції із забезпечення контролю за обліком, зберіганням, видачею й прийманням вогнепальної зброї, боєприпасів до неї та спеціальних засобів у чергових частинах органів та підрозділів внутрішніх справ України, яка затверджена наказом МВС України №141 від 27 березня 2008 року, встановлено, що видача на постійне зберігання й носіння працівникам озброєння та спеціальних засобів здійснюється в таких випадках: табельної вогнепальної зброї й боєприпасів - при наявності умов для їх зберігання за місцем проживання працівників та після вивчення ними вимог нормативних актів щодо порядку зберігання, носіння, використання й застосування зброї, заходів безпеки при поводженні з нею, матеріальної частини зброї, виконання курсу стрільб, передбаченого програмою навчання, й складання заліків із цих питань.
Забороняється видача табельної вогнепальної зброї, боєприпасів і спеціальних засобів для постійного зберігання й носіння працівникам, які не мають належних умов для їх зберігання за місцем проживання.
Належні умови передбачають наявність за місцем постійного проживання працівника прикріпленого до стіни або підлоги металевого ящика з внутрішнім замком, який виключав би можливість доступу до озброєння й спецзасобів інших осіб.
Постійне зберігання й носіння табельної вогнепальної зброї, боєприпасів і спеціальних засобів працівникам дозволяється (на підставі рапорту з відміткою голови комісії про складання відповідних заліків та акта обстеження) керівниками, зазначеними в підпункті 10.1 Інструкції. Такі дозволи обов'язково затверджуються наказами.
Як вбачається з матеріалів справи, дозвіл на постійне зберігання за місцем проживання та носіння табельної вогнепальної зброї та боєприпасів було надано ОСОБА_4 відповідно до вимог та в порядку встановленому вищезазначеною Інструкцією, а саме за наявності у позивача за постійним місцем його проживання належних умов зберігання вказаної зброї та на підставі відповідного рапорту позивача, що в свою чергу не заперечувалось представником апелянта.
Також, в судовому засіданні показаннями свідка, а саме дружини позивача - ОСОБА_10 було зазначено, що за місцем проживання були належні умови зберігання зброї та те, що вона не мала доступу до сейфу, де зберігалась зброя позивача.
Крім цього, апелянтом не було доведено належними та допустимими доказами факти відсутності контролю за діями підлеглого - молодшого лейтенанта міліції ОСОБА_7, безпідставного залишення позивачем території обслуговування та відсутності на робочому місці протягом тривалого часу.
Разом з цим, під час апеляційного розгляду справи, ОСОБА_4 було надано постанову Прокуратури Одеської області про закриття кримінального провадження від 09 грудня 2014 року відповідно до якої, кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42014160000000368 за ч.2 ст. 307 КК України, в частині вчинення злочину підозрюваним ОСОБА_4 - незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів - закрито, у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, і вичерпанням можливості їх отримати, у зв'язку з чим посилання апелянта у висновках службового розслідування на наявність порушеної відносно позивача кримінальної справи є безпідставними.
Згідно із ч.1, ч.2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для прийняття рішення про звільнення позивача з органів внутрішніх справ за п.66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, а відтак і про правомірність прийняття наказу №2104 від 14 липня 2014 року "Про звільнення ОСОБА_4 з органів внутрішніх справ за п.66 "Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ" та наказу №504 о/с від 24 липня 2014 року "Про звільнення ОСОБА_4 01 серпня 2014 року з органів внутрішніх справ за п.66 "Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ".
Таким чином, судом першої інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів зроблений правильний висновок про недоведеність ГУ МВС України в Одеській області, на якого в силу норми ч.2 ст. 71 КАС України покладається обов'язок доказування правомірності прийнятих наказів, у зв'язку з чим вимоги щодо їх скасування підлягають задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія,-
Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внурішніх справ України в Одеській області залишити без задоволення, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.
Головуючий: В.О. Алєксєєв
Суддя: М.М. Милосердний
Суддя: І.Г. Ступакова