Справа: № 2а-459/11 Головуючий у 1-й інстанції: Сенюта В.О. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.
27 січня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,
при секретарі Строяновській О.В.,
за участю:
заявників: ОСОБА_2 та ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва про зобов'язання здійснити перерахунок і виплату пенсій, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2014 року, від 24 листопада 2014 року та апеляційною скаргою ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року,
Ухвалами Деснянського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2014 року та від 24 листопада 2014 року відмовлено у задоволенні заяв ОСОБА_2 про заміну сторони виконавчого провадження.
Також, ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про заміну сторони виконавчого провадження і встановлення строку для подання до суду звіту про виконання судового рішення, ухваленого на користь ОСОБА_4.
Не погоджуючись із ухвалами суду, заявники подали апеляційні скарги, в яких просять їх скасувати та задовольнити вимоги заяв.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані ухвали - без змін, з таких підстав.
Залишаючи без задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження, суд першої інстанції виходив із того, що заявниками не надано доказів того, що вони є єдиними спадкоємцями померлого позивача у справі - ОСОБА_4, а також, що виконавче провадження у справі закінчене.
З таким висновком місцевого суду не можна не погодитися.
Як убачається із матеріалів справи, постановою Деснянського районного суду м. Києва від 27 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2011 року та Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2013 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва про перерахунок пенсій вимоги позивача задоволено частково: зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи з 50% мінімальної пенсії за віком, та державної пенсії не менше 6 мінімальних пенсії за віком з 22.06.2010 року.
Таким чином, відповідно до положень статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова Деснянського районного суду м. Києва набрала законної сили 12 липня 2011 року.
На виконання вказаного судового рішення позивачем отримано виконавчий лист.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року поновлено позивачу строк пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Зазначений виконавчий лист пред'являвся позивачем до виконання до відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві.
Як свідчать матеріали справи, постановою державного виконавця від 24.06.2014 року ВП №42768597 закінчено виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2а-459, виданого 26 грудня 2013 року ОСОБА_4, з підстав фактичного повного виконання рішення суду.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача, і вказано, що сума боргу становить 35782,12 грн, а також зазначено, що виплата цих коштів буде здійснена після надходження коштів з державного бюджету.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 26.08.2014 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
Із матеріалів справи вбачається, що місце проживання ОСОБА_4 було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1, де, згідно довідки ЖЕК №305, разом із померлим проживали його дружина - ОСОБА_3, син - ОСОБА_2, невістка - ОСОБА_6 та малолітні онуки: ОСОБА_7 і ОСОБА_8.
Зважаючи на викладені обставини, посилаючись на положення цивільного законодавства, що регулюють питання спадкування, та приписи Закону України «Про виконавче провадження» і Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачена можливість заміни правонаступником сторони виконавчого провадження, ОСОБА_2 звертався до місцевого суду із заявами від 20 жовтня 2014 року та від 13 листопада 2014 року про заміну померлого ОСОБА_4, який був стороною виконавчого провадження №42768597, ним, як правонаступником, а також із спільною заявою з ОСОБА_3 від 25 листопада 2014 року щодо проведення відповідної заміни. У заяві від 25 листопада 2014 року заявники також просили суд встановити відповідачу строк для подання до суду звіту про виконання постанови Деснянського районного суду м. Києва від 27 січня 2011 року.
Обговорюючи доводи заявників, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником.
Частиною 5 статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що в разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Приведені норми надають право, а не обов'язок, суду здійснити заміну сторони виконавчого провадження, що вибула, правонаступником (заінтересованою особою).
Зі змісту ч. ч. 1, 2 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» слідує, що сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. При цьому, стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ.
Аналіз положень зазначеного Закону дає підстави стверджувати, що виконавче провадження є, зокрема, завершальною стадією судового провадження, яка полягає в сукупності дій державного виконавця, спрямованих на примусове виконання рішень судів.
Згідно пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до частини 3 цієї норми про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Як було з'ясовано судом, виконавче провадження з виконання виконавчого листа з примусового виконання постанови Деснянського районного суду м. Києва від 27 січня 2011 року було закінчене 24 червня 2014 року. Доказів скасування постанови державного виконавця про закінчення даного виконавчого провадження та його відновлення матеріали справи не містять.
Таким чином, на час подання та розгляду вищезгаданих заяв, відсутні підстави стверджувати, що з приводу виконання постанови Деснянського районного суду м. Києва від 27 січня 2011 року існує виконавче провадження. Відтак, неможливо здійснити заміну сторони у закінченому виконавчому провадженні.
Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяв ОСОБА_2 від 20 жовтня 2014 року та від 13 листопада 2014 року, а також спільної заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 25 листопада 2014 року про заміну сторони виконавчого провадження.
Обговорюючи висновки суду першої інстанції в ухвалі від 09 грудня 2014 року щодо вимог заявників, висловлених у заяві від 25 листопада 2014 року, про встановлення строку для подання відповідачем до суду звіту про виконання постанови Деснянського районного суду м. Києва від 27 січня 2011 року, судова колегія зазначає наступне.
Відмовляючи у задоволенні заяви в цій частині, суд першої інстанції послався на положення частини 9 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду. Втім, приписи цієї норми не стосуються порядку встановлення судового контролю у вигляді зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати суду звіт про виконання судового рішення.
Разом з тим, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог заявників, з огляду на наступне.
Статтею 267 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень.
Згідно з частиною 1 приведеної норми суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За змістом положень пункту 4 частини 1 статті 163, пункту 4 частини 1 статті 207 та пункту 4 частини 1 статті 232 КАС України суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій наділені правом встановлення у резолютивній частині постанови обов'язку суб'єкта владних повноважень - відповідача подати до місцевого суду звіт про виконання судового рішення, за умови, що таке потребує вчинення певних дій.
Враховуючи нерозривність закріплених у Кодексі адміністративного судочинства України правил та необхідність дотримуватись їх у взаємозв'язку, зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення може бути встановлене лише під час прийняття постанови по справі.
Оскільки постановою, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 КАС України, є письмове рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, у якому вирішуються вимоги адміністративного позову, колегія суддів приходить до висновку, що вимога про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про її виконання повинна заявлятись до постановлення рішення по суті позовних вимог.
Отже, звернення із заявою про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, подане після прийняття постанови у справі, не підлягає задоволенню.
Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 09.01.2013 року № 28/12/13-13.
Враховуючи, що помилкове застосування судом першої інстанції норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення питання, ухвала Деснянського районного суду від 09 грудня 2014 року в частині відмови в задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду не підлягає скасуванню.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції при розгляді заяв ОСОБА_2 від 20 жовтня 2014 року та від 13 листопада 2014 року, а також спільної заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 25 листопада 2014 року про заміну сторони виконавчого провадження і встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в цілому правильно вирішив відповідні питання.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Згідно зі ст.ст. 199 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_2 на ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2014 року та від 24 листопада 2014 року, а також апеляційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року залишити без задоволення.
Ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2014 року, від 24 листопада 2014 року та від 09 грудня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко
суддя О.Є. Пилипенко
суддяС.Б. Шелест
(Повний текст ухвали складено 02 лютого 2015 року.)
.
Головуючий суддя Глущенко Я.Б.
Судді: Пилипенко О.Є.
Шелест С.Б.