Справа: № 825/2416/14 Головуючий у 1-й інстанції: Скалозуб Ю.О.
Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.
27 січня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,
при секретарі Строяновській О.В.,
за участю:
представника позивача - Бєлицькій І.В.,
представника відповідача - Гладченко Н.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Північно-Український Будівельний Альянс» до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Північно-Український Будівельний Альянс» на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Північно-Український Будівельний Альянс» звернулося у суд із позовом до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.05.2014 року №0001092200 та №0001102200.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з таких підстав.
Так, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на не підтвердження реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Авесбуд», за наслідками яких позивачем сформовано податковий кредит та віднесено витрати на зменшення об'єкту оподаткування з податку на прибуток.
Проте, з таким висновком суду не можна погодитися.
Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Авесбуд» за період з червня по грудень 2013 року, за підсумками якої складено акт від 13.05.2014 №1672/22-35129952 та виявлено порушення п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік на загальну суму 3 006 529,00 грн, п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 3 164 767,09 грн, в т. ч. 30 000,00 грн - за вересень 2013 року, 1 150 367,54 грн - за жовтень 2013 року, 1 130 636,63 грн - за листопад 2013 року, 583 762,92 грн - за грудень 2013 року.
У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.05.2014 року №0001092200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 3 758 161,25 грн, з них 3 006 529,00 грн - за основним платежем, 751 632,25 грн - за штрафними санкціями, №0001102200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 3 955 958,86 грн, з них 3 164 767,09 грн - за основним платежем, 791 191,77 грн - за штрафними санкціями.
Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу та результатами їх адміністративного оскарження, позивач звернувся у суд.
Обговорюючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на таке.
Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою визначення позивачу сум податків на прибуток та на додану вартість стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення ним коштів, витрачених за договорами, укладеними з ТОВ «Авесбуд», до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту, оскільки господарські операції за цими договорами, на переконання податкової інспекції, не створюють наслідків для податкового обліку, адже фактично не відбулися.
Такого висновку податковий орган дійшов внаслідок дослідження наданих позивачем на підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Авесбуд» документів та відомостей, викладених в акті ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 03.04.2014 №1894/15-53-22-3 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Аверсбуд» щодо підтвердження взаємовідносин з контрагентами, їх реальності та повноти відображення в обліку за грудень 2013 року. Так, в указаному акті зазначено, що згадане підприємство відсутнє за місцем реєстрації, йому притаманні ознаки фіктивності, а також за даними податкової звітності, відсутні основні засоби, трудові ресурси (офіційно у 2013 році на підприємстві працювало від 2 до 5 осіб) та виробничі потужності, необхідні для ведення господарської діяльності у задекларованих обсягах. Крім того, звернуто увагу на те, що ТОВ «Авесбуд» сформувало податковий кредит внаслідок відносин з контрагентами - постачальниками, які мають ознаки «ризиковості», також не знаходяться за податковою адресою, і у них відсутні основні засоби, трудові ресурси та виробничі потужності. За таких обставин, відповідач дійшов висновку, що надані позивачем первинні документи по взаємовідносинам з ТОВ «Авесбуд» в період з вересня по грудень 2013 року складались з метою імітації господарської діяльності задля отримання податкової вигоди за рахунок зменшення об'єктів оподаткування податками на додану вартість та на прибуток. На користь цього висновку, зокрема, свідчить те, що територіальним управлінням Держпромнагляду не видавались ТОВ «Авесбуд» дозволи на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, отримання яких є обов'язковим для виконання будівельно-монтажних робіт, які були предметом договорів між позивачем та цим підприємством, укладених в періоді, що перевірявся.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність визначена як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно підпункту 44.1 статті 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).
Положеннями Податкового кодексу України закріплено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 вказаного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).
Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Податковим кодексом України у пп. «б» п. 185.1 ст. 185 встановлено, що до об'єкта оподаткування податком на додану вартість відноситься постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до п. п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, право на формування податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за рахунок витрат шляхом відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності, пов'язується з фактичним здійсненням цих господарських операцій, що має підтверджуватись документально.
Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
За визначеннями, що містяться у ст. 1 вказаного Закон первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Зазначене підтверджує висновок про те, що необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.
Відображення у даних податкового обліку господарської операції, в ході якої відбулась лише імітація купівлі товару чи послуги, не являється підставою для отримання податкової вигоди за рахунок зменшення об'єкта оподаткування.
Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.
Колегією суддів установлено, що між позивачем, як підрядником, в особі директора Грицай С.В., та ТОВ «Авесбуд», як субпідрядником, в особі директора Хрипун О.Б., укладались договори від 15.05.2013 № 15/05-13 (на виконання будівельно-монтажних робіт по технічному переоснащенню електрофільтрів енергоблоку станційного № 8 ПАТ «Добротвірська ТЕС»); від 04.07.2013 № 04/07-13 (на виконання робіт по будівництву житлового будинку по вул. Генерала Матикіна, 12 в Голосіївському районі м. Києва); від 18.09.2013 № 18/09-13 (на виконання робіт по будівництву житлово-офісного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями і підземним паркінгом на вул. Михайла Драгомирова, 2-а в Печерському районі м. Києва).
На підтвердження реального здійснення господарських операцій за вказаними договорами позивачем надано договірні ціни, локальні кошториси, довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форми КБ-3), акти приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в), а також виписані виконавцем позивачу податкові накладні. Крім того, позивачем надано докази проведення розрахунків з контрагентом по вказаним договорам - копії платіжних доручень.
Окрім того, апеляційному суду надано списки осіб, які працювали на об'єктах, надання яких позивачу контрагентом передбачено пунктом п. 4.3.14 договорів від 04.07.2013 № 04/07-13 (на виконання робіт по будівництву житлового будинку по вул. Генерала Матикіна, 12 в Голосіївському районі м. Києва) та від 18.09.2013 № 18/09-13 (на виконання робіт по будівництву житлово-офісного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями і підземним паркінгом на вул. Михайла Драгомирова, 2-а в Печерському районі м. Києва), а також листи виконавця робіт (ТОВ «Авесбуд») до позивача з приводу проведення спірних робіт та використання устаткування й основних засобів в процесі їх виконання.
Таким чином, позивачем надано суду первинні бухгалтерські та інші документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання послуг у вищезазначеного контрагента.
При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані документи чи їх відповідність вимогам чинного законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів. Також, відповідність вищезазначених податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 ПК України стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується.
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент виписки позивачу податкових накладних і складання первинних документів щодо виконання обумовлених договорами робіт.
Та обставина, що договір від 15.05.2013 № 15/05-13 на виконання будівельно-монтажних робіт по технічному переоснащенню електрофільтрів енергоблоку станційного № 8 ПАТ «Добротвірська ТЕС» підписаний з боку позивача Грицай С.В., яка призначена на посаду директора ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» лише з 03.07.2013 року (згідно наказу від 03.07.2013), і що в цьому договорі містяться реквізити свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Авесбуд», яке було видане та почало діяти лише з 01.06.2013 року, пояснюється позивачем як описка в даті укладення цього договору.
Судова колегія зазначає, що про відсутність реального характеру господарських операцій можуть свідчити наступні обставини:
- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
У адміністративному судочинстві тягар доказування правомірності та обґрунтованості своїх дій та рішень покладається на суб'єкта владних повноважень.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем, усупереч вимогам ч. ч. 1, 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено існування вищевикладених обставин, які свідчили б про відсутність реального характеру спірних господарських операцій.
Так, відповідачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у контрагента позивача умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. залучених у третіх осіб. Висновки податкового органу ґрунтуються лише на аналізі податкової звітності ТОВ «Авесбуд». Разом з тим, позивач не може нести відповідальність за порушення своїм контрагентом правил звітування про наявність основних фондів та/чи трудових ресурсів.
Даний висновок узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України», згідно з яким якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.
У рішенні цього ж суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року (заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у разі якщо немає доказів залучення платника податку до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням податкової вигоди, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було бути відомо про незаконну діяльність його постачальників. Інакше, порушується справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
У той же час, позивачем надано суду первинні бухгалтерські та інші документи, які свідчать про дійсне виконання ТОВ «Авесбуд» спірних господарських операцій, а також докази розрахунків з контрагентом за проведені роботи.
Із матеріалів справи вбачається, що виконувані ТОВ «Авесбуд» на замовлення позивача будівельно-монтажні роботи узгоджуються зі звичайною (за КВЕД) для вказаних підприємств господарською діяльності, якою, зокрема, є будівництво житлових і нежитлових будівель, а також, що контрагент позивача на час спірних правовідносин мав ліцензію Державної архітектурно-будівельної інспекції України серії АЕ №260724 на здійснення господарської діяльності пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури.
Висновки відповідача щодо безтоварності господарських операцій, що відбулись між позивачем та ТОВ «Авесбуд» в період з вересня по грудень 2013 року, які ґрунтуються на результатах невдалих заходів щодо проведення зустрічної звірки останнього, не приймаються судом. Адже неможливість проведення зустрічної звірки, зафіксована в акті податкового органу від 03.04.2014 №1894/15-53-22-3, пов'язана з відсутністю підприємства за місцезнаходженням в березні 2014 року, не свідчить про фіктивність його діяльності в спірний в межах даної справи період. Так само, викладені в цьому акті висновки контролюючого суб'єкта щодо відносин з іншими контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями не мають безпосереднього впливу та зв'язку з його господарськими відносинами з позивачем.
Так, у ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Авесбуд», тобто, доказів того, що вони були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.
Натомість, матеріали справи свідчать про те, що кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32014270000000028 від 30.05.2014 року, по факту кримінального правопорушення, вчиненого службовими особами позивача на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України 30.09.2014 року закрито у зв'язку з відсутністю в діях службових осіб ТОВ «ПУБА» складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.
Так, судова колегія не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відсутність у ТОВ «Авесбуд» речових прав на нерухоме майно, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, може свідчити про безтоварність спірних господарських операцій, адже предметом угод позивача з цим контрагентом були послуги (роботи), які не обов'язково потребують наявності на праві власності чи на умовах оренди нерухомого майна.
Також, судова колегія зазначає, що неотримання ТОВ «Авесбуд» дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, передбаченого статтею 21 Закону України «Про охорону праці», згідно Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 за № 1107, є порушенням законодавства про охорону праці, однак не впливає на формування податкового обліку витрат та податкового кредиту, за умови документального підтвердження господарських операцій первинними документами.
Як убачається з матеріалів справи та випливає з пояснень позивача, спірні будівельно-монтажні роботи замовлялись ним у ТОВ «Авесбуд» з метою виконання власних договірних підрядних зобов'язань перед ДПАТ «Будівельна компанія «Укрбуд» за договором субпідряду №18/06-13 від 18.06.2013, ТОВ «Укрбуд Девелопмент» за договором підряду №14/08 від 14.09.2013 та ТОВ «СУ-27» за договором №23 від 06.11.2013 щодо об'єктів: будівництво житлово-офісного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями і підземним паркінгом на вул. Михайла Драгомирова, 2-а в Печерському районі м. Києва, будівництво житлового будинку по вул. Генерала Матикіна, 12 в Голосіївському районі м. Києва, технічне переоснащення електрофільтрів енергоблоку станційного № 8 ПАТ «Добротвірська ТЕС».
Оскільки наявними в матеріалах справи первинними документами підтверджується рух активів та пов'язаність господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Авесбуд» з господарською діяльністю позивача, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність реального характеру спірних господарських операцій, відтак, і з правомірністю оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на встановлені судом обставини та викладені висновки, колегія суддів вважає оскаржувану постанову суду першої інстанції ухваленою з порушенням вищеназваної правової норми, що призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, вимоги апеляційної скарги знайшли підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, відтак оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Північно-Український Будівельний Альянс» задовольнити .
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року скасувати.
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Північно-Український Будівельний Альянс» задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 29.05.2014 року №0001092200 та №0001102200.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко
суддя О.Є. Пилипенко
суддяСБ. Шелест
(Повний текст постанови складено 02 лютого 2015 року.)
Головуючий суддя Глущенко Я.Б.
Судді: Пилипенко О.Є.
Шелест С.Б.