22 січня 2015 рокусправа № 808/4914/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.
суддів: Проценко О.А. Туркіної Л.П.
за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В
представника позивача: Хомутоваї Марини Миколаївни,
представника третьої особи (МВС України): Полівчука Дмитра Петровича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерства внутрішніх справ України, ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Просив визнати протиправними: наказ виконуючого обов'язки начальника Управління Міністерства Внутрішніх справ України в Закарпатській області від 14.04.2014 №467 про звільнення з посади начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Закарпатській області та наказ від 16.04.2014 №70 о/с по особовому складу про зарахування з 18.04.2014 в розпорядження УМВС України в Закарпатській області та скасувати їх; зобов'язати відповідача вчинити певні дії: поновити позивача на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Закарпатській області та виплатити грошове утримання за час вимушеного прогулу - 29750,00грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення законодавства про працю, незважаючи на знаходження позивача на лікарняному, прийняв рішення про звільнення.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року позов адміністративний позов задовольнити частково. Визнано протиправними та скасовано наказ від 14.04.2014 №467 про звільнення з посади начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_1 та наказ від 16.04.2014 №70 о/с по особовому складу про зарахування ОСОБА_1 з 18.04.2014 в розпорядження УМВС України в Закарпатській області.
Зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Закарпатській області.
Зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області здійснити виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення по день фактичного виконання судового рішення, відповідно до вимог встановлених Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 499/2007.
В іншій частині вимог відмовлено.
Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що визначаючи вид дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. У разі вчинення незначного порушення службової дисципліни начальник може обмежитись усним попередженням особи рядового або начальницького складу щодо необхідності суворого додержання службової дисципліни. Звільнення з посади осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу. Натомість відповідач вдався до крайніх заходів.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що після закінчення терміну чергової відпустки позивач до виконання службових обов'язків не приступив, керівництву УМВС про причину невиходу на службу не повідомив. Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що факт відсутності позивача на службі в період з 03.04.2014 по 11.04.2014 року підтверджений відповідними рапортами та актами. Зазначає, що 10.04.2014 року на адресу УМВС області надійшов рапорт за підписом ОСОБА_1 про перебування його на лікуванні у період відпустки, при цьому не зазначено місце та початок лікування, не зазначено адресу медичного закладу. До того ж вказаний рапорт надійшов у конверті з адресою відправника: ОСОБА_3 , м. Стрій, Л. Українки-12. В ході перевірки, відповідачем встановлено, що за даними ОАДБ ГУДМС у Львівській області громадянин ОСОБА_3 зареєстрованим не значиться (довідка ГУДМС б/н від 11.04.2014 року). Відповідач вказує, що зазначені обставини не дали змоги встановити дійсне місцеперебування ОСОБА_1 та не дали змоги підтвердити обґрунтованість відсутності на службі після закінчення відпустки. Вважає, що ОСОБА_1 халатно віднісся до дотримання вимог службової дисципліни.
Позивачем було подано заперечення на апеляційну скаргу, в якій зазначив, що апеляційна скарга є необґрунтованою, не містить доводів незаконності та необґрунтованості постанови суду від 02.10.2014, а базується лише на суб'єктивній оцінці доказів, досліджених у судовому засіданні і покладений в основу об'єктивного та обґрунтованого судового рішення. Посилається на те, що 17.03.2014 року він особистим рапортом звернувся до керівництва УМВС області з про надання йому з 03.04.2014 року додатково частини невикористаної відпустки за 2013 рік, і така відпустка була надана, що підтверджується резолюцією на рапорті «До наказу». У подальшому в період перебування у відпустці на території Угорщини, він повідомив 10.04.2014 року відповідача рапортом про проходження лікування. Вважає, що відповідачем проведена імітація службового розслідування за фактом відсутності на службі з метою спроби приховання неправомірних намірів, спрямованих на безпідставне і незаконне зняття позивача з посади.
В судовому засіданні представник третьої особи без самостійних вимог (МВС України) підтримав апеляційну скаргу відповідача. Вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Зазначив, що лікарняний лист, на який посилається позивач не був ним зареєстрований у відповідному порядку.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечила, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, суду пояснила, що в період відпустки позивач перебував в Угорщині, наприкінці відпустки захворів та попросив надати додаткову відпустку, по поверненню був наданий лікарняний лист, який не був зареєстрований відповідно до вимог т.я. позивач дізнався, що на його посаді вже працює інша особа, тому одразу звернувся до суду з позовом.
Вислухавши учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 1996 року проходив службу в органах внутрішніх справ України. З січня 2013 року займав посаду начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Закарпатській області.
Наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника УБОЗ УМВС ОСОБА_1 №467 від 14.04.2014 (а.с.107) за недобросовісне відношення до виконання своїх службових обов'язків, грубе порушення трудової та службової дисциплін, ст.7 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», що проявилося у безпідставному невиході на службу впродовж 6 робочих днів у період з 03.04.2014 до 10.04.2014, не інформуванні керівництва УМВС про своє місцезнаходження, начальника УБОЗ УМВС України в Закарпатській області, полковника міліції ОСОБА_1 , відповідно до п.6 ст.12 ЗУ «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», звільнено з посади. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду із цим позовом.
Однак, на думку колегії суддів апеляційної інстанції висновок суду першої інстанції про можливість задоволення позову є помилковим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином уповноважені державою органи не можуть на власний розсуд ухилятися від реалізації наданих їм повноважень, але й не мають права виходити за межі, встановлені законодавством.
Порядок проходження публічної служби в органах внутрішніх справ регулюється законами України «Про міліцію» від 20.12.1990 року № 565-ХІІ, ЗУ «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22.02.2006 року № 3460-ІV (Дисциплінарний статут ОВС) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114, нормами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджених наказом МВС України від 31.12.2007 року №499, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 року за № 205/14896.
При цьому норми КЗпП України застосовуються в правовідносинах, що виникають під час проходження служби в частині, що не суперечить, або не врегульована спеціальним законодавством.
В силу ст.7 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівниками органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників, сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку. Дана норма, крім того, зобов'язує дотримуватися ряду інших вимог, виконання яких у своїй сукупності забезпечує службову дисципліну.
Згідно п.6 ст.12 Дисциплінарного статуту, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.
Статтею 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, встановлено, що дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що після закінчення терміну чергової відпустки позивач до виконання службових обов'язків не приступив, керівництву УМВС про причину невиходу на службу не повідомив.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції, дослідження правомірності чи не правомірності не виконання своїх обов'язків позивачем з 03.04.2014 року, є основою для правильного вирішення даного спору.
Згідно пояснень позивача, наданих в позові, та в заяві від 28.07.2014 року (а.с. 23), він з 22.02.2014 року по 02.04.2014 року знаходився у відпустці з виїздом за кордон. Там він захворів і з заявою звернувся до начальника УМВС України в Закарпатській області, з проханням надати йому додаткову відпустку, зазначив, що згідно наказу, термін його відпустки був продовжений до 17.04.2014 року.
Згідно матеріалів справи ОСОБА_1 надав рапорт від 20.02.2014 року про надання йому чергової відпустки за 2014 рік з 21.02.2014 року, в рапорті зазначено, що він буде проводити відпустку в Угорщині. В рапорті не зазначено період відпустки (а.с. 118).
Матеріали справи також містять рапорт ОСОБА_1 від 17.03.2014 року про надання йому частини невикористаної відпустки за 2013 рік з 03.04.2014 року; на даному рапорті міститься запис: «в наказ». При цьому в рапорті не зазначено яку кількість днів відпустки бажає використати ОСОБА_1 (а.с. 121). Отже, не можна встановити, що додаткова відпустка була надана позивачу саме до 17.04.2014 року; при цьому запис в рапорті: «в наказ» також не означає, що додаткова відпустка позивачу була надана саме до 17.04.2014 року. До того ж матеріали справи не містять доказів що відповідним Наказом термін відпустки позивача був продовжений до 17.04.2014 року. При цьому, не зрозуміло яким чином був наданий рапорт ОСОБА_1 від 17.03.2014 року про надання йому частини невикористаної відпустки за 2013 рік з 03.04.2014 року, якщо він в цей час знаходився у відпустці (в Угорщині).
Натомість, Наказом від 24.03.2014 року № 55о/с у зв'язку з службовою необхідністю ОСОБА_1 відкликано з відпустки (яка надавалася з 21.02.2014 року), з 27.03.2014 року (а.с. 119).
Матеріали справи містять Рапорт позивача від 02.04.2014 року, згідно якого ОСОБА_1 доводить до відома в.о. начальника УМВС в Закарпатській області Шаранича С.О., що під час перебування у черговій відпустці знаходиться на лікуванні та після лікування будуть надані всі необхідні документи (а.с. 100). В рапорті не зазначено де саме ОСОБА_1 знаходиться на лікуванні та з якого часу.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що рапорт позивача датований 02.04.2014 року (а.с. 100), однак, документ про прийняття ОСОБА_1 на лікування до медичного закладу Угорщини датований лише 10.04.2014 року (а.с. 30). Отже, дана обставина викликає сумнів в тому, що позивач знаходився на лікуванні саме з 02.04.2014 року. У зв'язку з чим піддається сумніву правомірність відсутності позивача на службі у період з 03.04.2014 року до 10.04.2014 року.
Матеріали справи містять Наказ №467 від 14.04.2014 року Про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за недобросовісне відношення до виконання своїх службових обов'язків, грубе порушення трудової та службової дисципліни, що проявилося у безпідставному невиході на службу впродовж 6 робочих днів у період з 03.04.2014 року до 10.04.2014 року, не інформуванні керівництва про своє місцезнаходження, у зв'язку з чим позивача звільнено з посади (а.с. 107).
Згідно матеріалів справи, вирішуючи питання про звільнення позивача з посади, відповідачем здійснено службове розслідування. Порушень порядку здійснення службового розслідування щодо звільнення особи з посади, не встановлено.
Аналізуючи матеріали справи колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що позивач як посадова особа, а саме як начальник управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Закарпатській області, повинен бути прикладом дисципліни, належного виконання службових обов'язків.
Натомість, позивач, займаючи посаду начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю, дійсно легковажно віднісся до обов'язку залишити на зв'язку свої телефонні засоби на випадок відкликання з відпустки у такий складний для країни час як 2014 рік; не переконався у наданні йому додаткової відпустки, не з'ясовував можливість відкликання його з відпустки, не зареєстрував лікарняний лист наданий з Угорщини, тому, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, до нього правомірно застосовано таке дисциплінарне стягнення як зарахування в розпорядження згідно Наказу від 16.04.2014 року №70, та відповідно до Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, за п. 45 «д» (у порядку дисциплінарного стягнення) (а.с. 7, 117).
Отже, в задоволенні позову слід відмовити.
Приймаючи постанову про відмову в задоволенні позову, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пунктів 2.6., 2.7. вказівки Міністерства внутрішніх справ України від 29 січня 2004 року № 851/Пв «Порядок звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність осіб рядового та начальницького складу ОВС та військовослужбовців» про необхідність лікування у закладах охорони здоров'я, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади (крім випадків, коли потрібна екстрена госпіталізація) працівник повідомляє безпосереднього начальника (командира) рапортом, який візується дільничним терапевтом амбулаторно-поліклінічного закладу органів внутрішніх справ при наявності його в даному населеному пункті. Документи, які засвідчують непрацездатність, які видані державними та комунальними закладами охорони здоров'я, підлягають реєстрації в амбулаторно-поліклінічних закладах МВС України при наявності їх в даному населеному пункті або в медичному пункті військової частини протягом 1 доби після закінчення лікування, тобто працівник, який знаходився на лікуванні в медичному закладі не системи МВС, повинен протягом доби зареєструвати лист непрацездатності в поліклініці за місцем служби.
Однак, вказані вимоги позивачем не виконані. Лист непрацездатності, виданий позивачу в Угорщині не зареєстрований в поліклініці за місцем служби та до цього часу не наданий.
Згідно із пунктом 52 Положення № 114 особам рядового і начальницького складу, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на число невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється начальником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого лікарем і начальником (головним лікарем) лікувального закладу.
При цьому в матеріалах справи відсутній документ, який підтверджує, що продовження відпустки здійснено на підставі зареєстрованого лікарняного листа.
Після відновлення працездатності в листку непрацездатності зазначається дата виходу на службу. В зазначений строк працівник зобов'язаний приступити до виконання своїх обов'язків і пред'явити безпосередньому начальнику листок непрацездатності.
Позивач до керівництва УМВС України в Закарпатській області, про продовження відпустки, як це передбачено Положенням, не звертався.
Таким чином, відповідач, як суб'єкт владних повноважень діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції не знаходить підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних наказів.
З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню.
Керуючись пунктом 3 ч. 1 статті 198, статтями 202, 205, 207 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області - задовольнити.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача: Міністерства внутрішніх справ України, ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасувати.
В задоволенні позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч.5 ст. 254 КАС України.
Головуючий: Ю.В. Дурасова
Суддя: О.А. Проценко
Суддя: Л.П. Туркіна