21 січня 2015 року Справа №908/362/13-г
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.
при секретарі Кузнєцовій І.В.
за участю представників сторін:
позивач - Гайдай О.І.;
відповідач - Крамаренко А.А. (після перерви не з'явися);
третя особа - Доценко Т.М. (після перерви не з'явися)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №4140 З/1-35) на рішення господарського суду Запорізької області від 06 березня 2013 року по справі №908/362/13-г
за позовом Комунального підприємства "Дніпроруденські теплові мережі", м. Дніпрорудне Запорізької області
до Публічного акціонерного товариства "Завод будівельно-опоряджуальних машин", м. Дніпрорудне Запорізької області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Будмаш", м. Дніпрорудне Запорізької області
про стягнення суми, -
Рішенням господарського суду Запорізької області від 06 березня 2013 року по справі №908/362/13-г позов задоволено. Стягнуто з позивача на користь відповідача основний борг в розмірі 442418,11 грн., інфляційні витрати в розмірі 35995,99 грн., 3% річних в розмірі 30167,03 грн.
Відповідач з рішенням не погодився, звернувся до Донецького апеляційного господарського суду зі скаргою, просив рішення скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу КП "Дніпроруденські теплові мережі" просило скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
ТОВ "Завод Будмаш" у відзиві на скаргу підтримує вимоги апеляційної скарги просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати, прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Справа слухалась на умовах оголошення перерви з 12 січня 2015 року до 11:15 години 21 січня 2015 року.
У судове засідання 21 січня 2015 року відповідач і третя особа не з'явились.
Через канцелярію суду 20 січня 2015 року відповідач - ПАТ "Завод "БОМ" надіслав клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).
Колегія суддів, враховуючи викладене, ухвалила клопотання відповідача про відкладення розгляду справи залишити без задоволення.
Враховуючи те, що явка представника відповідача не була визнана обов'язковою, а також те, що його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначеного представника за наявними матеріалами у справі.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального Кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Між КП «Дніпрорудненські ТМ» (позивач) та ВАТ «Завод будівельно-опоряджувальних машин» (правонаступником якого є ПАТ «Завод БОМ» відповідач) 01.011.2004 року укладено договір на постачання теплової енергії №2-Т (Договір №2-Т), за умовами якого позивач зобов'язується поставляти споживачу теплову енергію в необхідних йому обсягах, а останній зобов'язується сплачувати отриману теплову енергію по встановленим тарифам в строки, передбачені п. 1 Договору №2-Т.
Теплова енергія постачається в обсягах, передбачених в Додатку 3 до договору, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.1 Договору №2-Т).
Згідно Додатку №1 до Договору №2-Т, постачання теплової енергії здійснюється на адмінбудівлю, що знаходиться за адресою: м. Дніпрорудне, вулиця Степна, 3 та гуртожиток, що знаходиться за адресою: м. Дніпрорудне, вулиця Комсомольська, 17.
Пунктом 5.9 Договору №2-Т сторони домовились, що представник споживача щомісячно, не пізніше 4-го числа місяця наступного за звітним, з'являється до енергопостачальної організації для оформлення та підписання актів на відпуск теплової енергії. При нез'явленні представника споживача акт вважається дійсним підписаний тільки представником енергопостачальної організації.
Порядок розрахунків визначено розділом 6 Договору №2-Т.
Відповідно до п. 6.1 Договору №2-Т, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на підставі актів на відпуск комунальних послуг, виключно в грошовій формі у відповідності з встановленими тарифами.
Пунктом 6.2 вказаного договору визначено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплату рахунків за надані послуги споживач зобов'язується здійснити на розрахунковий рахунок енергопостачальної організації в повному розмірі протягом 5 банківських днів з моменту отримання рахунку.
Відповідно до п. 7.2.7 Договору №2-Т, подача теплової енергії здійснюється безперебійно протягом опалювального періоду у відповідності до заявлених величин (Додаток №3 до договору).
Порядок вирішення спорів визначено пунктами 8.1 та 8.2 Договору №2-Т.
Договір укладається строком на 3 роки, вступає в силу з 01.11.2004 року та діє до 31.10.2007 року.
Пунктом 10.2 Договору №2-Т встановлені випадки призупинення його дії, а саме:
- закінчення строку, на який його було укладено;
- взаємної згоди сторін про його припинення;
- прийняття рішення про його припинення;
- ліквідації сторін.
Відповідно до п. 10.3 Договору №2-Т, у разі, якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не заявить про закінчення його дії, він вважається продовженим на наступний строк. При цьому розрахунки обсягів теплоспоживання споживач надає енергопостачальній організації щорічно станом на початок кожного року.
Позивач стверджує, що станом на 30.04.2009 року у відповідача існував борг у сумі 155886,55 грн. та за період з квітня 2009 року по жовтень 2012 року ним відпущено відповідачу теплової енергії на загальну суму 1347832,19 грн. за тарифами, затвердженими рішенням виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради №295 від 09.12.2008 року, №06 від 19.01.2010 року та №204 від 17.08.2010 року.
За період з квітня 2009 року по жовтень 2012 року (включно) позивач надав теплову енергію на об'єкт відповідача, а саме: за квітень 2009 року на суму 17191,56 гривень; за травень 2009 року на суму 13059,01 гривень; за червень 2009 року на суму 13059,01 гривень; за липень 2009 року на суму 13059,01 гривень; за серпень 2009 року на суму 13059,01 гривень; за вересень 2009 року на суму 13059,01 гривень; за жовтень 2009 року на суму 13540,25 гривень; за листопад 2009 року на суму 35569,1 гривень; за грудень 2009 року на суму 52481,1 гривень; за січень 2010 року на суму 61637,87 гривень; за лютий 2010 року на суму 55582,81 гривень; за березень 2010 року на суму 51058,83 гривень; за квітень 2010 року на суму 17573,96 гривень; за травень 2010 року на суму 14441,37 гривень; за червень 2010 року на суму 14441,37 гривень; за липень 2010 року на суму 14441,37 гривень; за серпень 2010 року на суму 14441,37 гривень; за вересень 2010 року на суму 14441,37 гривень; за жовтень 2010 року на суму 39550,49 гривень; за листопад 2010 року на суму 42618,19 гривень; за грудень 2010 року на суму 60452 гривень; за січень 2011 року на суму 72609,72 гривень; за лютий 2011 року на суму 72094,92 гривень; за березень 2011 року на суму 63045,89 гривень; за квітень 2011 року на суму 21685,42 гривень; за травень 2011 року на суму 16965,07 гривень; за червень 2011 року на суму 16965,07 гривень; за липень 2011 року на суму 16517,91 гривень; за серпень 2011 року на суму 16965,07 гривень; за вересень 2011 року на суму 16965,07 гривень; за жовтень 2011 року на суму 32080,87 гривень; за листопад 2011 року на суму 52412,47 гривень; за грудень 2011 року на суму 51829,8 гривень; за січень 2012 року на суму 64622,91 гривень; за лютий 2012 року на суму 70712,21 гривень; за березень 2012 року на суму 54087,3 гривень; за квітень 2012 року на суму 20448,13 гривень; за травень 2012 року на суму 16852,76 гривень; за червень 2012 року на суму 16852,76 гривень; за липень 2012 року на суму 16852,76 гривень; за серпень 2012 року на суму 16852,76 гривень; за вересень 2012 року на суму 16852,76 гривень; за жовтень 2012 року на суму 18802,5 гривень. Усього на суму 1347832,19 гривень.
Виставлені рахунки на оплату за спожиту теплову енергію відповідачем в повному обсязі не сплачено.
Позивач для врегулювання спору надіслав на адресу відповідача претензію №20 від 19.10.2012 року з проханням сплатити заборгованість згідно виставленим рахункам за період з 30.04.2009 року по 30.09.2012 року, яка відповідачем залишена без реагування.
Відповідно п. 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює заборону на відмову в односторонньому порядку від зобов'язання або односторонню зміну його умов.
Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною 5 вказаної статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Правовідносини, що виникли між сторонами, є господарськими, виникли вони на підставі договору енергопостачання.
Частиною ст. 275 Господарського кодексу України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і підігріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що проводиться за фактично відпущену енергію.
За приписами абзацу 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Поставка теплової енергії за період з квітня 2009 року по жовтень 2012 року на суму 1347832,19 грн. підтверджується актами про надання комунальних послуг та виписаними позивачем рахунками. Акти оформлені позивачем в односторонньому порядку, що не суперечить п. 5.9 Договору №2-Т. Направлення (вручення) рахунків відповідачу частково підтверджується Книгою «Документація для «Заводу СОМ», «Завод Будмаш» за період з червня 2010 року по січень 2013 року, а частково посиланням на номери рахунків самим відповідачем у платіжних дорученнях. Отже, порушення порядку направлення рахунків з боку позивача не вбачається, оскільки за умовами Договору №2-Т такий порядок не визначено.
Також, судом у рішенні зазначено, що в актах зарахування зустрічних однорідних вимог відповідач майже щомісяця підтверджував існуючу на момент підписання акту заборгованість, яку не можливо звірити без наявності у сторони рахунків. Відповідно до акту зарахування зустрічних однорідних вимог №46 від 31.10.2012 року відповідачем визнано існування дебіторської заборгованості у сумі 440 045,61 грн.
За спірний період розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем станом на 01.11.2012 року складає з квітня 2009 року по жовтень 2012 року 1347832,19 грн.
Розрахунки позивача і відповідача співпадають.
Кількісні показники розрахунків за даними позивача складають 1061300,63 грн., за даними відповідача - 1076050,71 грн., розбіжність складає 14750,08 грн.
Крім цього, відповідачем не визнається борг станом на 30.04.2009 року в розмірі 155886,35 грн. за наслідками пропуску строку позовної давності, яку він просить застосувати при розгляді даного спору заявою №01/47 від 12.02.2013 року.
Однак, суд першої інстанції, правомірно, на думку судової колегії, не прийняв, контррозрахунок відповідача, оскільки жодних пояснень щодо виниклої розбіжності в розмірі 14750,08 грн. відповідачем надано не було.
Борг в сумі 155886,35 грн. виник у зв'язку з наявністю боргу станом на 29.04.2009 року за попередні періоди за надані послуги з теплопостачання на підставі листа відповідача №01/273 від 27.04.2009 року.
Наслідком розгляду цього листа постало укладання між сторонами Договору про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги від 29.04.2009 року.
Протягом травня-вересня 2009 р. відповідач оплачував послуги з теплопостачання з посиланням в платіжних дорученнях як на Договір про реструктуризацію від 29.04.2009 р. так і вказуючи на поточний місяць.
За таких обставин позивач правомірно відносив платежі, що надходили в рахунок поточної заборгованості, в результаті чого борг За договором про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги від 29.04.2009 року. в розмірі 155886,35 грн. залишився не погашеним на дату розгляду спору.
Законність зарахування платежів, внесених відповідачем, для погашення в першу чергу існуючої заборгованості підтверджується висновками про те, що питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому ці послуги чи товар надані, законодавством не зовсім чітко регламентовано. Тому такий період згідно з роз'ясненням Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином:
- у випадку, якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору;
- у випадку, якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення (лист № 06-10/10-1215 від 29.10.2004).»
Щодо відмови судом першої інстанції у задоволенні вимоги про застосування строку позовної давності, колегія суддів погоджується із таким висновком, оскільки згідно ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Долучені до справи акти звіряння розрахунків та майже щомісячні акти зарахування зустрічних однорідних вимог за період з грудня 2004 року по жовтень 2012 року включно є беззаперечними доказами визнання відповідачем свого боргу, а відповідно і є підставою для переривання перебігу позовної давності.
Долучені до справи договір про реструктуризацію заборгованості від 29.04.2009 року та акти звіряння розрахунків та майже щомісячні акти зарахування зустрічних однорідних вимог за період з грудня 2004 року по жовтень 2012 року включно є доказами визнання відповідачем свого боргу, та відповідно є підставою для переривання перебігу позовної давності.
Суд попередньої інстанції стосовно неналежності наданих копій первісних бухгалтерських документів, зазначає, що у формах актів ранніх періодів, у тому числі за квітень 2009 року, який зазначає відповідач, не було передбачено номеру і дати складання. Це не суперечить діючому законодавству та не позбавляє їх доказової сили.
Позивач пояснює, що копіювання документів проводилось з прошитих папок бухгалтерських документів і цілком логічно, що частини документів на копії не видно, але це не впливає на наявність самого документу та його суть.
Зазначена у деяких актах адреса адмінбудівлі як Степова, 2 замість Степова, 3 є технічною помилкою. Теплопостачання фактично надавалось позивачем на об'єкти відповідача відповідно до карти дислокації, в тому числі за адресою м. Дніпрорудне, вул. Степова, 3.
Наявність інформації про інших споживачів, позивач обумовлює тим, що при копіюванні, з прошитих папок, документів по ПАТ «Завод «БОМ», автоматично копіювалась інформація і про інших споживачів, якщо ці документи були викладені на форматі меншому ніж А-4.
Щодо зазначеного у запереченні номеру Договору №2 Т/130 від 01.11.2004 року, то позивач пояснює, що договір на поставку теплової енергії був складений КП «Дніпрорудненські теплові мережі», який був зареєстрований на підприємстві під № 2-Т.
Відповідач, при підписанні щомісячних актів взаємозаліку визнавав наявність заборгованості саме до Договору № 2-Т. При цьому між підприємствами господарські відносини урегульовані лише одним договором - Договором на поставку теплової енергії від 01.11.2004 року № 2-Т, інших договорів між підприємствами не існує.
Відповідачем це не спростовується. При цьому зроблена відповідачем у своєму екземплярі договору, можливо для внутрішньої реєстрації, дописка до номеру договору «/130» не змінює суті зобов'язань по його виконанню.
Стосовно листа відповідача від 19.01.2012 року №01/20, то відповідач надав на адресу енергопостачальної організації інформацію про нібито зменшення з 2008 року площ, на які проводяться нарахування позивачем. Відповідач безпідставно вважає, що це є автоматичною підставою для зменшення нарахувань.
Відповідно до приписів ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів та договору, аналогічне встановлене приписами ст. 526 Цивільного кодексу України.
Сторонами до Договору №2-Т від 01.11.2004 року відповідні зміни у встановленому порядку не внесено.
Згідно ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.
У відповідності до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.11.2008 року № 01-8/685 „Про практику застосування у вирішені спорів деяких норм чинного законодавства (з матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України) зазначено, що чинне законодавство не заперечує можливість звернення кредитора до господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язання по сплаті за Договором №2 -Т підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до приписів ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перерахувавши заявлений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з травня 2009 року по листопад 2012 року в розмірі 35995,99 грн. та 3% річних за період з червня 2009 року по листопад 2012 року в сумі 30167,03 грн. суд знайшов його правильним і з цим погоджується судова колегія.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду господарського суду Харківської області прийняте при повному з'ясуванні обставин справи, доводи, наведені у скарзі, не спростовують висновків суду, тому підстав для його скасування та задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 06 березня 2013 року по справі №908/362/13-г залишити без змін.
Повний текст постанови підписаний 26.01.2015 року.
Головуючий суддя Черленяк М.І.
Суддя Ільїн О.В.
Суддя Хачатрян В.С.