20 січня 2015 рокусправа № 804/16939/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.
суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.
за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року позовні вимоги громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 задоволені частково: визнано протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 706-13 від 13.12.2013 р., зобов'язано Державну міграційну службу України переглянути рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_2. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із судовим рішенням, Державна міграційна служба України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції, а в задоволенні позовної заяви позивача відмовити.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається та матеріалами справи підтверджено, що громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження Україна: Дніпропетровська область, Софіївський район, смт Софіївка. На час розгляду справи є громадянином Республіки Білорусь, проживає в Україні за адресою: АДРЕСА_1.
З матеріалів особової справи № 2013DP0010, долученої до матеріалів справи (том 1, а.с. 135-250; том 2, а.с. 1-20) вбачається, що позивач прибув в Україну 05.12.2008 року легальним шляхом по паспорту громадянина Білорусії НОМЕР_1, виданому 17 жовтня 2006 року Мінським РУВС Мінської області.
Матеріалами справи підтверджено, що у червні 2009 року до сектору Міграційної служби Дніпропетровської області із заявою про надання статусу біженця в Україні звернувся громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_2 (том 1, а.с. 138-140).
09.06.2009 року наказом сектору Міграційної служби Дніпропетровської області № 11 прийнято до розгляду заяву про надання статусу біженця громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_2
24.06.2009 року сектором Міграційної служби Дніпропетровської області стосовно позивача було прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця на підставі абз. 6 ст. 12 Закону України "Про біженців".
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про біженців", позивач оскаржив рішення сектора Міграційної служби Дніпропетровської області про відмову йому в оформленні документів, для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Державному Комітеті України у справах національностей та релігій.
31.07.2009 року Державний Комітет України у справах національностей та релігій прийняв рішення № 38-09 про задоволення скарги позивача на рішення сектору Міграційної служби Дніпропетровської області.
06.08.2009 року наказом № 16 сектором Міграційної служби Дніпропетровської області стосовно громадянина Білорусії ОСОБА_2 було прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні.
15.12.2010 року Державний Комітет України у справах національностей та релігій прийняв рішення № 725-10 про відмову у наданні статусу біженця, на підставі висновку сектору Міграційної служби у Дніпропетровській області.
Так, з рапорту заступника начальника ВБМ ОЗГ УБОЗ ГУМВС України в Дніпропетровській області встановлено про повідомлення старшого помічника прокурора Дніпропетровської області з міжнародно-правових доручень Харченка В.А. про те, що ОСОБА_2 розшукується ГУБОПиК МВС Республіки Білорусь, запобіжний захід - арешт, дата реєстрації УІТ 19.06.2009 року.
Згідно інформації УМВС України в Дніпропетровській області від 28.07.2009 року №5/2421 встановлено, що проведеною перевіркою за наявними обліками УІТ відносно зазначеної особи, є інформація відповідно до якої позивач знаходиться у міждержавному розшуку ГУБОПИК МВС Республіки Біларусь за вчинення злочинів, передбачених ст.ст.233 ч.2,3; 243 ч.2; 285 ч.1 КК РБ, та відносно нього обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а саме, кримінальна справа № 08086000133 від 28.07.2008 року, розшукова справа № 09018901005 від 10.06.2009 року.
Тобто, в той самий час як з 28.07.2008 року порушена кримінальна справа щодо скоєння злочинів гр. ОСОБА_2, зазначена особа, відповідно до штампів у паспорті в ході проходження кордонів, безперешкодно перетинала кордон у жовтні 2008 року з Республіки Білорусь на Україну.
Разом з тим, з листа від 20.08.2009 року № 16/3725 ГУМВС України в Дніпропетровській області встановлено, що за інформацією відділу Укрбюро Інтерполу, станом на 18.02.2009 року за обліками Генерального секретаріату Інтерполу, ОСОБА_2 в міжнародному розшуку не перебуває.
Відповідно до листа управління Служби Безпеки України у Дніпропетровській області від 30.10.2009 року № 55/2/4413, відповідно до ст. 8 Закону України "Про біженців", щодо вчинення громадянином Республіки Білорусь ОСОБА_2 злочинів проти миру, воєнних злочинів, злочинів проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві - тяжких злочинів неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, а також, дій, які суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй - не отримано.
Отже, не погодившись із рішенням Державного Комітету України у справах національностей та релігій № 725-10 про відмову у наданні статусу біженця, на підставі висновку сектору Міграційної служби у Дніпропетровській області, позивач оскаржив його до суду.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2011 р. у адміністративній справі № 2а/0470/1169/11, визнано протиправним та скасовано рішення від 15.12.2010 року за №725-10 Державного Комітету України у справах національностей та релігій про відмову в наданні статусу біженця, та зобов'язано Державний комітет України у справах національностей та релігій переглянути відмову в наданні статусу біженця, та надати ОСОБА_2 статус біженця (том 1, а.с. 13-18).
Не погодившись із прийнятим рішенням суду, заступником прокурора Дніпропетровської області було подано апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої, постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012 р. було апеляційну скаргу задоволено, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2011 року скасовано (том 1, а.с. 27).
Проте, ОСОБА_2 по адміністративній справі № 2а/0470/1169/11 було подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України.
24.02.2012 року позивач подав до Головного управління міграційної служби в Дніпропетровській області повторну заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
23.03.2012 року Генеральна прокуратура Республіки Білорусь звернулась до Генеральної прокуратури України із проханням про залишення без розгляду листа Генеральної прокуратури Республіки Білорусь про видачу ОСОБА_2 для притягнення до кримінальної відповідальності, в якому також зазначено про те, що у зв'язку з винесенням судами виправдовувальних вироків стосовно співучасників ОСОБА_2, видача останнього втратила актуальність.
Постановою прокуратури області від 29.03.2012 року у зв'язку з надходженням 26.03.12 р. до Генеральної прокуратури України звернення з проханням залишити без розгляду запит про видачу ОСОБА_2, було скасовано тимчасове обмеження права виїзду з України, застосоване до громадянина Білорусії ОСОБА_2 (том 1, а.с. 196).
29 березня 2012 року листом за вихідним №14/3-34333-09 (том 1, а.с. 197) Генеральною прокуратурою України було повідомлено, що 26 березня 2012 року з Генеральної прокуратури Республіки Білорусь надійшла інформація про винесення виправдовувальних вироків щодо осіб, зазначених у зверненні ОСОБА_2, у зв'язку із чим запит щодо видачі ОСОБА_2 втратив актуальність та підлягає залишенню без розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що 18.09.2012 р. позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області № 4/2127 від 16.02.2012 р. про те, що відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" йому було відмовлено у визнанні біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 10 серпня 2012 року № 433-12 (том 1, а.с. 181).
Отже, не погодившись із рішенням Державної міграційної служби України від 10 серпня 2012 року № 433-12, позивач оскаржив його до суду.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2012 р. по адміністративній справі № 2а/0470/11586/12, у задоволенні позову громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 - було відмовлено повністю (том 1, а.с. 13-18).
Не погодившись із прийнятим рішенням суду, позивачем було подано апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої, постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2013 р. апеляційну скаргу громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 було задоволено, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 р. - скасовано, та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено, рішення Державної міграційної служби України № 433-12 від 10.08.2012 р. - скасовано, та зобов'язано Державну міграційну службу України переглянути рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_2 (том 1, а.с. 19-20).
23.12.2013 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області № 1201/14689 від 23.12.2013 р. про те, що відповідно до абзацу четвертого частини першої ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового чи тимчасового захисту в Україні" від 08.07.2011 р. №3671-VI, позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні (том 1, а.с.10).
Підставою для направлення вищезазначеного повідомлення № 1201/14689 від 23.12.2013 р. (том 2, а.с. 8) - є оскаржуване рішення Державної міграційної служби України від 13 грудня 2013 року № 706-13 (том 1, а.с. 77).
В судовому засіданні судом було з'ясовано, що серед обставин, що змусили громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 звернутись із заявою про надання статусу біженця, в заяві та протоколах співбесіди позивач посилається на утиски з боку влади як підприємця, та переслідування правоохоронними органами за фінансову підтримку політичним партіям "Объединённая гражданской партии Белоруссии" (ОГПБ), Соціал - Демократичній партії та Союзу підприємців.
Крім того, в протоколах співбесіди (том 1, а.с. 161-176) позивач зазначив, що з 2005 року періодично надавав фінансову підтримку "Объединенной гражданской партии", приймав участь в демонстраціях, акціях протесту, мітингах, направлених проти режиму в державі, акціях протесту підприємців. Оскільки про політичну діяльність позивача стало відомо співробітникам правоохоронних органів республіки Білорусь, то, через посередника до нього звернулись з вимогою заплатити хабар у розмірі 50000 доларів США з погрозами, у разі несплати, порушити кримінальну справу за економічні злочини. На зазначений факт громадянин ОСОБА_2 подав заяву про злочин, в якому просив притягти винних до відповідальності. Кримінальна справа була порушена у відношенні громадянина ОСОБА_5 та ОСОБА_6, за ознаками злочинів, передбачених ч.5 .ст.16 ч.2 431 КК Республіки Білорусь (дача хабара) та ч.1. ст.377 КК Республіки Білорусь (знищення або приховування документів, штампов, печаток). За повідомленням Головного слідчого управління від 18.09.2008 року за № 14/1902, попереднє розлідування справи у відношенні зазначених осіб припинено 17.08.2008 року на підставі п.2. ч.1 ст.29 КПК Республіки Білорусь, за відсутністю в діях складу злочину.
Також, позивачем було повідомлено суд першої інстанції про те, що він не має ні юридичної, ні правової можливості захищатися проти зазначеної кримінальної справи в Республіці Білорусь. Має бажання залишитись в Україні, отримати громадянство України, перевезти свою сім'ю, та не планує повертатися на територію Республіки Білорусь, враховуючи побоювання, що його буде піддано тортурам, з метою отримання визнання вини у скоєнні злочинів, та незаконно засуджено.
Вірною є позиція суду першої інстанції стосовно того, що матеріалами справи достатньо підтверджено обставини та підстави, чому позивач вважає себе жертвою переслідувань з боку органів державної влади. ОСОБА_2 не бажає повертатися в Республіку Білорусь, так як його життю загрожує реальна небезпека.
Згідно статті 1 А (2) Конвенції про статус біженців - особа, яка внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування за ознакою належності до певної соціальної групи або політичних переконань знаходиться за межами країни своєї громадянської належності та не може скористуватися захистом своєї країни, кваліфікується як біженець.
Згідно з Конвенцією «Про статус біженців» 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього проживання; неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме:
а) расовою належністю;
б) релігією;
в) національністю (громадянством);
г) належністю до певної соціальної групи;
д) політичними поглядами.
Разом з тим, при розгляді особових справ шукачів притулку, Державна міграційна служба України повинна враховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань, є ключовим у переліку критеріїв щодо визначення біженця.
Ситуація у країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто, підкріплюються об'єктивним положенням в країні та обставинами, які відбулася особисто із ОСОБА_2
Також, побоювання бути переслідуваним може бути цілком обґрунтованим незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування. Підпункт 2 пункту 1 статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто, таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.
Відповідно до положень Закону України від 18.03.2004, № 1629-IV «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
Крім того, статтею 6 Закону України № 3671-VI від 07 липня 2011 року «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців, або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інтсанції, що ОСОБА_2 заслуговує довіри, а прийняте рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не відповідає міжнародним принципам, оскільки позивач достатньо обґрунтував свою заяву, повідомив всі фактичні обставини, проте, відповідач не прийняв їх до уваги, що суперечать конкретній чи загальній інформації по справі позивача, тому, колегія суддів вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 706-13 від 13.12.2013 р.
Також, враховуючи, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій, а рішення суду впливає на права, свободи та інтереси ОСОБА_2, діючим законодавством передбачена виключна компетенція відповідачем у прийнятті зазначеного рішення, тому, з метою повного захисту прав позивача, колегія суддів вважає за необхідне зобов'язати Державну міграційну службу України переглянути рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_2.
Позиція суду першої інстанції щодо відмови у позовній вимозі позивача стосовно контролювання виконання судового рішення у спосіб передбачений ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України є обґрунтованою.
До того ж, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 червня 2014 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_2: постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2012 року скасовано, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2011 року - залишено в силі, якою позов ОСОБА_2 було задоволено.
За таких обставин, суд вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.
З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись п.1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Дадим
Суддя: І.Ю. Богданенко
Суддя: С.А. Уханенко