22 січня 2015 рокусправа № 808/4893/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Божко Л.А.
суддів: Лукманової О.М. Прокопчук Т.С.
за участю секретаря судового засідання: Сонник А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2014 р. по справі за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені, -
У липні 2014 Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 10242,65 грн. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2014 р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення яким задовольнити позовну заяву позивача.
Сторони, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим, відповідно до ст..41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась.
Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ФОП ОСОБА_1 відноситься до підприємств, яким, відповідно до ст. 19 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно із ст.20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно із ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усі залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Так, згідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. <…> Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII, інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.
В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
З аналізу норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вбачається, що обов'язок щодо працевлаштування інвалідів покладено як на суб'єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.
Обов'язок суб'єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування інвалідів. В той же час, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем протягом 2013 року подані до Південного районного центру зайнятості звіти про наявність вакансій за формою №3-ПН станом на 14.05.2013 року, 04.06.2013 року, 17.07.2013 року, 19.08.2013 року, 10.09.2013 року, 07.10.2013 року, 01.11.2013 року, 03.12.2013 року, в яких зазначалася інформація про наявність робочого місця для інвалідів.
Також до Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів було надано Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за Формою № 10-ПІ за 2013 рік з супровідним листом - поясненням, про що свідчить поштове повідомлення про вручення уповноваженій особі Фонду від 27.02.2014р.
Протягом 2013 року центром зайнятості було направлено 4 особи для працевлаштування на заявлену вакантну посаду.
Направлені центром зайнятості особи або не відповідали вимогам вакансії, згідно звіту № 3-ПН, або відмовлялися від роботи самостійно.
Таким чином, відсутній склад правопорушення у сфері господарювання щодо працевлаштування інвалідів у 2013 році, тому відсутня вина у відповідача щодо невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення», N 5067-VI, 05.07.2012, роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Порядок подання інформації про наявність вакансій, у спірному періоді був врегульований Інструкцією щодо заповнення форми 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005р №420, Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання».
Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005р №420, форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.
Вказана Інструкція втратила чинність у зв'язку з прийняттям Наказу Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316, який набрав чинності 12.07.2013р.
Таким чином, вказаними нормами права встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання. Вказані вимоги законодавства відповідачем дотримано, про що свідчать долучені до матеріалів справи копії звітів форми 3-ПН.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем здійснювались усі належні від нього заходи для недопущення правопорушення, а відтак підстав для застосування до нього господарсько-правової відповідальності у вигляді штрафних санкцій, не існує.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованість висновків суду першої інстанції, а носять характер особистого тлумачення позивачем окремих норм матеріального права.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий: Л.А. Божко
Суддя: О.М. Лукманова
Суддя: Т.С. Прокопчук