"13" січня 2015 р. Справа № 910/20405/13
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Камишева Л.М. , суддя Россолов В.В.
при секретарі Пляс Л.Ф.
за участю:
старшого прокурора військової прокуратури Сумського гарнізону Корнієнка О.О., (посвідчення №027510 від 29 липня 2014 року);
прокурора прокуратури центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Чекирди О.С. (посвідчення № 011995 від 30 жовтня 2012 року);
представників сторін:
1-го позивача - Гречаної Л.І. (довіреність № 01-25/08 від 05 січня 2015 року);
2-го позивача - не з'явився;
відповідача - Гук Н.В. (довіреність бн від 20 вересня 2011 року);
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу прокурора військової прокуратури Сумського гарнізону (вх. №3490С/1-43) на рішення господарського суду Сумської області від 09 вересня 2014 року у справі №910/20405/13
за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі:
1. Державної служби України з надзвичайних ситуацій, м. Київ
2. Державного підприємства "Управління капітального будівництва", м. Київ
до Дочірнього підприємства "Дніпровський круг", м. Київ
про зобов'язання передати майно
Заступник Генерального прокурора України звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Державної служби України з надзвичайних ситуацій та в особі Державного підприємства "Управління капітального будівництва" з позовною заявою, в якій відповідно до уточнених позовних вимог (№ Ю/2/3-27748-13 від 18 березня 2014 року), просить зобов'язати відповідача - Дочірнє підприємство "Дніпровський круг" виконати умови договору від 19 жовтня 2004 року № 19-Б про пайову участь у будівництві житла, шляхом передачі Державному підприємству "Управління капітального будівництва" загальної житлової площі у будинку 82-Б по вул. Коржівська у місті Ромни на суму 4434551,55 грн., що належить відповідачу.
09 липня 2014 року прокурор подав до суду заяву (№ 25-852 вих-14 від 08 липня 2014 року) про зміну предмету позову, згідно якої просить розірвати договір від 19 жовтня 2004 року № 19-Б про пайову участь у будівництві житла, укладений між Державним підприємством "Управління капітального будівництва" та Дочірнім підприємством "Дніпровський Круг"; зобов'язати відповідача повернути отримані ним кошти в сумі 4 434 551,55 грн., а також сплатити пеню у розмірі 431 100,49 грн., штраф в сумі 310 418,61 грн. та інфляційні в сумі 4 580 891,75 грн. Зазначена заява прийнята судом.
Рішенням господарського суду Сумської області від 09 вересня 2014 року у справі №910/20405/13 (головуючий суддя Лиховид Б.І., суддя Джепа Ю.А. суддя Зражевський Ю.О.) у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Державного підприємства "Управління капітального будівництва" в дохід державного бюджету
73 080,00 грн. судового збору.
Прокурор військової прокуратури Сумського гарнізону з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 09 вересня 2014 року у справі № 910/20405/13 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована, зокрема тим, що внаслідок невиконання відповідачем умов спірного договору упродовж 5 років, державі заподіяно реальних збитків у розмірі вартості непереданого житла, а місцевий господарський суд, вирішуючи питання про відмову у розірвання спірного договору дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні цієї частини позову, допустивши порушення статей 530, 629, 638, 651 Цивільного кодексу України. Вважає позовну вимогу прокурора щодо розірвання договору правомірною, відповідає положенню статті 651 Цивільного кодексу України, не суперечить інтересам позивача як сторони за договором, яка є вільною в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Перший позивач, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, надав письмові пояснення, в яких просить суд скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 09 вересня 2014 року по справі № 910/20405/13, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (10750 від 17 листопада 2014 року).
На думку першого позивача, відповідач істотно порушив умови спірного договору № 19-Б від 19 жовтня 2004 року щодо будівництва та передачі квартир Державному підприємству «Управління капітального будівництва», тобто свої зобов'язання за умовами договору не виконав, завдавши шкоди у розмірі профінансованої суми позивачу, оскільки позбавив можливості забезпечити житлом військовослужбовців Державної служби надзвичайних ситуацій України. А тому, вимога прокурора про розірвання спірного договору законна, обґрунтована, не порушує інтереси позивача та така, що передбачена умовами договору та чинним законодавством.
Відповідач - Державне підприємство «Дніпровський круг», надав відзив на апеляційну скаргу (вих. № 08-12/2014 від 08 грудня 2014 року), в якому вважає рішення суду першої інстанції повністю законним, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права; просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Вважає, що є всі наявні підстави для відмови у задоволенні позову. Так, спірний договір був укладений у 2004 році, строк його виконання до 30 вересня 2008 року. Позивачі з 2008 року і до цього часу не звертались до відповідача з відповідним позовом, а тому трирічний строк позовної давності сплинув. Те, що прокурор дізнався про порушення зобов'язання у 2013 році не дає підстав вважати, що строк позовної давності для сторони продовжується.
Розпорядженням секретаря судової палати №1 Харківського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2014 року, для розгляду справи № 910/20405/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Камишева Л.М., суддя Россолов В.В.
Розгляд справи неодноразово відкладався.
Судові засідання з розгляду апеляційної скарги військового прокурора Сумського гарнізону центрального регіону України за клопотаннями представника відповідача проводились у режимі відеоконференції на підставі статті 74-1 Господарського процесуального кодексу України, згідно ухвал Харківського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2014 року, 26 листопада 2014 року та 08 січня 2015 року, забезпечення проведення якої доручено Господарському суду Київської області.
У призначене судове засідання 13 січня 2015 року представник другого позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення, яке містяться в матеріалах справи (т.3 а.с. 84).
Колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутності належно повідомленого другого позивача.
У судовому засіданні 13 січня 2015 року прокурори по справі Корнієнко О.О. та Чекирда О.С. надали клопотання, в якому просять позовні вимоги задовольнити, розірвати договір від 19 жовтня 2004 року №19-Б, стягнути з відповідача на користь Державної служби України з надзвичайних ситуацій (розрахунковий рахунок 35111005084960) суму основного боргу у розмірі 4434551,55 грн., пені в розмірі 342007,39 грн., штрафу в сумі 310418,00 грн., інфляційні у розмірі 44345,52 грн. та 3% річних в сумі 765051,26 грн. (вх. № 352,353).
Представник першого позивача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу прокурора.
Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення прокурорів, представника першого позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи, у жовтні 2013 року заступник Генерального прокурора України звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Державної служби України з надзвичайних ситуацій та в особі Державного підприємства "Управління капітального будівництва" з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнень до неї та зміни предмету позову, просить розірвати договір від 19 жовтня 2004 року № 19-Б про пайову участь у будівництві житла між Державним підприємством "Управління капітального будівництва" та Дочірнім підприємством "Дніпровський Круг"; зобов'язати відповідача повернути отримані ним кошти в сумі 4434 551 грн. 55 коп., а також сплатити пеню у розмірі 431 100 грн. 49 коп., штраф в сумі 310 418 грн. 61 коп. та інфляційні в сумі 4 580 891 грн. 75 коп.
У зв'язку з невиконанням відповідачем свого зобов'язання щодо будівництва і передачі квартир позивачам, як уповноваженим органам виконавчої влади, були завдані збитки, оскільки відповідач позбавив можливості забезпечити житлом військовослужбовців Державної служби надзвичайних ситуацій України, а тому прокурором прийнято рішення здійснити захист інтересів держави шляхом подання зазначеного позову.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачена загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Згідно частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до частини п'ятої статті 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Сторони обумовили строк дії Договору, відповідно до п. 6.5 після внесених змін Додатковою угодою від 20 листопада 2007 року, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним.
Окрім того, до Генерального прокурора звернулась Державна служба України з надзвичайних ситуацій з проханням вжити заходів для захисту інтересів держави у судовому порядку у вересні 2013 року (лист вих. № 03-9940/08 від 13 вересня 2013 року, т. 1 а.с.23-26).
З пояснень Державної служби України з надзвичайних ситуацій вбачається, що факт невиконання умов спірного договору зі сторони Дочірнього підприємства «Дніпровський круг» був виявлений Генеральною прокуратурою під час проведення перевірки Міністерства надзвичайних ситуацій України в 2013 році (т. 2 а.с. 89-92).
За таких обставин, прокурору стало відомо про порушення інтересів держави у період виконання перевірки Генеральною прокуратурою, а тому строк позовної давності не сплив.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки сторони договору №19-Б від 19 жовтня 2004 року про пайову участь у будівництві житла не вимагають розірвання зазначеного договору, то позовні вимоги прокурора щодо розірвання спірного договору є безпідставними; відсутність доказів звернення другого позивача до відповідача з вимогою повернути грошові кошти в сумі 4 434 551,55 грн. з урахуванням інфляції у відповідності до п. 3.1.5 спірного договору, а також продовження дії даного договору до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань у відповідності до п. 8 Додаткової угоди до спірного договору вважає підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основного боргу та інфляційних.
Відмовляючи у задоволенні позову щодо стягнення 3% річних, суд першої інстанції зазначив, що перший позивач здійснює нарахування 3% річних відповідачу на суму простроченого зобов'язання у розмірі 4 434 551,55 грн., проте, умовами спірного договору та додатковою угодою до нього передбачено зобов'язання відповідача передати другому позивачу квартири, а не сплату грошових коштів.
Застосовуючи до спірних правовідносин приписи статей 256, 258, 267 Цивільного кодексу України та частину 6 статті 232 Господарського кодексу України, Господарський суд Сумської області відмовив у стягненні пені та штрафу, оскільки сплинув скорочений строк позовної давності для стягнення штрафних санкцій.
Колегія суддів частково не погоджується з такими висновками Господарського суду Сумської області, викладених у оскаржуваному рішенні в цій справі, з огляду на таке.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України ).
Як убачається із матеріалів справи, між Державним підприємством «Управління капітального будівництва» та Дочірнім підприємством «Дніпровський круг» 19 жовтня 2004 року був укладений договір про пайову участь у будівництві житла № 19-Б-проф., предметом якого є участь Пайовика (другого позивача) у завершенні розпочатого до 2004 року будівництва багатоквартирного житлового будинку по вул. Героїв Дніпра, 7 в м. Черкаси з метою забезпечення житлом військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу МНС України (т. 1 а.с. 16-17).
Відповідно до п. п. 1.2, 2.1 Договору, Замовник (відповідач) зобов'язався збудувати та передати житло загальною площею 3 195,55 кв.м. вартістю 5 608 190,25 грн. другому позивачу, а другий позивач зобов'язався прийняти та оплатити дане житло.
20 жовтня 2004 року відділення Державного казначейства у Шевченківському районі м. Києва перерахувало грошові кошти з рахунків Державного підприємства «Управління капітального будівництва» на рахунок Дочірнього підприємства «Дніпровський круг» на пайову участь у будівництві житла для військовослужбовців у сумі 1 015 326,25 грн. (рахунок № 35237010001124) та 4 592 864,00 грн. (рахунок № 35247011001124), про що свідчать лист управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Києва № 02-13/495 від 22 травня 2013 року та виписки з рахунків № 35237010001124 від 20 жовтня 2004 року та № 35247011001124 від 20 жовтня 2004 року (т.1 а.с. 19,20,21).
Факт отримання грошових коштів відповідач не заперечував.
20 листопада 2007 року сторони Договору уклали Додаткову угоду (т. 1 а.с. 18).
Відповідно до п. п. 2- 4 Додаткової угоди сторони погодили, що станом на 20 листопада 2007 року на виконання умов договору № 19-Б від 19 жовтня 2004 року відповідач передав другому позивачу 668,74 кв. м. загальної площі житла по ціні 1 755,00 грн. за 1 кв.м., загальна вартість якого становить 1 173 638,70 грн. та відповідно виконав свої зобов'язання перед другим позивачем в частині перерахованих другим позивачем грошових коштів у розмірі 1 173 638,70 грн. Відповідач зобов'язався передати другому позивачу 2 526,81 кв. м. загальної площі житла по ціні 1 755,00 грн. за 1 кв.м., загальна вартість якого становить 4434 551,55 грн. На виконання обов'язку по передачі другому позивачу 2526,81 кв. м. загальної площі житла сторони домовились, що відповідач зобов'язується передати другому позивачу у строк до 30 вересня 2008 року 2526,81 кв. м. загальної площі житла на території України, в тому числі в м. Ромни.
Зобов'язанням, відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить стаття 526 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Другим позивачем свої зобов'язання за Договором та Додатковою угодою до нього були виконані.
Проте, станом на момент подання позову, відповідач свої зобов'язання (п. 4.1 Додаткової угоди) щодо передання квартир площею 2 526,81 не виконав, у зв'язку із чим в нього виникла заборгованість перед Державним підприємством «Управління капітального будівництва» на суму 4 434 551,55 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків між сторонами Договору від 20 листопада 2007 року (т. 1 а.с.22).
13 вересня 2013 року Державна служба України з надзвичайних ситуацій з метою недопущення нанесення майнової шкоди інтересам держави звернулась до Генеральної прокуратури України з проханням вжити заходи для захисту інтересів держави в судовому порядку (т. 1 а.с. 23-26), що стало підставою для звернення прокурора до господарського суду з позовною заявою.
Так, прокурор просить розірвати договір про пайову участь у будівництві, посилаючись на істотні порушення його умов з боку відповідача.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимоги про розірвання спірного договору з посиланнями на те, що нездійснення сторонами спірного договору свого цивільного права вимагати розірвання договору не є підставою для припинення такого права чи переходу такого права до іншої особи, яка не є стороною у справі, зокрема, до прокурора, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
Постановою Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 23 березня 2012 року «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» передбачено, що згідно із статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ (п.5).
В рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп-99 зазначено, що прокурори та їх заступники мають право звертатися до господарських судів в інтересах держави в особі органів державної влади, яким надані повноваження органів виконавчої влади.
В п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 23 березня 2012 року «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» зазначено, що згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17 вересня 2012 року № 01-06/1259/2012 «Про деякі питання представництва прокуратурою інтересів держави в господарському суді» зазначається, що прокурори та їх заступники подають до суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
У справах, порушених за позовною заявою прокурора, орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, згідно зі статтею 29 Господарського процесуального кодексу України набуває статусу позивача.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій (Указ Президента України від 16 січня 2013 року № 20/2013) Державна служба України з надзвичайних ситуацій є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра оборони України, а тому саме вона набула статусу позивача.
Державне підприємство «Управління капітального будівництва» засноване на державній власності та відповідно до Указу Президента України від 09 грудня 2010 року № 1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» належить до сфери управління Міністерства надзвичайних ситуацій України, тому також виступає позивачем.
Тобто, в даному випадку статус позивача набувають органи, в інтересах яких подається позов, а саме Державна служба України з надзвичайних ситуацій та Державне підприємство «Управління капітального будівництва», а не прокурор, тому прокурор вірно визначив позивачів у спірних правовідносинах, у зв'язку з чим позовна вимога про розірвання договору є правомірною, бо передбачена нормами статті 651 Цивільного кодексу України та не суперечить інтересам позивача як сторони за договором, яка є вільною в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
До того ж, як встановлено в суді апеляційної інстанції, позивачі повністю підтримали позовні та апеляційні вимоги прокурора.
Встановивши на підставі сукупності поданих доказів факт невиконанням відповідачем свого зобов'язання щодо будівництва і передачі квартир, істотним порушенням ним договірних умов та завдання шкоди у розмірі профінансованої суми, позивачу, як уповноваженому органу виконавчої влади, були завдані збитки, оскільки відповідач позбавив можливості забезпечити житлом військовослужбовців Державної служби надзвичайних ситуацій України, а тому вимога прокурора щодо розірвання спірного договору ґрунтується на вимогах закону.
Пунктом 3.1.5 Договору та п. 4.1 Додаткової угоди передбачено, що у разі невиконання умов цього договору, в тому числі не передання загальної площі житла другому позивачу в повному обсязі до 30 вересня 2008 року, на вимогу другого позивача відповідач повертає отримані кошти в повному обсязі з урахуванням коефіцієнта інфляції на момент їх повернення.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлені правові наслідки порушення зобов'язання, в тому числі - розірвання договору.
Розірвання договору не є господарською санкцією та відповідно заходом господарсько-правової відповідальності.
Вимогами частини другої статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди, друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Пунктом 4.1 спірного договору, зокрема, передбачено право сторони розірвати цей договір за своєю вимогою у разі невиконання іншою стороною умов цього договору.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України - договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б одна із сторін має бути досягнуто згоди.
Предметом спірного договору є будівництво Замовником житла для військовослужбовців Державної служби надзвичайних ситуацій України, який зобов'язувався його передати Пайовику у строк до 30 вересня 2008 року.
Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Свої зобов'язання за договором від 19 жовтня 2004 року №19-Б про пайову участь у будівництві відповідачем не виконані, квартири не передані, про що не заперечував представник відповідача під час судового засідання в апеляційній інстанції.
Порядок зміни та розірвання господарських договорів передбачений статтею 188 Господарського кодексу України. Та сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні. У разі неодержання відповіді у встановлений строк, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року у справі щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини 2 статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Тобто, недотримання вимог частини 2 статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору.
Враховуючи, що відповідач свої зобов'язання щодо будівництва та передачі квартир належним чином не виконав, чим істотно порушив договірні умови та завдав шкоди у розмірі профінансованої суми - позбавив можливості забезпечити житлом військовослужбовців Державної служби надзвичайних ситуацій України, а тому, вимоги прокурора про розірвання спірного договору та повернення грошових коштів в сумі вартості неотриманих квартир у розмірі 4 434 551,55 грн. законні, обґрунтовані, оскільки передбачені умовами спірного договору та чинним законодавством та такі, що не порушують інтереси позивачів.
Враховуючи, що сума боргу у розмірі 4 434 551,55 грн. була перерахована відповідачу Державним підприємством «Управління капітального будівництва» з рахунків № 35237010001124, № 35247011001124, то вказана грошова сума підлягає стягненню з Дочірнього підприємства «Дніпровський круг» на користь другого позивача.
Як вже було зазначено вище в цій постанові, умовами спірного договору, а саме п. 3.1.5 передбачено, що у разі не передання Замовником загальної площі житла другому позивачу в повному обсязі до певного часу, відповідач повертає отримані кошти в повному обсязі з урахуванням коефіцієнта інфляції на момент їх повернення.
Прокурор у своїй уточненій заяві просить стягнути інфляційні у розмірі 4580891,75 грн. (т.2 а.с. 62-65).
Відповідно до статті 11 та частини другої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.
Оскільки стягнення суми боргу з урахуванням інфляції, а також кінцевий термін нарахування інфляційних передбачені умовами спірного договору (п. 3.1.5), то така вимога прокурора підлягає задоволенню.
Проте, перевіривши арифметичний розрахунок інфляційних втрат, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, колегія суддів дійшла висновку, що такий розрахунок не відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства.
З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року).
Отже, здійснивши арифметичний розрахунок інфляційних за допомогою інформаційно-пошукової системи «Законодавство» у відповідності до методики, що міститься в інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17 лютого 2012 року, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 2 198 879,83 грн. (сума простроченого зобов'язання - 4 434 551,55 грн., період прострочення з 01 жовтня 2008 року по 31
травня 2014 рік).
В судовому засіданні апеляційної інстанції прокурор надав клопотання, в якому просить стягнути з відповідача також суму боргу з урахування 3% річних у сумі 765051,26 грн.
Однак, дана вимога задоволенню не підлягає, оскільки прокурором в уточненій позовній заяві (з урахуванням зміни предмету позову) така вимога не заявлялась, не було предметом розгляду суду першої інстанції, а суд апеляційної інстанції розглядає тільки ті вимоги, які були предметом дослідження в суді першої інстанції.
Крім того, зі змісту статті 625 Цивільного кодексу України випливає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Разом з тим, взяті на себе відповідачем зобов'язання по будівництву та передачі квартир не є грошовими, а тому вимоги в частині стягнення річних не підлягають задоволенню.
Щодо заявленої прокурором до стягнення неустойки за порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором, а саме: пені у сумі 431 100,49 грн. та штрафу у розмірі 310 418,61 грн., то судова колегія зазначає, що такі вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п.3.2.2. договору від 19-Б-проф. від 19 жовтня 2004 року Пайовик зобов'язаний вимагати передачі йому загальної площі і оплати неустойки Замовником, яка викликана затримкою строків передачі квартир у відповідності до п. 1.3 цього договору або зі свого боку відмовитися від виконання договору, і вимагати відшкодування Замовником неустойки та збитків, якщо Замовник порушує даний Договорі не передає пайовику весь обсяг або частину загальної площі житла, яка профінансована Пайовиком.
Згідно п. 4 Додаткової угоди від 20 листопада 2007 року до Договору №19-Б про пайову участь у будівництві, сторони домовились викласти п. 4.2 Договору в наступній редакції: У разі порушення термінів будівництва Об'єкту, передбачених цим Договором, Замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення зобов'язань по Договору».
Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 Постанови № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
До того ж, така правова позиція викладена у п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29 травня 2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.
Позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме. Але якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла і стосовно додаткової вимоги (абзац 3 п. 5.2 зазначеної вище Постанови).
За спірним договором, строком виконання зобов'язання є 30 вересня 2008 року.
Таким чином, якщо зобов'язання мало бути виконано 30 вересня 2008 року, то нарахування штрафних санкцій за порушення умов договору мало припинитись 30 березня 2009 року.
Враховуючи, що до стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується скорочений строк позовної давності, у відповідності до статті 258, 267 Цивільного кодексу України, про який було заявлено стороною договору - Дочірнім підприємством «Дніпровський круг», то такий строк сплинув 30 березня 2010 року.
У зв'язку з чим, враховуючи наявний в матеріалах справи необгрунтований розрахунок штрафних санкцій, зроблений прокурором (т. 2 а.с.65), позовні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 310 418,00 грн. та пені в сумі 342 007,39 грн. не підлягають задоволенню.
Посилання представника відповідача на те, що Дочірнє підприємство «Дніпровський круг» не є особою, яка має відповідати за протиправне кримінальне діяння, вчинене його керівником, колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними.
Згідно частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Згідно статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частинами 1-2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосув норми матеріального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду Сумської області від 09 вересня 2014 року у справі № 910/20405/13 підлягає скасуванню, а позовні вимоги заступника Генерального прокурора щодо розірвання договору № від 19 жовтня 2004 року №19-Б про пайову участь у будівництві житла, повернення отриманих ним коштів у розмірі 4 434 551,55 грн., з урахуванням інфляції в сумі 2 198 879,83 грн. - підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 105 Господарського процесуального кодексу України в постанові мають бути зазначені, зокрема, новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позову в сумі 73 080,00 грн. та апеляційної скарги у розмірі 36 540,00 грн.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини першої статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія
Апеляційну скаргу прокурора військової прокуратури Сумського гарнізону задовольнити частково.
Рішення господарського суду Сумської області 09 вересня 2014 року у справі № 910/20405/13 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Розірвати договір від 19 жовтня 2004 року №19-Б про пайову участь у будівництві житла, укладений між Державним підприємством «Управління капітального будівництва» та Дочірнім підприємством «Дніпровський круг».
Стягнути з Дочірнього підприємства «Дніпровський круг» (код - 30931888) на користь Державного підприємства «Управління капітального будівництва» (код 25276329) грошові кошти в сумі 4 434 551,55 грн. та інфляційні у розмірі 2 198 879,83 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Дочірнього підприємства «Дніпровський круг» (код - 30931888) на користь держави судовий збір у сумі 73 080,00 грн. за подання позовної заяви та
36 540,00 грн. за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.
Повна постанова складена 19.01.2015р.
Головуючий суддя Пелипенко Н.М.
Суддя Камишева Л.М.
Суддя Россолов В.В.