33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"13" січня 2015 р. Справа № 906/1040/14
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Гулова А.Г.
суддя Маціщук А.В. ,
суддя Петухов М.Г.
при секретарі судового засідання Яцюку В.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Ковальчук Р.М. - представника за довіреністю від 19.11.2014р.;
Сарояна А.А. - представника за довіреністю від 19.11.2014р.
від відповідача: не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"
на рішення господарського суду Житомирської області від 14.10.2014р.
у справі №906/1040/14 (суддя Ляхевич А.А.)
за позовом Виробничо-комерційної фірми "Урарту", м.Баранівка Житомирської області
до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м.Житомир
про стягнення 1356315,44грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 30.09.2014р.)
Рішенням господарського суду Житомирської області від 14.10.2014р. у справі №906/1040/14 частково задоволено позов Виробничо-комерційної фірми "Урарту" до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 1356315,44грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1061991,06грн. основного боргу, 78871,21грн. пені, 25331,32грн. 3% річних, 140121,85грн. інфляційних та 26126,31грн. витрат по сплаті судового збору. Припинено провадження у справі в частині стягнення 50000,00грн. збитків.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати у частині задоволення позову і прийняти у цій частині нове, яким у позові відмовити.
Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, зокрема, наступне:
- договір поставки №49-03 від 18.10.2013р. підписаний начебто начальником філії відповідача, проте жодні документи про уповноваження підписанта договору на його підписання у відповідача відсутні, а подане відповідачем клопотання про витребування у позивача оригіналу договору та довіреності на уповноваження підписанта договору від імені відповідача не взято до уваги судом першої інстанції у зв'язку з чим вказана довіреність так і не надана;
- у матеріалах справи відсутні довіреності ТМЦ на отримання спірного товару, що не дає змогу встановити чи саме відповідачу вручався даний товар;
- для настання строку оплати товару позивач повинен був разом з товаром передати відповідачу супутні документи до товару, однак доказів такого передання матеріали справи не містять;
- акт звірки взаємних розрахунків не може бути доказом наявності або відсутності заборгованості в даній справі, оскільки зі сторони відповідача відомості про уповноваження будь-яких осіб на визнання заборгованості відсутні.
Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу та його представники у судовому засіданні заперечили проти доводів та вимог апеляційної скарги, вважаючи рішення господарського суду Житомирської області від 14.10.2014р. законним та обґрунтованим, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідача свого представника в засідання суду не направив, проте, надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи без участі його представника.
Враховуючи норми ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представника відповідача, якому ухвала суду про прийняття апеляційної скарги до провадження надіслана у встановленому порядку та своєчасно, не перешкоджає перегляду справи, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.
Заслухавши представників позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийняті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів справи, 18 жовтня 2013 року Дочірнім підприємством "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (надалі - покупець) та Виробничо-комерційною фірмою "Урарту" (надалі - постачальник) укладено договір поставки №49-03 (надалі - договір), згідно п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити асфальтобетонну дрібнозернисту щільну суміш, в кількості 1000 т та бітуму БНД 60/90 у кількості 6 т (далі - товар).
Відповідно до п.1.2. договору асортимент, кількість та ціна товару, що підлягає поставці згідно умов даного договору зазначається у видаткових накладних та/або специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п.1.3. договору, обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені або збільшені залежно від реального фінансування видатків або потреб, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором визначається відповідно до заявок покупця, оформлених згідно вимог цього договору.
Пунктом 4.1. договору передбачено, що оплата за цим договором здійснюється покупцем в національній грошовій одиниці України - гривні, шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Відповідно до п.4.2. договору, покупець зобов'язаний у повному обсязі оплатити поставлений йому товар протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дня отримання супутніх документів до товару, підписання сторонами акту приймання-передачі товару та отримання рахунку постачальника.
Згідно з п.5.5. договору після передачі товару та виконання обов'язку з поставки між сторонами оформлюється акт приймання-передачі товару та/або видаткова накладна, які підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються печатками сторін. Обов'язок з поставки є виконаним в момент передачі товару та надання документів, зазначених в п.4.2. договору.
Відповідно до п.5.6. договору датою передачі товару від постачальника покупцю, вважається дата підписання акту приймання-передачі товару та/або видаткової накладної.
Згідно з п.7.3.7. договору у разі порушення строків оплати товару покупець на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежу.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2013 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань відповідно до умов договору (п.10.1. договору).
Вказаний договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками.
На виконання умов договору №49-03 від 18.10.2013р. у період з 29.10.2013р. по 29.11.2013р., згідно видаткових накладних №1 від 29.10.2013р. на суму 55800,00 грн., №3 від 04.11.2013 р. на суму 183117,00 грн., №4 від 08.11.2013 р. на суму 183117,00 грн., №5 від 13.11.2013 р. на суму 183117,00 грн., №6 від 19.11.2013 р. на суму 183117,00 грн., №7 від 23.11.2013 р. на суму 99882,00 грн., №8 від 23.11.2013 р. на суму 46431,06 грн., №9 від 24.11.2013 р. на суму 82770,00 грн., №11 від 29.11.2013 р. на суму 44640,00 грн. позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1061991,06 грн.
Сторонами проведено звірку взаєморозрахунків, про що складено відповідний двосторонній акт звіряння взаєморозрахунків. Відповідно до вказаного акту сторонами визначено заборгованість відповідача у розмірі 1285450,74 грн. (з урахуванням акту надання послуг №52 від 25.11.2013р. на суму 223459,68грн.), сальдо станом на 19.08.2014р. - 1285450,74 грн.
29.07.2014р. позивач звертався до відповідача з претензією, яка містила вимогу про сплату боргу за договором №49-03 від 18.10.2013р., однак, остання залишена без задоволення.
За вказаних обставин, Виробничо - комерційна фірма "Урарту", з посиланням на ст.ст.11, 14, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 599, 611, 612, 625, 626, 627, 655, 712 ЦК України та ст.ст.20, 193, 199, 217, 224, 230, 231, 265 ГК України, звернулася до місцевого господарського суду з позовом про стягнення 1307574,34 грн., з яких: 1061991,06грн. - основний борг, 104539,93грн. - пеня, 19854,26грн. - 3% річних, 71189,09грн. - інфляційні нарахування та 50000,00грн. - збитки.
Судом встановлено, що 30.09.2014р. у судовому засіданні представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог (вих.№30.09/14 від 30.09.2014р.), відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 1306315,44 грн. за договором поставки №49-03 від 18.10.2013р., у тому числі, 1061991,06грн. основної заборгованості, 78871,21 грн. пені, 25331,32 грн. відсотків за користування коштами, 140121,85 грн. інфляційних втрат, також, просить стягнути судові витрати у розмірі 26151,49 грн. сплаченого судового збору. Останнім до заяви було додано розрахуноки ціни позову станом на 30.09.2014р., опис вкладення у цінний лист на ім'я ДП "Житомирський облавтодор".
Крім того, під час провадження у даній справі представник позивача заявою від 14.10.2014р. відмовився від заявлених вимог у частині стягнення 50000,00 грн. збитків посилаючись на ст.78 ГПК України, та зазначаючи, що наслідки відмови від позову в частині зазначених вимог позивачу відомі та зрозумілі.
З урахуванням викладеного, позивач просить стягнути 1306315,44 грн. з яких: 1061991,06грн. - основна заборгованость, 78871,21грн. - пеня, 25331,32грн. - відсотки за користування коштами, 140121,85 грн. - інфляційні нарахування.
Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Житомирської області від 14.10.2014р. у справі №906/1040/14 позов задоволено частково.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 1061991,06грн., та вважає, що рішення суду підлягає зміні в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України. господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі укладеного ними договору поставки №49-03 від 18.10.2013р., згідно якого позивач зобов'язався поставляти та передавати у власність відповідача товар, а останній прийняти та оплатити його.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Нормами ч.1 ст.530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, видатковими накладними: №1 від 29.10.2013р. на суму 55800,00 грн., №3 від 04.11.2013 р. на суму 183117,00 грн., №4 від 08.11.2013 р. на суму 183117,00 грн., №5 від 13.11.2013 р. на суму 183117,00 грн., №6 від 19.11.2013 р. на суму 183117,00 грн., №7 від 23.11.2013 р. на суму 99882,00 грн., №8 від 23.11.2013 р. на суму 46431,06 грн., №9 від 24.11.2013 р. на суму 82770,00 грн., №11 від 29.11.2013 р. на суму 44640,00 грн. підтверджується факт передачі ВКФ «Урарту» на виконання умов договору №49-03 від 18.10.2013р. уповноваженій відповідачем особі товару на загальну суму 1061991,06 грн.
Відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження факту оплати вартості отриманого товару.
Таким чином, відповідач зі свого боку порушив зобов'язання щодо оплати поставленого товару, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість у сумі 1061991,06 грн.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 1061991,06 грн. основного боргу.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що під час провадження у даній справі в суді першої інстанції позивач відмовився від позову в частині стягнення 50000,00грн. збитків, згідно зі ст.78 ГПК України, і його відмову прийнято господарським судом.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо припинення провадження у справі в частині стягнення 50000,00грн. збитків, на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.
Щодо позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 78871,21грн., 3% річних у розмірі 25331,32грн. та інфляційних втрат у розмірі 140121,85грн., колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 546 ЦК України передбачено забезпечення зобов'язання неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з ч.1 ст.549 цього ж кодексу, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Судом встановлено, що позивач на підставі п.7.3.7. договору нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення, на суми заборгованості по кожній видатковій накладній окремо, за період з моменту виникнення прострочення в межах шести місяців в сумі 78871,21грн.
Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що нарахування позивачем пені проведено з порушенням п.4.2. договору, згідно якого покупець зобов'язаний у повному обсязі оплатити поставлений йому товар протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дня отримання супутних документів до товару, підписання сторонами акту приймання-передачі товару та отримання рахунку постачальника, тобто, позивачем неправильно визначений період прострочення, оскільки строк виконання зобов'язання щодо оплати товару обрахований ним не у банківських днях, а у календарних, відповідно до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 74178,08грн. за період з 11.12.2013р. по 15.04.2014р. (розрахунок на а.с.21-26, т.2)
Згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі норм вказаної статті, позивач нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 25331,32грн. та інфляційні втрати у розмірі 140121,85грн., проте апеляційним господарським судом встановлено, що при здійсненні обрахунку вказаних сум позивачем допущена та сама помилка, що й при обрахунку суми пені, а тому до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних у розмірі 24744,63грн. за період з 11.12.2013р. по 30.09.2014р. та інфляційні втрати у розмірі 130168,20грн. за період з грудня 2013 року по серпень 2014 року (розрахунок на а.с.21-26, т.2).
Приймаючи до уваги вказане вище, суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевий господарський суд при вирішенні спору щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, відповідно, зробив неправильні висновки щодо розміру стягуваних сум.
Згідно з п.п. 1, 3 ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.
З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 14.10.2014р. у справі №906/1040/14 підлягає зміні у частині стягнення пені у розмірі 78871,21грн., інфляційних втрат у розмірі 140121,85грн. та 3% річних у розмірі 25331,32грн. Відповідно, до стягнення підлягає 74178,08грн. пені, 130168,20грн. інфляційних втрат та 24744,63грн. 3% річних. У решті рішення слід залишити без змін, як таке, що відповідає нормам чинного законодавства, матеріалам справи.
Щодо доводів апеляційної скарги про укладення з його сторони договору поставки №№49-03 від 18.10.2013р. неуповноваженою особою, слід зазначити, право на укладення вказаного договору Присяжнюку Віктору Сергійовичу надане довіреністю №486 від 09.10.2013р., копія якої міститься у матеріалах справи (т.1, а.с.211).
Також, відповідачем не доведено факт невиконання позивачем умов договору щодо передачі супутних документів до товару, оскільки при прийнятті уповноваженим представником відповідача продукції на суму 1061991,06 грн., згідно вказаних вище накладних, останнім не зазначено у накладних про відсутність будь-яких документів, які підлягали передачі позивачем.
Решта доводів апеляційної скарги спростовується наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Керуючись ст.ст. 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" задоволити частково.
2. Рішення господарського суду Житомирської області від 14.10.2014р. у справі №906/1040/14 у частині стягнення пені у сумі 78871грн. 21коп., 3% річних у сумі 25331грн. 32 коп., інфляційних втрат у сумі 140121 грн. 85коп., та судових витрат змінити.
В решті рішення залишити без змін.
Пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду Житомирської області від 14.10.2014р. у справі №906/1040/14 викласти у наступній редакції:
"Стягнути з Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (10003, м.Житомир, вул.Перемоги,75, ідентифікаційний код 32008278) на користь Виробничо-комерційної фірми "Урарту" (12700, Житомирська обл., Баранівський р-н, м.Баранівка, вул.Старченка, буд.1, ідентифікаційний код 13577250) 1061991грн.06коп. основного боргу, 74178грн. 08коп. пені, 24744грн. 63коп. 3% річних, 130168грн. 20коп. інфляційних, всього - 1291081грн. 97коп. та 25821грн. 64коп. витрат по сплаті судового збору."
3. Стягнути з Виробничо-комерційної фірми "Урарту" (12700, Житомирська обл., Баранівський р-н, м.Баранівка, вул.Старченка, буд.1, ідентифікаційний код 13577250) на користь Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (10003, м.Житомир, вул.Перемоги,75, ідентифікаційний код 32008278) 152грн. 33коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду Житомирської області.
5. Справу №906/1040/14 повернути до господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя Гулова А.Г.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Петухов М.Г.