27 листопада 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді Панкова М.В. суддів БелинчукТ.Г. ІсаєваГ.А. при секретарі Волковій О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договорів дарування, визнанні частково недійсним свідоцтва про право власності, визнання права власності, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, Сімферопольської міської Ради, про визнання державного акту на земельну ділянку недійсним, визнанні недійсним свідоцтва про право на спадщину по заповіту в спадкоємстві земельної ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 19 травня 2006 року,
встановила:
ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що з 1986 року стала проживати разом з ОСОБА_5, якому належала частина будинку АДРЕСА_1. У 1994 року ОСОБА_5 склав на її користь заповіт, а вона за свої гроші почала будівництво житлового будинку. У 1999 році вона закінчила будівництво будинку, який був прийнятий в експлуатацію на ім'я ОСОБА_5 і після зміни часток, ОСОБА_5 стало належати 68/100 часток будинку. У 2001 році за домовленістю з власником будинку, діючи від його імені, уклала з ОСОБА_2 договір дарування частки будинку, яка належала ОСОБА_5, хоча фактично був укладений договір купівлі-продажу. ОСОБА_2 зобов'язався виплатити за будинок 11500 доларів США, а фактично виплатив їй 1310 доларів США. Надалі, ОСОБА_2 17 грудня 2001 року, подарував 68/100 часток будинку ОСОБА_3.
Позивачка вважає, що за нею, як за забудовником повинно бути визнано право власності на 50/100 часток будинку, а на 18/100 часток будинку у порядку спадкоємства після смерті ОСОБА_5
Договори дарування між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 та між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 повинні бути визнані недійсними, а за нею визнано право власності на 68/100 часток будинку. Після смерті ОСОБА_5 вона у порядку спадкоємства стала власником земельної ділянки площею 0,0608 га, яка на праві сумісної власності належить їй разом з ОСОБА_4.
ОСОБА_3 чинить їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою, що належить їй, у зв'язку з чим позивачка просила суд зобов'язати ОСОБА_3 не чинити їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою.
Справа № 22ц-6405/2006
ОСОБА_3 пред'явила зустрічний позов до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнанні частково недійсним свідоцтва про право на спадщину по заповіту, посилаючись на те, що їй належить на праві власності 68/100 часток будинку АДРЕСА_1 і під час переходу права власності на житловий будинок, до неї перейшло право власності на земельну ділянку, на якій даний будинок розташований.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 19 травня 2006 року в позові ОСОБА_1 - відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволений. Суд визнав недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину по заповіту від 16 липня 2003 року, видане ОСОБА_1 на земельну ділянку розміром 0,0413 га по АДРЕСА_1, що складає 68/100 часткою від земельної ділянки загальною площею 0,0608 га.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, в задоволенні зустрічного позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, не відповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Заслухав суддю доповідача, вислухавши ОСОБА_1, ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала відповідних доказів на підтвердження того, що між нею і власником будинку ОСОБА_5 був договір на створення спільної власності.
До укладення ОСОБА_5 договору дарування частки будинку, що належить йому, з ОСОБА_2, позивачка не оспорювала право власності ОСОБА_5, при цьому представником дарувальника при укладенні договору дарування виступала саме позивачка.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 разом із співвласником будинку ОСОБА_4 належала земельна ділянка площею 608 кв.м., що була надана їм в спільну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1.
Зі змісту ст. 17 ЗК України (1991 року), ст. 14 Закону України «Про власність», якщо земельна ділянка була передана особі для будівництва і обслуговування жилового будинку, участь інших осіб в будівництві не створює для них права приватної власності на житловий будинок.
Участь в будівництві жилового будинку окрім власника інших осіб може створювати для них право власності лише у випадках, коли вона мала місце при підтвердженні відповідними доказами, угодою із забудовником про створення спільної власності на будинок.
Наданні позивачкою докази не підтверджують, що при будівництві ОСОБА_5 будинку між ним і ОСОБА_1 була домовленість на створення спільної власності.
Апеляційна скарга такі висновки суду не спростовує.
При таких обставинах суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави для визнання за нею права власності на 50/100 часток спірного будинку.
Зі змісту ст. 62 ЦК України (у редакції 1963 року) угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що грунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють.
Згідно ст. 243 ЦК України (1963 року) за договором дарування одна сторона передає безоплатно іншій стороні майно у власність.
ОСОБА_1, будучи представником ОСОБА_5 при укладенні договору дарування, діяла в його інтересах і відповідно не може оспорювати укладений договір в частині дарування 18/100 часток будинку.
При таких обставинах вимоги позивачки про визнання за нею права власності на 68/100 часток будинку не засновані на законі.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнаючи частково недійсним свідоцтво про право на спадщину по заповіту на земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з наступного.
Оскільки власник земельної ділянки ОСОБА_5 розпорядився своєю часткою будинку, яка розташована на земельній ділянці до 01 січня 2002 року, тобто до набрання чинності Земельного кодексу 2001 року, то відповідно до ст. ЗО ЗК України (1991 року) під час переходу права власності на житловий будинок до набувача переходило право користування відповідною земельною ділянкою.
Таким чином до ОСОБА_2 при укладенні договору дарування, а потім до ОСОБА_3 перейшло право користування спірною земельною ділянкою.
При таких обставинах суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину по заповіту в частині спадкоємства ОСОБА_1 земельної ділянки. Відповідно недійсний державний акт, виданий позивачці на підставі даного свідоцтва.
Оскільки ОСОБА_3 правомірно користується земельною ділянкою, вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою не засновані на законі.
Всім доказам суд першої інстанції дав правильну оцінку, ухвалив рішення відповідно до вимог матеріального закону і підстав для перегляду ухваленого рішення колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 19 травня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку у Верховний Суд України
протягом двох місяців.