Справа: № 810/4579/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Колеснікова І.С. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
Іменем України
20 листопада 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.
Суддів: Бєлової Л.В.
Міщука М.С.
За участю секретаря: Стеценко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колофон" про стягнення заборгованості, -
Позивач - Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колофон" про стягнення заборгованості за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у сумі 11 362,07 грн.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, позивач - Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у лютому місяці 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Колофон" подало до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік (форма 10-ПІ) у якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 11 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 1 особу; фонд оплати праці штатних працівників складає 244,3 тис. грн. та середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 22209,00 грн.; у рядку «сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів» проставлено прочерк.
Згідно наданого позивачем розрахунку, за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідач зобов'язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 11104,55 грн. та пеню у розмірі 257,52 грн.
Оскільки штрафні санкцій та пеню відповідачем у строки, встановлені законодавством, не сплачено, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 19 даного Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників обліковому складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів з урахуванням нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Частиною 5 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України "Про зайнятість населення" від 01 березня 1991 року № 803-XII, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність.
В силу положень статті 19 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", грошові кошти, які просить стягнути позивач, є штрафними санкціями. За своєю правовою природою штрафні санкції застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю, тобто за неналежне виконання обов'язку покладеного законом.
Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Як вбачається зі звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік (форма № 10-ПІ) (а.с.6), середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у відповідача складає 11 осіб.
Тобто, для відповідача норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 1 місце, з них призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, становить 0 робочих місць.
Судом встановлено, що згідно наказу від 01 лютого 2012 року № 4-К «Про прийняття на роботу» відповідачем було працевлаштовано громадянку ОСОБА_3, що підтверджується копією трудової книжки.
Згідно довідки МСЕК № 091906 та пенсійного посвідчення НОМЕР_1, ОСОБА_3 є інвалідом ІІІ групи та отримує пенсію по інвалідності.
Крім того, на підтвердження працевлаштування даної особи відповідачем надано довідку про нараховану заробітну плату ОСОБА_3 та єдиний соціальний внесок, а також платіжні доручення про сплату єдиного соціального внеску.
Так, звітність про наявність вакантних місць на підприємстві за формою № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» підприємством до державної служби зайнятості не подавалася, з підстав відсутності таких вакансій.
При цьому, як було встановлено судом, відповідачем повторно у лютому місяці 2013 року було подано позивачеві звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік (форма 10-ПІ), який отримано позивачем 25 лютого 2013 року, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно якого кількість працевлаштованих інвалідів становить 1 особу.
Як пояснив відповідач, необхідність повторного подання звіту виникла, у зв'язку з тим, що під час складання звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік (форма 10-ПІ), відповідальною особою відповідача було допущено технічну помилку при заповнення рядка 02 «середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність», що виявилося у незазначені однієї особи.
Водночас, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що діючим законодавством не встановлено порядку виправлення помилок у раніше поданій звідності, разом з тим, дана обставина жодним чином не позбавляє підприємство виправити допущену у попередньо поданих звітах помилку, шляхом подання нового звіту, за умови дотримання строків встановлених законодавством для подання відповідного звіту, у даному випадку - до 01 березня.
Судом встановлено, що звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік (форма 10-ПІ) із виправленими помилками, відповідачем було подано до 01 березня 2013 року, тобто у строк, встановлений законодавством.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що відповідачем у 2012 році працевлаштовано особу, якій відповідно до законодавства встановлено інвалідність, а позивачем у свою чергу не надано суду доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого законодавством нормативу.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів та відмову у їх задоволенні.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2013року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.
Судді: Бєлова Л.В.
Міщук М.С.
Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.
Судді: Бєлова Л.В.
Гром Л.М.