м. Миколаїв.
29 грудня 2014 року Справа № 814/1322/14
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Єрзіков О.М. розглянувши адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Стивідорна Компанія "Агроконтракт", вул. Млинна, 1-б, м. Миколаїв, 54002
доДержавної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Г.Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області (надалі також - ДПІ, податковий орган, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ: від 08.05.2014р. №0001122201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 146 303,00грн. - за основним платежем та 22 082,50грн. - за штрафними санкціями; від 08.05.2014р. №0001112201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 154 836,00грн. - за основним платежем та 77 418,00грн. - за штрафними санкціями. Позов мотивував незаконністю оспорюваних рішень, які на думку позивача, прийняті з надуманих підстав.
Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що: факт безтоварності господарських операцій у періоді, що перевірявся, із контрагентом ТОВ «Де Карга» встановлено постановою суду апеляційної інстанції, що набрала законної сили; в рамках кримінальної справи проводиться розслідування щодо діяльності ТОВ ВКФ «Мілана», посадові особи якого заперечують причетність до господарської діяльності вказаного ТОВ, а отже господарські операції з цими підприємствами є безтоварними; повернення орендованих основних засобів орендодавцю разом із здійсненими поліпшенням (ремонт орендованих плавзасобів) для цілей оподаткування розглядається як операція постачання таких основних засобів (ремонт плавзасобів), але позивач не нарахував податок на додану вартість (надалі також - ПДВ) по цим операціям; щодо операції повернення передплати, то корегування податкових зобов'язань можливе лише в межах строку у 1095 днів з дня виникнення права на таке корегування, який позивачем було пропущено, а отже корегування податкових зобов'язань не може бути застосовано; до поданої позивачем уточнюючої декларації з ПДВ не надано додатків з розрахунками уточнюючих показників, а отже така уточнююча декларація правомірно не бралася до уваги при проведенні перевірки; при проведенні перевірки позивач не надав документи щодо витрат за ІІ-ІІІ квартали 2011 року, які він відніс до витрат ІV кварталу, та не скористався своїм правом надати їх до заперечень на акт перевірки, а отже такі документи не можуть бути враховані при визначенні податкового зобов'язання.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених вимог, виходячи з наступного.
При розгляді справи встановлено, що в період з 25.03.2014р. по 14.04.2014р. посадовими особами відповідача проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011р. по 31.12.2013р..
За наслідками перевірки контролюючим органом складено акт перевірки від 22.04.2014р. №882/14-04-22-01/30396991 (надалі також - акт), яким встановлено: порушення позивачем ст.ст. 134, 135, 137, 138, 139 Податкового кодексу України, в результаті чого суб'єктом господарювання занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 146303грн; порушення ст.ст. 187, 189, 192, 198, 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з ПДВ на суму 154836грн..
На підставі зазначеного акта податковим органом прийняті:
- податкове повідомлення-рішення від 08 травня 2014р. №0001112201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість на 154836грн. (основний платіж) та застосовано штрафну санкцію в розмірі 77418 грн.;
- податкове повідомлення-рішення від 08 травня 2014р. №0001122201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток на 146303 грн. (основне зобов'язання) та застосовано штрафну санкцію в розмірі 22082,50 грн..
Судом також встановлено, що між позивачем та ТОВ «Де Карга» укладено договір №15 від 01.07.2011р. по розвантаженню зернових культур, згідно умов якого ТОВ «Де Карга», діючи як виконавець, брало на себе обов'язок надати послуги позивачу, а саме здійснити навантажувально-розвантажувальні роботи, зачищення барж, зачищення складських приміщень. Крім того, укладено договір №21 від 01.08.2011р., згідно якого ТОВ «Де Карга» зобов'язалася виконати на замовлення позивача навантажувально-розвантажувальні роботи, та додаткову угоду до нього від 01.02.2011р. Як встановлено перевіркою, всього за цими договорами складено актів виконаних робіт за період жовтень 2011р. - березень 2012р. на суму 497451,80грн., в т.ч. ПДВ 82908,64грн.. Оплата за роботи проводилась у безготівковій формі. Станом на 31.12.2013р. дебіторська або кредиторська заборгованість відсутня.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013р. по справі №2а-6686/12/1470 за участю тих самих сторін, що беруть участь і в даній справі, розглянуті взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Де Карга» на предмет їх реальності з метою перевірки фактів заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ. Судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що оскільки ТОВ «Де Карга» за своєю податковою адресою не знаходиться, не мало будь-яких ресурсів для здійснення господарської діяльності (трудових, фінансових, матеріальних тощо), та оскільки основним видом діяльності ТОВ «Де Карга» є роздрібна торгівля з лотків та на ринках, що дає підстав вважати про неможливість надання послуг в значних об'ємах з розвантажування вантажів, які перевозилися пароплавами, то позивач отримував від цього контрагента послуги лише на папері. Цим судовим рішенням було відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Стивідорна компанія «Агроконтракт» до ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва про скасування податкового повідомлення-рішення про донарахування зобов'язань з ПДВ.
Відповідно до ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Суд вважає, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.
Контролюючим органом в ході перевірки встановлено відсутність основних засобів, трудових та матеріальних ресурсів у ТОВ «Де Карга» для можливості здійснення операцій по вищезазначеним правочинам. Крім того, контрагенти ТОВ «Де Карга» також відсутні за своїм місцезнаходженням, не мають необхідної кількості трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарських операцій.
12.08.2011р. між позивачем та ТОВ «ВКФ «Мілана» укладено договір №12/08-01, за умовами якого останнє зобов'язалося на замовлення позивача виконати роботи по відібранню проб при прийманні відвантаженні зернових та олійних культур через зерновий термінал.
За актами виконаних робіт ТОВ «ВКФ «Мілана» надано позивачу послуг на суму 84122,15грн., у т.ч. ПДВ 14020,35грн.. Розрахунки проведено у безготівковій формі, заборгованість по взаємовідносинам з цим підприємством відсутня.
В ході перевірки контролюючим органом отримано інформацію від ДПІ у Солом'нському районі ГУ Міндоходів у м.Києві, про те, що директор ТОВ «ВКФ «Мілана» ОСОБА_1 в рамках кримінального провадження підтвердив, що фактично не має відношення до цього підприємства, ніякі договори та первинні документи не підписував. До того ж, по наявній у податкового органу інформації ТОВ «ВКФ «Мілана» не знаходиться за юридичною адресою, а його основною діяльністю є оптова торгівля і оптова торгівля одягом. На підприємстві відсутні основні засоби та інші необоротні активи, необхідні для здійснення господарської діяльності. Такі засоби відсутні і у контрагентів цього підприємства.
Суд погоджується із твердженням відповідача про те, що відсутність реального вчинення господарських операцій та як наслідок юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податків - учасників відповідних операцій. Таким чином, ДПІ правомірно збільшила позивачу податкові зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість, які позивачем було штучно занижено шляхом формування видатків та податкового кредиту по операціям з ТОВ «Де Карга» та ТОВ «ВКФ «Мілана», реальність яких в судовому засіданні не підтверджено.
Перевіркою також встановлено, що між позивачем та ТОВ "Чорноморський зернотранс" укладено договір оренди плавзасобів №01/03 від 01.03.2004. Умовами договору передбачено обов'язок орендаря здійснювати профілактичні, поточні та капітальні ремонти плавзасобів. Позивач суму ремонтів, що перевищувала віднесену на витрати згідно з абзацом другим пункту 146.11 та пункту 146.12 цієї статті, амортизував як окремий об'єкт, в порядку встановленому для групи основних засобів, до якої відноситься об'єкт оперативної оренди (лізингу) чи концесії, що ремонтується та/або поліпшується. Згідно даних, наведених в регістрах бухгалтерського обліку по рахунку 104 "Машини та обладнання", підприємством створено окремі об'єкти основних засобів - "Ремонт орендованих плавзасобів", "Ремонт орендованих ДМ", які підприємство амортизувало протягом дії договору оренди. Тобто, суму витрат на ремонти підприємством визнано капітальними інвестиціями та зараховано до складу основних засобів.
В подальшому, в березні 2012 року підприємством орендовані об'єкти повернуто орендодавцю, та відповідно списано з обліку основних засобів.
Відповідно до п.189.9 ст.189 Податкового Кодексу України, у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.
Суд погоджується із твердженням податкового органу про те, що зазначені вище операції є об'єктом оподаткування з огляду на зазначену вище норму закону, а також з огляду на те, що основні засоби поверталися орендодавцю із здійсненими на них поліпшеннями, які є окремим активом та фактично цей актив було позивачем відчужено. Тому приписи податкового законодавства в даному випадку позивачем додержано не було, а саме не нараховано ПДВ по цим операціям на суму 76598грн.., а тому контролюючим органом податкове зобов'язання з ПДВ в цій частині донараховано правомірно.
Крім того, проведеною відповідачем перевіркою встановлено, що позивачем зменшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за жовтень 2011 року на суму 129грн. та за листопад 2011 року на суму 5172грн. шляхом коригування до податкових накладних від 01.07.2005 року №1 на суму ПДВ 129,60грн., від 31.03.2005 №1 на суму ПДВ 3200,00грн., від 04.05.2005 №2 на суму ПДВ 470,17грн., від 01.07.2007 №19 на суму ПДВ 1296,00грн., від 29.05.2007 №20 на суму ПДВ 205,83грн., виписаних на адресу ТОВ "Компанія "Євровнєшторг". Підставою для здійснення коригувань було повернення передплати контрагенту ТОВ "Компанія "Євровнєшторг" відповідно до платіжних доручень: №1800 від 08.11.2011р. та №1660 від 11.10.2011р.. Позивачем зазначено, що податковим органом безпідставно невраховане вказане корегування.
Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового Кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню або дата відвантаження товарів, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно п.192.1 ст.192 Податкового Кодексу України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню. Однак, відповідно до п.102.5 ст.105 Податкового Кодексу України, заяви про надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.
Оскільки датою постачання у даному випадку є періоди у 2005 та 2007 роках, то корегування податкових зобов'язань у листопаді 2011 року здійснено з порушенням строку, що визначений на це законодавством, а тому здійснено підприємством неправомірно.
Крім того, позивач у позові зазначає, що фахівцями контролюючого органу не було враховано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань (№9014495159 від 19.03.2014), яким платником податків було самостійно виправлено помилки за грудень 2013 року, що є порушенням п.50.1 ст. 50 Податкового кодексу України.
В запереченнях відповідач посилається на те, що відповідно до п.8 розділу IV Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 13.11.2013 №678, у разі виправлення помилок у рядках раніше поданої декларації, до яких повинні додаватися додатки, до уточнюючого розрахунку повинні бути подані відповідні додатки, що містять інформацію щодо уточнених показників. Додатки до уточнюючого розрахунку від 19.03.2014 №9014495159 до податкового органу не надходили, в зв'язку з чим зазначений розрахунок було визнано недійсним. Без надання відповідних додатків до уточнюючої декларації з даними та розрахунками уточнюючих показників таке уточнення податковим органом приймається, але не може бути враховане. Представник позивача не заперечив у судовому засіданні ту обставину, що додатки до уточнюючого розрахунку не надавалися.
Відповідно до розділу 4 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 13.11.2013 №678, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 глави 9 розділу II Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним декларації, він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої декларації за формою, встановленою на дату подання уточнюючого розрахунку. У разі виправлення помилок у рядках поданої раніше декларації, до яких повинні додаватися додатки, до уточнюючого розрахунку чи декларації, до якої включені уточнені показники, повинні бути подані відповідні додатки, що містять інформацію щодо уточнених показників.
Оскільки представник позивача не заперечував той факт, що додатки до уточнюючого розрахунку чи декларації підприємством не подавалися, то це є порушенням порядку внесення змін до податкової звітності, оскільки податковий орган не міг перевірити правильність такого розрахунку. Тому податковий орган правомірно не взяв до уваги такий уточнюючий розрахунок при визначенні податкових зобов'язань.
Позивач у позові також зазначає, що податковим органом було неправомірно не взято до уваги включення ним витрат за ІІ-ІІІ квартали 2011 року у витрати ІV кварталу 2011 року.
Пунктом 138.11 ст.138 Податкового кодексу України визначено, що платник податків має право включити до витрат податкового періоду суми витрат не врахованих у попередній періодах.
Відповідач зазначив, що документи, які б підтверджували витрати за ІІ-ІІІ квартали 2011 року позивачем не надавалися, а перевірка проводилася за ІV квартал 2011 року, а тому витребувати за власною ініціативою документи за інші періоди ревізори не мали права. Позивач не скористався своїм правом на надання відповідних заперечень на акт перевірки, і, якщо б такі документи було надано, то вони були б враховані перед прийняттям податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни визначені в абзаці 2 п.44.7 цієї статті, платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами) що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складання такої звітності.
Згідно з п.44.7 ст. 44 Податкового кодексу України, у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи). Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін у судовому засіданні, позивач правами, наданими йому ст. 44 Податкового кодексу України, не скористався. Отже, податковий орган з огляду на положення п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України правомірно вважав, що документи, які б підтверджували витрати за ІV квартал 2011 року на суму 143235грн у позивача відсутні, а тому правомірно збільшив йому податкове зобов'язання з податку на прибуток на 32944грн..
Таким чином, позовні вимоги не знайшли свого підтвердження у матеріалах адміністративної справи, не обґрунтовані нормами законодавства, а отже у правовідносинах, що були предметом судового розгляду, контролюючий орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.
Вищенаведене в сукупності є підставою для відмови у позові.
Приписами п.п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що ставка судового збору при зверненні до суду з позовними вимогами майнового характеру складає 2 відсотки розміру позовних вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати - 1827 грн. та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати - 4872 грн. (в даному випадку 1827 гривень 70 копійок).
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.
Враховуючи те, що позивач при зверненні до суду з позовом сплатив 10% розміру ставку судового збору (487 гривень 20 копійок), а за результатами розгляду справи в задоволенні позову йому відмовлено, то з відповідача слід стягнути 90 % розміру ставки судового збору - 4384 гривні 80 копійок.
Керуючись ст. ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167 КАС України, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стивідорна Компанія "Агроконтракт" (ідентифікаційний код 30396991) судовий збір в розмірі 4384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) гривні 80 копійок.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.
Суддя І. В. Желєзний