м. Миколаїв.
29 грудня 2014 року Справа № 814/3606/14
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Єрзіков О.М. розглянувши адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський завод залізобетонних виробів", вул. Індустріальна, 3-А,Миколаїв,54040
доДержавної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Г.Петрової, 2-А,Миколаїв,54029
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський завод залізобетонних виробів» (далі по тексту - позивач, ТОВ "МЗЗБВ", Товариство), посилаючись на незаконність оспорюваних рішень, звернулось до адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ, контролюючий орган): від 29.07.2014 року №0002082202, яким суб'єкту господарювання визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 119602,50 грн. (95682,00грн. - основного зобов'язання та 23920,50грн. - штрафних санкцій), та №0002072202 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 124871,25грн. (99897,00грн. - донараховано податку та 24974,25грн. - штрафних санкцій).
Відповідач позов не визнав. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що в ході проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Миколаївський завод залізобетонних виробів» контролюючий орган дійшов висновку про безтоварність господарських операцій з придбання дизельного палива у контрагента-постачальника ПП ВКФ «Лорд».
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд встановив наступне.
В липні 2014 року Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з контрагентом ПП ВКФ «Лорд» за період з 01.10.2012 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт № 1596/14-04-22-02/01349874 від 10.07.2014 року (далі також - акт).
В ході перевірки відповідач дійшов висновку про порушення ТОВ «Миколаївський завод залізобетонних виробів» п.п. 134.1.1 п. 134.1, п.138.1, 138.2, 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (далі-ПК України) в зв'язку з оформленням безтоварних господарських операцій з ПП ВКФ «Лорд», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 95682 грн. за 2012 та 2013 рік, заниження податку на додану вартість на суму 99897,00 грн.
Відповідно до висновків, викладених у Акті перевірки, ДПІ заперечую правомірність включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, сформованих по взаєморозрахункам з контрагентом-постачальником ПП ВКФ «Лорд», обґрунтувавши це безтоварністю господарських операцій між ними, оскільки:
- виявлено невідповідність кодів придбаного та реалізованого контрагентом-постачальником позивача - ПП ВКФ «Лорд» дизельного пального у номенклатурі та кількості придбаних та реалізованих товарів;
- у ПП ВКФ «Лорд» недостатньо основних засобів та персоналу для здійснення господарської діяльності в виді постачання нафтопродуктів;
- контрагент ПП ВКФ «Лорд» - ПФ «Астер» є недобросовісним підприємством з ознаками фіктивності.
В обґрунтування висновків ДПІ посилається на акт ДПІ у м. Херсоні ГУ Міндоходів у Херсонській області №1314/22-01-21-03/24956105 від 08.11.2013 року «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПФ «Астер» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Карбон-Юг»……», в якому зазначена позиція контролюючого органу про безтоварність господарських операцій між ПФ Астер та ТОВ «Карбон Юг», з чого ДПІ дійшла висновку про відсутність реальної операції постачання нафтопродуктів ПФ «Астер» на адресу контрагента- постачальника позивача ПП ВКФ «Лорд».
На підставі Акта перевірки від 10.07.2014 року ДПІ 29.07.2014 року. прийнято податкові повідомлення-рішення: №0002072202, яким суб'єкту господарювання визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 124871,25 грн., з яких 99897,00 грн. - донараховано податку та 24974,25 грн. - штрафних санкцій, №0002082202 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 119602,50 гривень, з яких 95682,00 грн. - донараховано податку та 23920,50 грн. - штрафних санкцій.
Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого.
Відповідно до ст.1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Статтею 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 статті 134 ПК України (в редакції, що була чинною у відповідних податкових періодах), об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;
Приписами п.135.2 статті 135 ПК України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з п.137.1 статті 137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.
Відповідно до п.138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Із п.138.2 статті 138 ПК України слідує, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Згідно п.187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Приписами п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.
Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України).
Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.
Для віднесення відповідних сум до складу валових втрат та податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом, а тим більше контрагентів безпосереднього контрагента суб'єкта господарювання. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.
До того ж, суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат та податкового кредиту понесені витрати на придбання товарів (послуг), якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.
Недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.
Зазначена правова позиція, зокрема, викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2010 за позовом ПП "Армавір" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, від 19.11.2010 у справі за позовом ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" до Кременчуцької ОДПІ, від 31.01.2011 за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ, а також у Рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 по справі "Булвес" проти Болгарії. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення податкової дисципліни його контрагентом.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.11.2012 року між позивачем та ПП ВКФ «Лорд» укладено договір поставки нафтопродуктів №141112.
На виконання цього договору була здійснення поставка нафтопродуктів, а саме дизельного пального. Цей факт підтверджується видатковими накладними наданими ПП ВКФ "Лорд" і оприбуткованими ТОВ "МЗЗБВ", рахунками-фактури. Усі партії дизпалива доставлялися спецтранспортом підприємства перевізника, що підтверджується товарно-транспортними накладними. Товар оплачено у безготівковому порядку згідно наданих постачальником рахунків. Крім того, факт придбання дизельного палива підтверджено сертифікатами відповідності, паспортами продукції.
На підтвердження реальності господарських операцій позивачем також надано витяги з журналів ввезення паливно-мастильних матеріалів, журналів обліку надходження паливно-мастильних матеріалів, відповідно до яких при ввезені паливно-мастильних матеріалів на територію підприємства останнім ввівся контроль та облік транспортних засобів, що заїзджали на охоронювану територію ТОВ "МЗЗБВ" - підприємства з спеціальним пропускним режимом. Із записів в наведених журналах слідує, що контрольно-пропускний пункт підприємства перетинали транспортні засоби (з дизельним пальним), в тому числі зазначені в товарно-транспортних накладних наданих позивачем.
Одержане дизельне пальне використано для роботи власного автомобільного транспорту, що перебуває на балансі підприємства. Власний автомобільний транспорт, а саме автобетонозмішувачі, сідельні тягачі з напівпричіпами і тракторна техніка використовується для доставки продукції підприємства власного виробництва контрагентам-споживачам, в технологічному процесі на території підприємства і для інших господарських потреб. Дизельне пальне зберігається на власному складі безпосередньо на території підприємства. Заправка автотранспорту, тобто видача пального матеріально відповідальною особою здійснюється відповідно до документів на внутрішнє переміщення.
На підтвердження вказаних обставин позивачем надано копії відомостей на видачу пального для конкретних транспортних засобів з зазначенням номерів подорожніх листів, підписів водіїв і завідуючої центральним складом, затверджені керівником, а також копії накладних на внутрішнє переміщення пального по підприємству для технологічних потреб (для прикладу позивач надав копії зазначених документів за липень 2013 року.).
Операції з отримання дизпалива, його списання відображено підприємством в бухгалтерському і податковому обліку, витрати відображені в складі витрат, податкові накладні, виписані ПП ВКФ "Лорд" відображені в реєстрі отриманих податкових накладних та у складі податкового кредиту.
На момент здійснення господарських операцій ПП ВКФ «Лорд» зареєстровано платником ПДВ, а отже, мало право виписувати податкові накладні. В свою чергу, позивач мав правові підстави включити суму сплачених в вартості послуг ПДВ по таким податковим накладним до податкового кредиту. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов'язання з ПДВ та сплатив податки до бюджету.
За наявності всіх необхідних відповідно до ПК України первинних документів (договори, товарні та податкові накладні, платіжні документи та ін.), що підтверджують право на витрати, і за відсутності доказів, які заперечують реальність господарських операцій, платник податків не може бути позбавлений права на формування витрат, які враховуються під час визначення об'єкту оподаткування. А недобросовісність контрагента (несплата податків до бюджету) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, який виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.
Також, оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність здійснених господарських операцій між позивачем та ПП ВКФ «Лорд» є бездоказовими.
Посилання відповідача ДПІ у м. Херсоні ГУ Міндоходів у Херсонській області №1314/22-01-21-03/24956105 від 08.11.2013 року «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПФ «Астер»з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Карбон-Юг»……» також не має правового значення, оскільки недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.
Безтоварність спірних господарських операцій між позивачем та ПП ВКФ «Лорд» ДПІ обумовлює також відсутністю у ПП ВКФ «Лорд» об'єктивної можливості для виконання поставок послуг (товарів) в силу відсутності достатньої кількості основних засобів та робочого персоналу. Проте укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб або матеріальних ресурсів (техніки, тощо) до вчинення необхідних дій в процесі надання послуг. Податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка послуг (товарів) та виконується певний обсяг робіт. До того ж, ДПІ не довела неможливості поставки ПП ВКФ «Лорд» послуг (товарів) шляхом залучення інших осіб (матеріальних ресурсів) за цивільно-правовими угодами. Крім того, в судовому засіданні позивачем доведено, що поставка дизельного пального здійснювалась спеціальним автомобільним транспортом, перетин яким контрольно-пропускного пункту підприємства зафіксовано в журналі ввезення паливно-мастильних матеріалів та журналі обліку надходження паливно-мастильних матеріалів.
Посилання відповідача у акті перевірки на господарські відносини ПП ВКФ "Лорд" із підприємствами, з якими позивач не мав жодних зв'язків, відповідачем не надано детального аналізу послуг та продукції, яка могла б бути поставлена цими підприємствами на адресу ПП ВКФ "Лорд", а потім і позивачеві. ДПІ не наводить жодного прикладу ідентифікації товарних цінностей (послуг), які були предметом господарських операцій між зазначеними підприємствами, що унеможливлює встановлення фактів того, що саме ці товарно-матеріальні цінності або послуги в завершенні ланцюга господарських операцій поставлені позивачеві. Крім того, недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.
На думку суду, позиціонування вказаних обставини в контексті доктрини превалювання суті господарських операцій над її формою та презумпції правомірності дій платника податків як порушення податкового законодавства, в даному випадку не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим.
Таким чином, висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами, а відповідач при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 70-71, 86, 122,138, 158-163 КАС України,
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № 0002082202 від 29.07.2014року.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № 0002072202 від 29.07.2014року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський завод залізобетонних виробів" 487 гривень 20 копійок в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.
Суддя І. В. Желєзний