Справа № 204/26/14-ц
Провадження № 2/204/782/14
02 грудня 2014 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючої судді Дубіжанської Т.О.
при секретарі Сорокіної А.С.
за участю позивача ОСОБА_1
за участю представника позивача ОСОБА_2
за участю представника відповідача
ПАТ КБ «Приватбанк» Дементьєвої О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання права власності на автомобіль та звільнення його з-під арешту, -
В січні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, в якому просив визнати за ним право власності на автомобіль марки MERCEDES-BENZ 1520, державний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, зареєстрований 09 квітня 2008 року Дніпропетровським ВРЕР-1 ДАІ УМВС України в Дніпропетровській області, а також зняти арешт з даного автомобіля, який був накладений постановою державного виконавця Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції та ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 04 грудня 2009 року. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається, що 03 серпня 2009 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір позики, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, відповідно до якого позивач надав відповідачу 32 000 грн. строком до 03 серпня 2011 року. 03 серпня 2009 року з метою виконання відповідачем зобов'язань, що випливають з договору позики від 03.08.2009 року, між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір застави транспортного засобу - автомобіля марки MERCEDES-BENZ 1520, 1990 року випуску, державний номер НОМЕР_1. Позивач свої зобов'язання за договором виконав та надав ОСОБА_4 32 000 грн. у позику. 20 листопада 2013 року позивачу стало відомо, що заставний автомобіль MERCEDES-BENZ 1520, 1990 року випуску, державний номер НОМЕР_1 знаходиться у розшуку та на нього накладено арешт на підставі постанови державного виконавця Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського управління юстиції. При зверненні до відповідача ОСОБА_4 з питання погашення заборгованості за договором позики позивачу стало відомо, що ОСОБА_4 не має можливості погасити заборгованість та не заперечує проти визнання за позивачем права власності на заставний автомобіль MERCEDES-BENZ 1520, 1990 року випуску, державний номер НОМЕР_1. Накладений арешт перешкоджає позивачу користуватися заставним автомобілем. У зв'язку з чим позивач був вимушений звернутися до суду з позовом про визнання права власності та зняття арешту з вищевказаного автомобіля.
Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити посилаючись на підстави зазначені у позовній заяві.
Представник Красногвардійського відділу ДВС ДМУЮ в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, проти задоволення позовної заяви не заперечував.
Представник відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» в судовому засіданні проти позову заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні.
Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В судовому засіданні було встановлено, що 03 серпня 2009 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір позики, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, згідно якого позивач надав відповідачу 32 000 грн. строком до 03 серпня 2011 року (а.с. 9).
Крім того, 03 серпня 2009 року з метою виконання відповідачем зобов'язань, що випливають з договору позики від 03.08.2009 року, між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір застави транспортного засобу - автомобіля марки MERCEDES-BENZ 1520, 1990 року випуску, державний номер НОМЕР_1, кузов номер НОМЕР_3 НОМЕР_4, зареєстрований 09 квітня 2008 року Дніпропетровським ВРЕР-1 ДАІ УМВС України в Дніпропетровській області (а.с. 7-8).
Постановою старшого державного виконавця Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_4 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що йому належить.
Посилання позивача на те, що він набув права власності на автомобіль MERCEDES-BENZ 1520 на законних підставах, оскільки на момент накладення арешту автомобіль знаходився у користуванні та розпорядженні позивача та в подальшому позивач збирався зняти вказаний автомобіль з обліку та зареєструвати його на себе після звернення, не обґрунтовані та не відповідають нормам діючого законодавства.
Так, згідно ч. 1 ст. 116 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
У відповідності до ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ч. 1, 4 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ст. 392 ЦК України позовом про визнання права власності є позадоговірний позов власника майна про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також в разі втрати ним документа, що засвідчує його право власності. Метою використання вказаного позову є усунення невизначеності відносин власності щодо індивідуально визначеного майна, власником якого є позивач або отримання документа, що засвідчує його право власності та був раніше втрачений ним. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені не до відповідача, а до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на відповідне майно. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно та ст. 16 ЦК України, яка визначає визнання права як способу захисту цивільних прав та інтересів.
Умовою задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів, що підтверджують його право власності на майно. ЦК України визначивши, що власник здійснює право власності своїм майном на свій розсуд, в той же час не визначає конкретних доказів, якими останній повинен підтверджувати своє суб'єктивне право. Такими доказами відповідно до ст. 57 ЦПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивача.
Отже, в даному випадку, доказами, що підтверджують наявність у позивача права власності на майно є правовстановлюючі документи. Перелік таких документів щодо рухомого майна наведено у Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів. мотоциклів усіх типів. марок і моделей. причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою КМУ № 1388 від 07.09.1998 року.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, власником вказаного рухомого майна є ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с.3).
Враховуючи вищевикладене, у суду відсутні правові підстави для визнання права власності на рухоме майно за позивачем, при наявності у справі даних, що підтверджують державну реєстрацію рухомого майна за ОСОБА_4, як власником цього майна.
За таких обставин, суд вважає необхідним відмовити позивачу у визнанні за ним права власності на автомобіль марки MERCEDES-BENZ 1520, державний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, зареєстрований 09 квітня 2008 року Дніпропетровським ВРЕР-1 ДАІ УМВС України в Дніпропетровській області та зняття з нього арешту.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 116, 210, 216, 328, 334, 392 ЦК України, ст. ст.3, 10, 11, 57-60, 61, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання права власності на автомобіль та звільнення його з-під арешту - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Т. О. Дубіжанська