Справа № 357/9932/14 Головуючий у І інстанції Голуб А. В,
Провадження № 22-ц/780/7188/14 Доповідач у 2 інстанції Суханова
Категорія 58 24.12.2014
Іменем України
24 грудня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого судді: Суханової Є. М.,
суддів: Мережко М.В., Данілова О.М.,
при секретарі: Франюк Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні своїм майном,-
Позивачі звернулися до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 06.12.2011 року брат позивачів зареєстрував шлюб з відповідачкою ОСОБА_3 і вони стали разом проживати в будинку АДРЕСА_1, відповідачка проживала в будинку без реєстрації. ІНФОРМАЦІЯ_2 у брата та відповідачки народився син ОСОБА_5, якого після народження зареєстрували в будинку АДРЕСА_1. Позивачі вказували на те, що 13.03.2014 року шлюб між їхнім братом та відповідачкою було розірвано, після чого ОСОБА_3 разом зі своїм сином переїхали проживати по місцю реєстрації відповідачки ОСОБА_3, а саме за адресою: АДРЕСА_2 де вони проживають і по даний час. 07.06.2014 року на підставі заповіту позивачі прийняли спадщину після смерті їхнього батька і стали співвласниками будинку АДРЕСА_1. Позивачі посилалися на те, що після від'їзду з вищевказаного будинку відповідачки із своїм сином ОСОБА_6, останній залишився зареєстрованим в будинку позивачів, а фактично в будинку ОСОБА_5 не проживає з березня 2014 року. Позивачі вважають, що малолітній ОСОБА_5 повинен бути зареєстрований по місцю свого проживання, та по місцю проживання його матері, тобто за адресою АДРЕСА_2. Позивачі вказували на те, що в зв'язку з тим, що в їхньому будинку зареєстрований малолітній син відповідачки ОСОБА_5, то в них виникає ряд незручностей, оскільки будинок утримують позивачі, комунальні послуги також сплачують позивачі, останні також роблять ремонт будинку, але в повній мірі позивачі не можуть розпоряджатися належним їм майном, а відповідачка добровільно не бажає знімати з реєстрації свого сина з будинку позивачів, чим перешкоджає позивачам розпоряджатися належним їм будинком. Позивачі просили ухвалити рішення щодо усунення перешкод у здійсненні ними права користування та розпорядження своїм майном шляхом зняття з реєстрації в будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_5, а також позивачі просили ухвалити рішення, яким зобов'язати ОСОБА_3 зареєструвати за своїм місцем проживання, тобто за адресою: АДРЕСА_2 свого сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Відповідно до ухвали Білоцерківського міськрайонного суду від 30.09.2014 року на підставі ст. 207 ч. 1 п. 5 ЦПК України було залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, орган опіки і піклування в особі Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні своїм майном у частині позову про зобов'язання ОСОБА_3 зареєструвати за своїм місцем проживання, тобто за адресою: АДРЕСА_2 свого сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.
В судовому засіданні позивачі та представник позивачки ОСОБА_2 ОСОБА_7 підтримали позовні вимоги позивачів про ухвалення рішення щодо усунення перешкод у здійсненні позивачами права користування та розпорядження своїм майном шляхом зняття з реєстрації в будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_5. Та просили задовольнити позов позивачів на підставі ст.ст. 72, 161 ЖК України, та ст.ст. 334, 346, 391 ЦК України.
Відповідачка позов в суді заперечувала.
Третя особа ОСОБА_4 позов підтримала.
Представник третьої особи органу опіки і піклування в особі Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради до суду не з'явився, про день і час розгляду був повідомлений належним чином.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2014 року відмовлено ОСОБА_2, ОСОБА_1 в задоволенні позову.
Не погодившись з висновками, наведеними в рішенні суду, апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги.
Колегія суддів вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги вважає, що вона не обґрунтована та задоволенню не підлягає.
В судовому засіданні в суді першої інстанції було встановлено, що на ім'я позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_4 приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_8 було видано 07.06.2014 року свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке було зареєстроване в реєстрі № 456, відповідно до якого ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 являються спадкоємцями майна померлого ОСОБА_9, і спадщина, на яке видано це свідоцтво складається з житлового будинку АДРЕСА_1, таким чином останні мають право на спадщину за заповітом на вищевказаний будинок.
Позивачка ОСОБА_2 зареєструвала у встановленому законом порядку своє право на спадщину згідно зі ст. 182 ЦК України, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.06.2014 року. Таким чином ОСОБА_2 являється власником 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1.
В судовому засіданні встановлено, що 06.12.2011 року ОСОБА_10, який являється братом позивачів, та ОСОБА_3, яка являється відповідачкою по справі уклали шлюб. Від шлюбу ОСОБА_10 та ОСОБА_3 мають малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Наведене підтверджується копіями свідоцтв про шлюб, та про народження дитини.
Відповідно до рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 13.03.2014 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 було розірвано. Рішення набрало законної сили 24.03.2014 року.
Відповідно до довідки КП БМР ЖЕК № 6 /форма №3/ від 16.06.2014 року № 349 у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_11, ОСОБА_10 брати позивачки ОСОБА_2, ОСОБА_12 сестра позивачки ОСОБА_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, племінник позивачки ОСОБА_2
В судовому засіданні встановлено, що після одруження з братом позивачів ОСОБА_10 відповідачка стала проживати разом з чоловіком у будинку АДРЕСА_1, який на той час належав батькові ОСОБА_10- ОСОБА_9 Після народження ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, останній 10.07.2012 року був зареєстрований за місцем реєстрації свого батька ОСОБА_10, а саме в будинку АДРЕСА_1
В судовому засіданні було встановлено, що відповідачка відмовляється в добровільному порядку вирішувати питання щодо зняття з реєстрації свого малолітнього сина ОСОБА_6 в будинку АДРЕСА_1.
Позивачі в своєму позові просили усунути перешкоди у здійсненні ними права користування та розпорядження своїм майном шляхом зняття з реєстрації в будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_5.
Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно до ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Відповідно до ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Згідно до ст. 161 ЖК України, наймач вправі вселити в займане ним жиле приміщення у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб за письмовою згодою власника будинку (квартири) і всіх членів сім'ї, які проживають з наймачем. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення відповідно до цієї статті як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування приміщенням, якщо при їх вселенні між цими особами, наймодавцем, наймачем та членами його сім'ї, які проживають разом з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
У статті 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності.
Статтею 391 ЦК України передбачено захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння. Так у вказаній статті зазначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Намагаючись спростувати висновки суду, апелянти посилаються на те, що вони отримали спадщину, якою є спірний будинок, мають намір його продати та поділити між собою гроші, реєстрація 2-х річного сини відповідачки перешкоджаю їх наміру продати будинок.
Колегія суддів не може звернути увагу на зазначену обставину, як на підставу для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову та базує свої висновки на наступному.
Згідно з вимогами ст. 391 ЦК України дійсно передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Однак, у вказаній статті не передбачено, що власник може захистити своє право власності шляхом зняття фізичної особи з реєстрації місця проживання/ перебування.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, що не вбачається підстав для зняття з реєстрації малолітнього сина відповідачки ОСОБА_5 в будинку АДРЕСА_1, передбачених ст. 72 ЖК України, оскільки вказаною статтею передбачено порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, яке знаходиться у будинку державного чи громадського житлового фонду.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на суб'єкти правовідносин, які визначені зазначеною статтею.
Так, вимоги зазначеного законодавства можуть розповсюджуватись на «особу», тобто громадянина, який досяг певного віку (16-18 років) має певний обсяг прав та обов'язків, тощо. Натомість, позивачі просять зняти з реєстрації малолітню дитину (2-х років), що не може бути визнана особою з певним переліком своїх прав та обов'язків.
Згідно з вимогами діючого законодавства, зокрема СК України, місце проживання та/або її місце реєстрації визначається батьками до досягнення дитиною повноліття.
Таким чином, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, не може бути (за суб'єктною стороною) знятий з реєстрації на підставі вимог ст. 71-72 ЖК України.
Також, колегія суддів вважає, не може мати місце зняття з реєстрації малолітнього сина відповідачки ОСОБА_5 в будинку АДРЕСА_1, передбачених ст. 161 ЖК України, якою передбачено право наймача на вселення інших осіб у займане ним жиле приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові.
Крім вказаного, не вбачається підстав для зняття з реєстрації малолітнього сина відповідачки ОСОБА_5 в будинку АДРЕСА_1, передбачених ст.ст. 334, 346 ЦК України, оскільки вказаними статтями передбачено момент набуття права власності за договором, та підстави припинення права власності.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що посилання позивачів-апелянтів, як на підстави свого позову на ст.ст. 72, 161 ЖК України, ст.ст. 334, 346, 391 ЦК України є необґрунтованими, оскільки вказаними статтями не передбачено зняття фізичної особи з реєстрації місця проживання/перебування.
Крім вказаного, позивачі-апелянти просили усунути перешкоди у здійсненні ними права користування та розпорядження своїм майном шляхом зняття з реєстрації в будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_5, однак до компетенції суду не відноситься вирішення питання щодо зняття фізичної особи з реєстрації місця проживання/перебування.
Відповідно до Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" наказом МВС України від 22.11.2012 № 1077 був затверджений Порядок реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2012 р. за № 2109/22421. В п.1.3 вказаного Порядку зазначено, що реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється управліннями, відділами (секторами) Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (далі - територіальний підрозділ ДМС України) у день подання особою документів. А в п. 3.1. вказаного Порядку зазначено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви про зняття особи з реєстрації місця проживання, яка подається особою або її законним представником; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Колегія суддів враховує і те, що позивачем-апелянтом ОСОБА_1 відповідно до ст. 60 ЦПК України, не було надано до суду доказу щодо того, що він зареєстрував у встановленому законом порядку своє право на спадщину згідно зі ст. 182 ЦК України, тобто доказу того, що він являється співвласником будинку АДРЕСА_1.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що позивачам необхідно відмовити в задоволенні позову про усунення перешкод у здійсненні ними права користування та розпорядження своїм майном шляхом зняття з реєстрації в будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_5.
Нових доказів або обставин, які б могли призвести до скасування рішення суду та ухвалення нового рішення суду про задоволення позову, апелянти не надали.
Рішення суду законне, обґрунтоване, підстав для його скасування, передбачених вимогами ст. 309 ЦПК України, не встановлено.
Згідно з вимогами ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 293, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: