Справа № 168/724/14 Провадження №11-кп/773/464/14 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Категорія:ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України Доповідач: ОСОБА_2
24 грудня 2014 року м. Луцьк
Апеляційний суд Волинської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 120140301900000151 за апеляційною скаргою заступника прокурора Волинської області на вирок Старовижівського районного суду від 16 жовтня 2014 року, яким,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець с. Шлапань Любешівського району Волинської області, житель АДРЕСА_1 , з вищою освітою, одружений, має троє неповнолітніх дітей, директор Старовижівської філії науково-виробничого акціонерного товариства «Агріком» агрофірми «Правда», не судимий,
засуджений за ч.2 ст.191 КК України на 2 (два) роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими повноваженнями на строк два роки;
- за ч.1 ст.366 КК України на 2 (два) роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими повноваженнями на строк два роки.
На підставі ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно до відбування визначено 2 (два) роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими повноваженнями на строк два роки.
На підставі пункту «в» статті 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання.
Переглядаючи справу в порядку апеляційного провадження, апеляційний суд, -
Згідно вироку суду ОСОБА_7 визнаний винним і засуджений за те, що перебуваючи на посаді директора агрофірми «Правда», тобто будучи службовою особою цього підприємства, у межах «Комплексної програми підтримки сільського виробника Старовижівського району та екологічної безпеки 2008-2015 роках», 15 липня 2013 року склав акт прийому виконаних робіт зі створення громадського пасовища із завідомо неправдивими відомостями про виконання агрофірмою «Правда» робіт. Зокрема, ОСОБА_7 у акті прийому виконаних робіт щодо залуження в урочищі «Гречківське» зазначив, що агрофірмою «Правда» поряд з іншими роботами виконані також роботи по оранці на загальну суму 4092 грн., передпосівний обробіток на суму 858 грн., доставка мінеральних добрив на суму 264 грн., внесення мінеральних добрив на суму 616 грн. та придбання мінеральних добрив на суму 5610 грн., достовірно знаючи, що вказані роботи не виконувалися та мінеральні добрива не купувались.
У подальшому, зловживаючи своїм службовим становищем, з метою привласнення бюджетних коштів, подав вказаний акт до Управління агропромислового розвитку Старовижівської районної державної адміністрації, із зазначеними недостовірними даними про виконання агрофірмою «Правда» робіт, привласнив бюджетні кошти на загальну суму 11 440 (одинадцять тисяч чотириста сорок) грн., які були перераховані на рахунок аргофірми.
Заступник прокурора Волинської області у поданій апеляції не оспорюючи фактичних обставин справи та правильності кваліфікації дій обвинуваченого вказує на незаконності вироку в частині призначеного ОСОБА_7 покарання. Посилається на те, що суд допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме за ч. 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України призначив однакове за видом та розміном додаткове покарання у виді позбавлення права займати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарським обов'язками строком на 2 (два) роки, а остаточне додаткове покарання визначив шляхом поглинення покарань, чим не дотримався вимог абзацу 2 пункту 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до якого, однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей (санкцій частин статей) КК України.
Просить вирок Старовижівського районного суду від 16 жовтня 2014 року щодо ОСОБА_7 змінити. Призначити останньому за ч.2 ст.191 КК України 2 (два) роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими повноваженнями строком на два роки, за ч.1 ст.366 КК України - 2 (два) роки обмеження волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими повноваженнями строком на один рік.
На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на два роки з позбавленням права займати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими повноваженнями строком на два роки. На підставі п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2014 році» ОСОБА_7 звільнити від відбування призначеного покарання.
Заслухавши доповідача, який виклав зміст вироку та доводи апеляції, прокурора, який подану апеляцію підтримав, просив вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_7 покарання змінити, обвинуваченого ОСОБА_7 , який апеляцію прокурора визнав, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляція прокурора підлягає до задоволення.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні та дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд дав правильну юридичну оцінку. Такі висновки суду в апеляції не оспорюються. Дії ОСОБА_7 суд вірно кваліфікував за ч.2 ст.191 та ч.1 ст. 366 КК України, і вказані обставини в апеляції також не оскаржуються.
Разом з тим, доводи прокурора в апеляційній скарзі про те, що при призначенні ОСОБА_7 додаткового покарання суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність є обґрунтованими.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 70 КК України встановлено, що при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
Роз'яснення щодо застосування судами положень ст. 70 КК України містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання».
Так, у пункті 20 зазначеної Постанови вказано, що встановлений статтею 70 КК України порядок, згідно з яким суд зобов'язаний призначити покарання за кожний злочин окремо, а потім остаточно визначити покарання за сукупністю злочинів, стосується як основних так і додаткових покарань.
Абзацом другим пункту 21 Постанови визначено, що однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей (санкцій частин статей) КК України. Застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд повинен зазначити у вироку, про яке саме покарання йдеться - основне чи додаткове.
При постановленні вироку суд першої інстанції зазначених вимог не дотримався.
Зокрема, у відповідності до вимог ст. 70 КК України призначивши обвинуваченому покарання за кожен злочин окремо, суд за сукупності злочинів вірно призначив ОСОБА_7 основне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, однак, при призначенні додаткових покарань, як за кожен злочин окремо так і остаточного додаткового покарання за сукупності злочинів не врахував, що однакові за розміром та видом додаткові покарання поглиненню одне одним не підлягають, чим неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
За таких обставин вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_7 додаткового покарання відповідно до ст.ст. 408, 413 КПК України слід змінити, призначивши йому додаткове покарання в межах санкції ч. 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України, а остаточне додаткове покарання визначити з урахуванням положень п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання».
На підставі пункту «в» статті 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання.
Керуючись ст.ст.405, 407, 420 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу заступника прокурора Волинської області задовольнити.
Вирок Старовижівського районного суду Волинської області від 16 жовтня 2014 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного додаткового покарання змінити.
Призначити ОСОБА_7 покарання:
- за ч.2 ст.191 КК України 2 (два) роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими обов'язками строком на два роки;
- за ч.1 ст.366 КК України - 2 (два) роки обмеження волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими обов'язками строком на 1 (один) рік.
На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно до відбування ОСОБА_7 визначити 2(два) роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими обов'язками строком на два роки.
На підставі п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2014 році» ОСОБА_7 звільнити від відбування основного і додаткового покарання.
В решті вирок залишити без зміни.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4