Справа № 161/5699/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк В.Ф.
Провадження № 22-ц/773/1753/14 Категорія: 27 Доповідач: Карпук А. К.
19 грудня 2014 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Карпук А. К.,
суддів - Здрилюк О.І., Бовчалюк З.А.,
при секретарі Концевич Я.О.,
з участю представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 02 липня 2014 року,
У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 08 березня 2013 року відповідач ОСОБА_3 позичив у нього 34000 грн., які зобов'язався повернути до 03 лютого 2014 року, однак свого зобов'язання не виконав.
Уточнивши позовні вимоги в ході розгляду справи, позивач зазначив, що станом на 10 червня 2014 року загальна сума боргу становить 35459,67 грн., з яких: 167,67 грн. - загальна сума процентів, 1459,67 грн. - сума нарахованого індексу інфляції та трьох процентів річних і 5000 грн. моральної шкоди, заподіяної йому у зв'язку з нервовим стресом та душевними стражданнями.
Тому просив стягнути з відповідача вказані кошти та понесені судові витрати.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 02 липня 2014 року позов задоволено частково.
Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 35459,67 грн. боргу за договором позики, з яких: 34000 - сума позики, 1292 грн. - сума боргу з врахуванням індексу інфляції, 167,67 грн. - три проценти річних за несвоєчасне виконання зобов'язання.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 354 грн. 60 коп. судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 в частині стягнення 1292 грн. - суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 167,67 грн. - трьох процентів річних відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, аналізуючи обставини справи та докази, якими вони підтверджуються, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Судом першої інстанції встановлено і це відповідає матеріалам справи, що 08 березня 2013 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_2 кошти в розмірі 34000 грн., які зобов'язувався повернути до 03 лютого 2014 року. На підтвердження факту отримання грошей та укладення договору позики відповідач у присутності свідка ОСОБА_4 власноручно написав розписку (а. с. 3).
ОСОБА_3 свого зобов'язання не виконав, що стало підставою для вимоги позивача про стягнення не тільки суми боргу, але й індексації цієї суми та 3% річних.
Рішення в частині стягнення суми боргу відповідачем не оскаржується.
Задовольняючи позов в частині стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних суд виходив з положень ст. 625 ЦК України та вважав, що положення цієї статті підлягають до застосування у спірних правовідносинах.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи і ґрунтуються на законі.
ОСОБА_3 не заперечується про укладення між ним та позивачем ОСОБА_2 договору позики.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Борговою розпискою передбачено строк виконання ОСОБА_3 зобов'язання щодо повернення коштів, якого він не виконав.
Відповідальність боржника за порушення строків виконання грошового зобов'язання передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тому, встановивши, що ОСОБА_3 не повернуто позичених коштів в строк до 03.02.2014 року, про що сторони домовились при укладенні договору позики, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з останнього суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних.
Наведений в рішенні розрахунок відповідає обставинам справи і ґрунтується на Законі. Відповідач ОСОБА_3 заперечував про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України в цілому, всупереч вимог ч. І ст. 60, ч. 3 ст.10 ЦПК України, доказів, які б спростовували наведений судом розрахунок не подав.
Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на Законі, наведені в ній мотиви не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_3 підлягають стягненню в дохід держави 96 грн. витрат за публікацію апеляційним судом судового оголошення.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315 ЦПК, України колегія суддів
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 02 липня 2014 року в даній справі залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 96 (дев'яносто шість) гривень судових витрат.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: