Справа № 163/1274/14-ц Провадження № 22-ц/773/1800/14 Головуючий у 1 інстанції: Чишій С.С.
Категорія: 47 Доповідач: Бовчалюк З. А.
18 грудня 2014 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
при секретарі Концевич Я.О.,
з участю представника позивача Ющука Р.В.,
представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Любомльської міської ради Волинської області до ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 10 жовтня 2014 року,
В травні 2014 року Любомльська міська рада звернулася до відповідача ОСОБА_4 із вищевказаним позовом, покликаючись на те, що 19.10.2012 року було отримано клопотання Державної інспекції сільського господарства у Волинській області про приведення меж земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вулиці АДРЕСА_1 будівельному паспорту і генеральному плану.
28.03.1995 року рішенням Любомльської міської ради №60 дана земельна ділянка буда надана під будівництво ОСОБА_4. Було виготовлено будівельний паспорт, межі ділянки винесено в натурі розміром 25х40 метрів. Рішенням виконкому ради від 25.11.1997 року №178 відповідачу земельна ділянка передана у власність як така, що була у його користуванні. 26.02.2010 року Любомльська міська рада затвердила рішення виконкому №178 своїм рішенням за №37/3.
Посилаючись на те, що при розробці документації допущено помилку, в результаті чого розміри ділянки та прив'язка до твердих точок не відповідають будівельному паспорту і генеральному плану забудови, а конфігурація незаконно змінена з 25х40 метрів на 28,5х35,5 метрів, в результаті чого відповідачу було зайво надано у власність належну міській раді ділянку площею 0,013 га, вважала за необхідне скасувати державний акт та рішення виконкому, на підставі якого цей акт видано.
Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 10 жовтня 2014 року позов Любомльської міської ради Волинської області задоволено частково.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №050172, виданий 05.04.2012 року Любомльською міською радою Волинської області ОСОБА_4 на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1000 га, розташовану по вулиці АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0723310100:01:003:0057).
В решті позову відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_4 в користь Любомльської міської Ради 243,60 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4, покликаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову у позові.
Колегія суддів, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові, із наступних підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб (ст.1 ЦПК України).
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права (п. 2 Постанов, Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009, № 14 "Про судове рішення у цивільній справі")
Оскаржуване рішення не відповідає вимогам вищенаведених норм Закону.
Відповідно до витягу з архівної копії рішення №178 виконкому Любомльської міської ради м. Любомль Волинської області від 25 листопада 1997 року ОСОБА_4 було передано у приватну власність 1000 кв.м земельної ділянки по АДРЕСА_1.(а. с 7).
В подальшому на підставі даного рішення ОСОБА_4 було видано Державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд (а. с. 10). Відповідно до довідки Любомльської міської ради (а. с 8) рішенням Любомльської міської ради від 25.12.2002 року № 6/42 вулицю АДРЕСА_1 перейменовано на вулицю АДРЕСА_1.
В суді апеляційної інстанції представники відповідача вказували, що конфігурація та площа земельної ділянки, яка виділена ОСОБА_4 не змінювалась з моменту її виділення, тобто з 1995 року. Такі пояснення представників відповідача представником позивача не спростовані.
Разом з тим, в суді апеляційної інстанції представник позивача вказуючи про те, що визначені оспорюваним Державним актом межі земельної ділянки, що перебуває у власності відповідача, порушують межі суміжного землекористувача ОСОБА_7 зазначав, що між земельною ділянкою ОСОБА_7 та ОСОБА_4 міститься земельна ділянка, яка уже після видачі відповідачу Державного акту була передана ОСОБА_7 для садівництва.
Видачі ОСОБА_4 Державного акту передувала технічна документація, із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, що виготовлялась Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру» (а. с.12-28). В даній документації наявні акти погодження меж земельної ділянки в натурі, акт передачі межових знаків, висновки управління держемагентсва у Любомльському районі та Головного архітектора району.
Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Звертаючи до суду з даним позовом Любомльська міська рада зазначала, що при виготовлені технічної документації із землеустрою проектною організацією змінено конфігурацію земельної ділянки, що не відповідає генплану забудови даної земельної ділянки та попередньо винесених меж в натурі.
При цьому позивач не зазначив чиї права та законні інтереси порушуються, видачею ОСОБА_4 Державного акту, що є необхідною передумовою визнання державного акту недійсним в силу вищенаведеної статті.
Разом з тим, маючи всі повноваження щодо перегляду меж та конфігурації земельної ділянки, що передавалась у власність відповідача ОСОБА_4 Любомльська міська рада своїм рішенням № 37/3 від 26.02.2010 року затвердила рішення виконавчого комітету Любомльської міської ради від 25.11.1997 року № 178, що було прийнято після прийняття Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та не делегувались повноваження органу місцевого самоврядування щодо передачі у приватну власність земельних ділянок громадянам згідно Декрету КМУ від 26.12.1992 року № 15-92 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, ведення садівництва та ведення особистого господарства на території ради. (а. с. 16).
Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116, 118 ЗК України.
Така правова позиція висловлена в Постанові Верховного суду України №6-67цс14 від 25.06.2014 року.
Позивачем не зазначено, в чому полягає незаконність рішення органу місцевого самоврядування на підставі якого було видано оспорюваний Державний акт.
Відтак суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про необхідність визнання недійсним Державного акту.
За змістом ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування повинні відповідати Конституції та законам України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У рішенні у справі «Рисовський проти України» Європейський суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
З аналогічних правових позицій виходив і Європейський суд з прав людини при розгляді справи «Стретч проти Об'єднаного Королівства».
Також у рішенні від 24 червня 2003 року у вказаній справі Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що очікування набути майно або майнове право відповідно до закону або за договором вважається законним та обґрунтованим і відібрання в особи наданого їй державою права є порушенням Конвенції.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
На думку суду задоволення позову буде порушувати законні права та інтереси ОСОБА_4 як законного власника земельної ділянки, що гарантовані йому Законом.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 17.05.2012 року ОСОБА_4 подарував, належну йому на праві власності на підставі Державного Акту серії ЯК №050172 земельну ділянку ОСОБА_8 (а. с. 52-55). Однак вказана особа приймала участь у справі лише в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, що позбавляло її можливості користуватись процесуальними правами сторони у справі.
Відтак ухвалене у даній справі рішення порушує права та законні інтереси ОСОБА_8, як власника земельної ділянки, які вона позбавлена була можливості захистити у встановленому законом порядку. Суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішувати питання щодо залучення належного співвідповідача.
На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що із-за неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи рішення суду підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 10 жовтня 2014 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.
В позові Любомльської міської ради Волинської області до ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: