Справа № 161/8406/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л.В.
Провадження № 22-ц/773/1832/14 Категорія: 44 Доповідач: Карпук А. К.
18 грудня 2014 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Карпук А. К.,
суддів - Здрилюк О.І., Бовчалюк З.А.,
при секретарі - Концевич Я.О.,
з участю представника позивача Плеханова О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку (далі - ПАТ КБ) "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Луцької міської ради, про виселення за апеляційною скаргою позивача ПАТ КБ "ПриватБанк" на заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 27 жовтня 2014 року,
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 27 жовтня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
На підставі досліджених доказів судом першої інстанції встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № VОZ0GА0000000026 від 17.07.2008р. Відповідно до п. 1.1. кредитного договору банк зобов'язався надати ОСОБА_5 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 69868,72 доларів США строком до 17.07.2018р., а ОСОБА_5 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_5 17.07.2008 р. уклали договір іпотеки. Згідно з п. 33.3 договору іпотеки ОСОБА_5 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 51.60 кв.м, житлового площею 34.20 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить ОСОБА_4 на праві власності на підставі Договору дарування.
Свої зобов'язання за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_5 кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору, проте ОСОБА_4 не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Таким чином, у порушення зазначених норм закону та умов договору, ОСОБА_5 зобов'язання за кредитним договором не виконав.
За змістом ст.ст. 33, 35 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Як вбачається з дослідженого судом апеляційної інстанції повторного рішення Луцького міськрайонного суду від 17 липня 2012 року позов акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Служби у справах дітей Департаменту молодіжної політики і спорту Луцької міської ради про звернення стягнення було задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № VОZ0GА0000000026 від 17.07.2008р. в розмірі 96935 доларів США: звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 51,60 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки б/н від 17.07.2008р.) ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПриватБанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу з початковою ціною продажу квартири на рівні 484149 грн. 10 коп.
Виходячи з положень ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» наявність рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки дає підстави іпотекодержателю вимагати виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що позовна вимога банку про виселення обумовлена невиконанням боржником своїх зобов'язань, які забезпечені іпотекою і є похідною від вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки та у зв'язку з прийняттям Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» така вимога під час дії мораторію не може бути задоволена.
Зазначений висновок суду узгоджується з положеннями п. 1 ст. 1 згаданого Закону, відповідно до якого протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Незважаючи на те, що цей Закон набрав чинності 07 червня 2014 року з дня опублікування у газеті «Голос України» № 109, а рішення суду першої інстанції про звернення стягнення на пердмет іпотеки було ухвалено до набрання чинності цим законом, суд вірно відмовив у виселенні мешканців, оскільки правовідносини між сторонами, пов'язані з виселенням відповідачів з спірного житлового будинку, є похідним від передбаченої законом процедури звернення стягнення на предмет іпотеки і на день розгляду справи судом діє мораторій на стягнення нерухомого житлового майна.
Виходячи з викладеного, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд обґрунтовано відмовив у позові.
Посилання апелянта на те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» застосовується лише на стадії примусового виконання судових рішень про звернення стягнення на майно, не заслуговують на увагу, оскільки саме нормами даного Закону встановлено як заборону ухвалення рішення про звернення стягнення на житлове майно, яке є предметом іпотеки, так і заборону відчуження такого майна за рішенням суду, яке було ухвалено до набрання чинності цим Законом, а вимога про виселення заявлена з метою забезпечення відчуження предмета іпотеки.
Доводи представника позивача про неможливість застосування до спірних правовідносин положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не заслуговують на увагу, та спростовуються вищенаведеним.
Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами справи і не містять встановленим законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 27 жовтня 2014 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: