Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого
Коновалова В.М.
суддів
Кузьменко О.Т., Канигіної Г.В.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 8 лютого 2007 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 і захисника ОСОБА_2.
Вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 5 липня 2005 року
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, судимого 21.06.2004 р. Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області за ч.2 ст.188 КК України на 5 років позбавлення волі, звільненого на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік і 6 місяців,
засуджено за ч. 2 ст.186 КК України на 4 роки позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК України ОСОБА_1 остаточно призначеного покарання у виді 6 років позбавлення волі.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2005 року апеляцію засудженого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а апеляцію прокурора задоволено. Вирок щодо ОСОБА_1 змінено та його дії перекваліфіковано з ч.2 на ч.1 ст.186 КК України й призначено за цим законом покарання у виді 1 року позбавлення волі. На підставі ст.71 КК України ОСОБА_1 остаточно визначено 5 років і 1 місяць позбавлення волі.
З урахуванням унесених апеляційним судом змін ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він у стані алкогольного сп'яніння 01.03.2005 р. у с. Черемхів Коломийського району Івано-Франківської області відкрито викрав мобільний телефон «Нокія - 1100» вартістю 540 грн., який належав його родичу - ОСОБА_3
У касаційних скаргах:
- засуджений ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступені тяжкості злочину та його особі внаслідок суворості, просить судові рішення змінити й пом'якшити покарання;
- захисник ОСОБА_2. просить судові рішення скасувати, а справу направити на нове розслідування. На обґрунтування своїх вимог вона вказує на те, що у матеріалах справи є окрема ухвала суду першої інстанції, яка підтверджує про порушення органами досудового слідства права на захист засудженого, й на те, що ОСОБА_1 раніше лікувався у психіатричній лікарні й це ставить під сумнів його осудність.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та, обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що у задоволенні касаційних скарг засудженого і захисника слід відмовити.
Як видно з касаційних скарг, ОСОБА_1 і захисник ОСОБА_2. судові рішення щодо обґрунтованості засудження й правильності кваліфікації дій першого не оскаржили, а тому касаційний суд згідно зі ст.395 КПК України не повинен перевіряти їх у цій частині.
Твердження захисника ОСОБА_2. у касаційній скарзі про те, що, оскільки у матеріалах справи є окрема ухвала суду першої інстанції, в якій вказано про порушення органами досудового слідства права на захист засудженого, то це є безумовною підставою для скасування судових рішень щодо останнього, є непереконливими.
З матеріалів справи вбачається, що суд, обґрунтовуючи обвинувачення ОСОБА_1 за ст.186 ч.2 КК України, не послався на докази (очні ставки між засудженим, потерпілим і свідком), які органи досудового слідства отримали при проведенні слідчих дій без участі захисника.
З урахуванням того, що вина ОСОБА_1 підтверджується іншими наведеними у вироку доказами, законність отримання яких не заперечується в касаційних скаргах, встановлене судом порушення не є таким, яке суттєво вплинуло на повноту і об»єктивність дослідження обставин справи і доведеність винуватості ОСОБА_1 і не тягне за собою безумовне скасування постановлених по справі судових рішень.
Не заслуговують на увагу й посилання захисника ОСОБА_2. у касаційній скарзі на те, що, оскільки ОСОБА_1 лікувався у психіатричній лікарні, то він можливо є неосудною особою.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 дійсно проходив лікування у Івано-Франківській державній обласній психіатричній лікарні НОМЕР_1 з діагнозом “перенесений алкогольний делірій із судомами». Зазначений діагноз не може ставити під сумнів осудність ОСОБА_1
Що ж що доводів засудженого у касаційній скарзі про те, що призначене йому покарання не відповідає ступені тяжкості злочину та його особі внаслідок суворості, то вони є безпідставними.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 вдруге притягується до кримінальної відповідальності. Належних висновків із попереднього засудження з випробуванням він не зробив і у період іспитового строку знову вчинив умисний злочин. Це свідчить про стійкість установки особи на ведення злочинного способу життя й у подальшому.
За таких обставин суд призначив ОСОБА_1 як за окремий злочин, так і за сукупністю вироків, покарання у виді позбавлення волі, яке відповідає вимогам ст.65 КК України та є необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому підстав для його пом'якшення немає.
З огляду на викладене передбачені законом підстави для призначення справи до касаційного розгляду відсутні.
Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів,-
відмовити у задоволенні касаційних скарг засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2.
Судді:
КОНОВАЛОВ В.М. КУЗЬМЕНКО О.Т. КАНИГІНА Г.В.