Дата документу 22.12.2014
Справа № 501/5370/14-к
1-кп/501/197/14
Іллічівський міський суд Одеської області
22 грудня 2014 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - адвоката ОСОБА_4 ,
представника потерпілого - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Іллічівську Одеської області кримінальне провадження щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Олександрівка м.Іллічівська Одеської області, громадянина України, маючого вищу освіту, не одруженого, маючого неповнолітню дитину, працюючого заступником директора у СП «Трейс», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за звинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.197-1 ч.4 КК України,
Органами досудового слідства ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він в лютому 2014 року з метою проведення будівництва споруди у вигляді пандусу (бетонна конструкція для виходу човна в море) в зоні санітарної охорони моря, в супереч ст.14 Конституції України, ст.1, 93, 211 ч.1 п.«б» Земельного кодексу України, згідно яких: земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності; громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за укладення угод з порушенням земельного законодавства та самовільне зайняття земельних ділянок, самовільно зайняв земельну ділянку загальною площею 0,0046 га,яка є комунальною власністю територіальної громади Іллічівської міської ради Одеської області та на підставі ст.ст. 88, 90 Водного кодексу України, а також рішення Іллічівської міської ради № 535/134-V від 27.03.2009 року, яким затверджено проект землеустрою щодо визначення в натурі (на місцевості) меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги Чорного моря в межах м. Іллічівська Одеської області, являється частиною прибережної захисної смуги Чорного моря і відноситься до зони санітарної охорони.
Після самовільного зайняття даної земельної ділянки площею 0,0046 га, яка встановлена відповідно до геодезичної зйомки, проведено ТОВ «Граунд - М», на ній ОСОБА_6 самовільно, із корисливих мотивів, умисно збудував споруду, яка використовуються ним для виходу човна в море зі свого літнього будиночку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , чим спричинив законному власнику земельної ділянки - територіальній громаді м. Іллічівська Одеської області, в особі Іллічівської міської ради, відповідно до нормативно - грошової оцінки, що становить 52,71 грн. за 1 м кв. пляжу в м. Іллічівську Одеської області, матеріальну шкоду на 2 424,66 гривень.
На думку органів досудового слідства, ОСОБА_6 своїми умисними діями, що виразилися у самовільному будівництві споруди на самовільно зайнятій земельній ділянці в зоні санітарної охорони, скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.197-1 КК України.
Дослідивши докази по справі, суд вважає, що обвинуваченого слід визнати невинуватим у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення та виправдати на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України у зв'язку із недоведеністю того, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
При цьому суд виходить з наступного.
Згідно ч.4 ст.197-1 КК України кримінальна відповідальність настає, зокрема, за самовільне будівництво споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці в зоні санітарної охорони.
Саме таке обвинувачення пред'явлене ОСОБА_6 органами досудового слідства.
Однак, як вважає суд, факт самовільного зайняття земельної ділянки повинен бути підтверджений вироком суду, яким особа одночасно визнається винною у скоєнні двох злочинів - самовільного зайняття земельної ділянки та самовільного будівництва на ній будівлі чи споруди, або вироком суду, яким особу раніше було засуджено за ч.1 (ч.2) ст.197-1 КК України (самовільне зайняття земельної ділянки), чи постановою суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності за такий злочин.
Сторона обвинувачення не надала суду доказів того, що ОСОБА_6 був засуджений за ч.1 (ч.2) ст.197-1 КК України, чи що постановою суду він був звільнений від кримінальної відповідальності за такий злочин, а органи досудового слідства не кваліфікували його дії за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 і ч.4 ст.197-1 КК України.
За таких обставин, враховуючи відсутність належних підстав визнавати ОСОБА_6 винним в самовільному зайнятті земельної ділянки, у суду відсутні правові підстави для визнання його винним в самовільному будівництві на цій земельній ділянці.
ОСОБА_6 обвинувачувався органами досудового слідства у тому, що він здійснив будівництво на земельній ділянці в зоні санітарної охорони.
Згідно ст.1 Водного Кодексу України зона санітарної охорони - територія і акваторія, де запроваджується особливий санітарно-епідеміологічний режим з метою запобігання погіршення якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання, а також з метою забезпечення охорони водопровідних споруд.
Правовий статус зони санітарної охорони визначається ст.93 Водного Кодексу України (Зони санітарної охорони), згідно якої межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються місцевими радами на їх території за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади АР Крим з питань охорони навколишнього природного середовища.
Тобто, для визнання території зоною санітарної охорони необхідно рішення місцевої ради, узгоджене із декількома центральними органами виконавчої влади та із відповідною обласною державною адміністрацією.
Стороною обвинувачення не надано суду жодного документа, який би відповідав хоча б частині із зазначених вимог закону.
Сторона обвинувачення в обвинувальному акті щодо ОСОБА_6 посилається на рішення Іллічівської міської ради Одеської області №535/134-V від 27 березня 2009 року, яким затверджено проект землеустрою про визначення в натурі (на місцевості) меж прибережних територій Чорного моря в межах м.Іллічівська Одеської області.
Однак, це рішення міської ради стосується водоохоронної зони та прибережної захисної смуги, правовий статус яких визначається ст.87 (водоохоронні зони) та ст.88 (прибережні захисні смуги) Водного Кодексу України, і воно не узгоджено з державними органами, зазначеними в ст.93 Водного Кодексу України.
За таких обставин, враховуючи, що спірна земельна ділянка не знаходиться в зоні санітарної охорони, у суду відсутні підстави для визнання обвинуваченого винним у інкримінованому йому злочині.
Судом також встановлено, що обвинувачений є членом громадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» (а.с.44), має на її території літній будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який належить йому на праві власності на підставі рішення виконкому Іллічівської міської ради Одеської області (а.с.64, 65).
В лютому 2014 року з метою запобігання руйнування будинку обвинувачений на спірній земельній ділянці побудував гідротехнічну споруду, яка призначена для захисту будинку від морських хвиль. Доступ до споруди є вільним для сторонніх осіб.
Споруда використовується обвинуваченим також для спуску на воду човна, що відповідає цільовому призначенню будинку і цілям громадської організації, членом якої є обвинувачений.
Висновки суду підтверджуються доказами.
Так, в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 не визнав себе винним у вчинені кримінального правопорушення, яке йому інкримінувалося, та показав суду, що він є членом водно-моторного товариства, на території якого у нього є курінь, розташований на березі моря, у самої кромки води. Під час штормів курінь потерпає від морських хвиль. В лютому 2014 року з метою захисту куреня від руйнування він збудував пандус, до якого є вільний доступ усіх охочих. Пандус захищає і інші будівлі. Споруда використовується ним також для спуску човна на воду.
Свідок ОСОБА_7 показав суду, що збудована обвинуваченим споруда є засобом захисту від хвиль, і що вона захистила від руйнування не тільки будинок обвинуваченого, а і інші будинки.
Свідок ОСОБА_8 показала суду, що обвинувачений побудував пандус для захисту свого будинку від хвиль, і що обвинувачений не заважав ним користуватися.
Свідок ОСОБА_9 показав суду, що обвинувачений збудував пандус для укріплення свого куреня, і що у того, хто такого пандусу не збудував, будинки були зруйновані.
Свідок ОСОБА_10 показала суду, що фундамент будинків, які збудовані у моря, змивається хвилями.
Судом були також вивчені фотографії, на яких відображені будинки у моря та збудована обвинуваченим споруда біля його будинку, які свідчать, що споруда виконує функцію захисту будинків від морських хвиль і також використовується для спуску човна у воду (а.с.77-86).
За таких обставин суд вважає, що наявність вільного доступу сторонніх осіб на земельну ділянку, на якій збудована спірна споруда, а також будування цієї споруди задля захисту майна обвинуваченого та інших власників будинків, що, до того ж, відноситься до обов'язку держави Україна, в тому числі - в особі її місцевих органів, свідчить про відсутність як умислу на її зайняття з боку обвинуваченого, так і про відсутність самого факту зайняття земельної ділянки
Згідно ст.120 Земельного Кодексу України у разі набуття особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, в розмірах, встановлених ст.121 Земельного Кодексу України.
Тобто, якщо держава, в даному випадку - в особі виконавчого комітету Іллічівської міської ради Одеської області, надала обвинуваченому у власність літній будинок, то обвинувачений має право на користування земельною ділянкою, на якій цей будинок розміщений, незважаючи на те, що він розташований в межах прибережної території Чорного моря.
При цьому обвинувачений має право на земельну ділянку в розмірах, встановлених ст.121 Земельного Кодексу України, з урахуванням частини земельної ділянки, яка знаходиться під будівлею, та частини земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.
Стороною обвинувачення не надано доказів того, що обвинувачений, здійснюючи будівництво спірної споруди, перевищив ці розміри.
З таких обставин суд вважає, що не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки використання її особою, яка, хоча і не має поки що належного правовстановлюючого документа, однак придбала право власності на будинок, розташованій на цій земельній ділянці.
Судом вивчені і інші докази, які не спростовують висновків суду щодо невинуватості ОСОБА_6 .
Так, представник Іллічівської міської ради Одеської області ОСОБА_5 пояснив суду, що обвинувачений збудував пандус самовільно.
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , показали суду, що будівля, яка споруджена обвинуваченим, створює незручності, свідок ОСОБА_13 - інженер-землевпорядник, - що за замовленням прокуратури вона виконувала роботи з приводу фіксування порушень земельного законодавства з боку обвинуваченого, свідок ОСОБА_14 - що самовільна споруда збудована в санітарній зоні, свідок ОСОБА_15 - що він підтверджує факт, що звертався зі скаргою.
Судом також вивчені матеріали справи: заява члена громадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» про реєстрацію злочину (а.с.44), лист в.о. начальника державної інспекції сільського господарства до прокуратури (а.с.45), акт огляду земельної ділянки (а.с.46), довідка інженера-геодезиста по результатах обстеження земельної ділянки (а.с.48), довідки про вартість 1 м-2 пляжу - 52,71 грн. (а.с.53, 57), матеріали перевірки додержання геодезичних розмірів земельної ділянки (а.с.54-56), накази по громадській організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» щодо запобігання самовільного будівництва (а.с.58, 59), протокол огляду місця події (а.с.60-63).
Прокурор ОСОБА_3 звернувся з цивільним позовом в інтересах Ільічівської міської ради Одеської області до обвинуваченого (а.с.74), просив стягнути з нього в рахунок відшкодування завданої злочином шкоди 2424,66 грн.
Згідно зі ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Однак, враховуючи, що суд дійшов висновку про невинуватість обвинуваченого, цивільний позов відповідно до ст.129 ч.3 КПК України слід залишити без розгляду.
Керуючись ст.ст.368, 370 КПК України,
ОСОБА_6 визнати невинуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст.197-1 ч.4 КК України, та виправдати на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України у зв'язку із недоведеністю того, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Цивільний позов прокурора ОСОБА_3 в інтересах Іллічівської міської ради Одеської області до ОСОБА_6 про відшкодування майнової шкоди залишити без розгляду.
Роз'яснити прокурору ОСОБА_3 , що він може звернутися до суду з позовом у порядку цивільного судочинства.
Вирок може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Іллічівський міський суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя