Дата документу 17.12.2014
Справа № 501/6032/13-ц
2/501/388/14
12.12.2014 р. Іллічівський міський суд Одеської області в складі:
головуючого - судді Ледньової Т.В.
при секретарі - Пращук А.М.
з участю
представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
представника відповідачів - ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Іллічівську Одеської області справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3, яка діє особисто і як законний представник неповнолітньої ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (третя особа - орган опіки та піклування в особі виконкому Іллічівської міської ради) про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням, про виселення та примусове вселення, за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_3, яка діє особисто та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_8, до ОСОБА_7 (треті особи - Іллічівський МВ ГУДМС України в Одеській області, ОСОБА_5, служба у справах дітей виконавчого комітету Іллічівської міської ради) про визнання права користування жилим приміщенням, -
20.07. 2012 р. ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом ( а.с.3-4 т. 1), в подальшому уточненим (а.с.34-35, 210-211, 228-229, 241-242 т.1, а.с. 56-63 т. 2), до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 про визнання такими, що втратили право користування житловою площею квартири АДРЕСА_1, та їх виселення. Зазначаючи позивачем ОСОБА_5, заявив вимогу про своє вселення в указану квартиру. Посилається на те, що разом з матір'ю ОСОБА_9 та братом ОСОБА_5 був наймачем спірної квартири з 1996 р. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 11.01.2012 р. було скасовано рішення Іллічівського міського суду від 04.02.2002 р. про визнання його таким, що втратив право користування спірною квартирою. А рішенням Іллічівського міського суду від 13.03.2012 р., яке набуло чинності 20.06.2012 р., визнано недійсними здійснену в 2003 р. ОСОБА_9 та ОСОБА_5 приватизацію цієї квартири та договір відчуження ними в 2005 р. вказаної квартири на умовах довічного утримання набувачу ОСОБА_3 Оскільки остання зареєструвалась 16.03.2012 р. в спірній квартирі разом зі своїми дітьми ОСОБА_8 та ОСОБА_4 на підставі чинного на той час договору довічного утримання, то з визнанням його недійсним вважає припиненим право користування житлом нею як бувшим власником та членами її сім'ї. Оскільки вказані особи вселились в спірну квартиру після смерті ОСОБА_9 без його згоди як члена сім'ї наймача та порушують його право на житло, то з цих підстав заперечує проти задоволення зустрічного позову про визнання права користування житлом та просить їх виселити. Посилаючись на перешкоди у своєму вселенні в квартиру з боку ОСОБА_5, право користування житлом якого на даний час не оспорюється, просить здійснити примусове вселення в спірну квартиру.
В судовому засіданні представники ОСОБА_7 - ОСОБА_1, ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги в повному обсязі та заперечення проти зустрічного позову з підстав, зазначених в позові.
Відповідачі ОСОБА_3, яка виступає від свого імені та від імені неповнолітньої доньки ОСОБА_8, 2000 р. народження, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечують з підстав того, що вселились за життя ОСОБА_9 за її згоди в якості членів сім'ї і з цих же підстав просять задовольнити зустрічний позов про визнання права користування спірною квартирою (а.с. 68-70 т. 1, а.с. 27-27-а т. 2). Таку ж позицію виразив орган опіки та піклування, просив розглядати справу за відсутності свого представника (а.с. 126-128 т. 1, а.с. 89, 90, 97, 98, 112 т. 2). Представник МВ ГУ ДМС України в Одеській області просив суд слухати справу за їх відсутності ( а.с.208, 244 т. 1, а.с. 109, 123 т. 2).
Заслухавши пояснення представників сторін, відповідачів, допитавши свідків, з'ясувавши обставини справи та дослідивши надані докази, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_7 в повному обсязі та про відмову у задоволені позову ОСОБА_4 та ОСОБА_3, яка виступає від свого імені, та імені неповнолітньої дитини ОСОБА_8
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Позивач ОСОБА_7 з 1996 р. разом з матір'ю ОСОБА_9 та братом ОСОБА_5 були зареєстровані в 2-кімнатній квартирі комунальної власності АДРЕСА_1 (а.с.8 т. 1, а.с. 10, 36, 37, 70 т. 2).
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 11.01.2012 р. скасовано рішення Іллічівського міського суду від 04.02.2002 р. про визнання ОСОБА_7 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 (а.с. 66-67 т. 2).
Рішенням Іллічівського міського суду від 13.03.2012 р., яке набуло чинності 20.06.2012 р., визнано недійсними здійснену в 2003 р. ОСОБА_9 та ОСОБА_5 приватизацію цієї квартири та договір відчуження ними в 2005 р. вказаної квартири на умовах довічного утримання набувачу ОСОБА_3 ( а.с. 5-7,38-40 т. 1).
Після винесення вказаного рішення, але до набуття ним чинності ОСОБА_3 разом з членами своєї сім'ї ОСОБА_8 та ОСОБА_4 зареєструвалась 16.03.2012 р. в спірній квартирі на підставі чинного на той час договору довічного утримання, знявшись з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2. (а.с. 24, 25, 28, 49, 125, 129 т. 1),
14.09.2011 р. з дозволу ОСОБА_3 як власника квартири зареєструвався в спірній квартирі і ОСОБА_5, який в період з 2006 по 2011 р.р. був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_3, що належить його фактичній дружині ОСОБА_13 ( а.с. 70 т. 2, а.с. 71 т. 2).
ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_9 померла (а.с. 94 т. 1).
Як наймач (член сім'ї наймача), який не позбавлявся в установленому порядку прав користування житловим приміщенням, ОСОБА_7 користується усіма правами та несе усі обов'язки, що виникають з договору найму жилого приміщення згідно ст.64 ЖК України.
Відповідачами по справі в судовому засіданні не заперечувалось, що вони вселились в спірну квартиру без письмової згоди ОСОБА_7
З пояснень свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 слідує, що ОСОБА_9 за життя проживала в квартирі одна. Сім'я ОСОБА_3 постійно проживала в м. Словянську Донецької області. Допитані за ініціативою відповідачів свідки не підтвердили доводів відповідачів про постійний та тривалий характер проживання їх в спірній квартирі в якості членів сім'ї наймача. Так, свідок ОСОБА_16 пояснила, що не може стверджувати чи проживали відповідачі в спірній квартирі постійно. Свідок ОСОБА_17 пояснив, що неповнолітня ОСОБА_8 разом з матір'ю приїжджали в спірну квартиру лише на період літніх та зимових канікул, а навчається вона в м. Словянську. Свідок ОСОБА_18 пояснила, що постійно бачила відповідачів в спірній квартирі лише на період шкільних канікул. Свідок ОСОБА_19 пояснила, що неповнолітня ОСОБА_8 навчається в школі м. Славянська, а ОСОБА_3 проживає що в м. Славянськом, що в м. Іллічівську. Свідок ОСОБА_20 пояснила, що ОСОБА_4 проживала в спірній квартирі в період навчання у вузі, а ОСОБА_3 з донькою ОСОБА_8 приїжджали в літній час.
В наданому відповідачами колективному листі сусідів по спірній квартирі, підписи яких посвідчені начальником ЖЕД-3, зазначено, що ОСОБА_3 зі своєю сім'єю все літо проживала у ОСОБА_9 ( а.с. 27 т. 1, а.с. 81 т. 2).
Із довідки СШ №4 м.Іллічівська слідує, що ОСОБА_4 навчалась в зазначеній школі з 2001 по 2008 р.р. та згідно запису в алфавітній книзі проживала за адресою АДРЕСА_3 (а.с. 99, 100 т. 1), яка належить її бабусі ОСОБА_13 (а.с. 117, 130 т. 1). Довідка ВУЗу від 12.08.2012 р. про те, що ОСОБА_4 навчається на третьому курсі та мешкає за адресою АДРЕСА_1 не є підтвердженням її вселення в указану квартиру за життя наймача та за згодою членів сім'ї наймача ( а.с. 99 т. 1).
Довідкою директора СШ №1 від 22.09.2014 р. спростовується раніше подана відповідачами довідка з тієї ж школи про те, що ОСОБА_8 навчається в ній (а.с. 72 т. 2, а.с. 48, 91 т. 1). В судовому засіданні відповідачі не заперечували про перебування дитини в м. Славянську, але посилаються на те, що місцем проживання малолітньої дитини є місце проживання її батьків згідно ст. 29 ЦК. Однак згідно ч.3 ст. 29 ЦК України місцем проживання дитини є місце проживання її батьків лише у віці до 14 років, тоді як ОСОБА_8 виповнилось 14 років ІНФОРМАЦІЯ_2
Таким чином встановлено, що відповідачі не вселялись в квартиру АДРЕСА_1 в установленому порядку в якості членів сім'ї наймача за згодою всіх членів його сім'ї. За обставинами справи не встановлено, що наймач та члени його сім'ї безспірно висловлювали згоду на вселення відповідачів в якості членів сім'ї наймача та для постійного проживання. Більш того, з матеріалів справи вбачається та підтверджено відповідними доказами, що відповідачі вселились в спірну квартиру після смерті ОСОБА_9 на час розгляду судами спорів за позовом ОСОБА_7 щодо поновлення своїх житлових прав та всупереч його волі.
З огляду на роз'яснення, що містяться в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 12.04.1985 р. №2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» та згідно ст. 65 ЖК України у відповідачів не виникло право користування житловим приміщенням, а отже підстав для задоволення їх позову про визнання прав користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 не має.
Житлові права громадян охороняються законом ( ст. 9 ЖК).
Згідно ст. 3 ЦПК України, ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист своїх порушених прав та законних інтересів. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, припинення правовідношення тощо.
ОСОБА_3, з укладенням договору довічного утримання від 04.02.2005 р., набула право користування квартирою АДРЕСА_1 як складовою частиною права власності у відповідності до ст. 317 ЦК. Реєстрація ОСОБА_3 за адресою спірної квартири була здійснена з підстав наявності у неї прав власності на квартиру, а ОСОБА_4 та ОСОБА_8 - як членів сім'ї власника квартири за згодою останнього.
Відповідно до ст. 7 Закону України від 11.12.2003 р. «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі, в тому числі, остаточного рішення суду ( про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою). Отже, позбавлення судом права власності на житло або права користування житловим приміщенням є самостійною і достатньою правовою підставою для зняття з реєстрації.
Згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Оскільки рішенням Іллічівського міського суду від 13.03.12 р. визнано недійсним договір відчуження квартири з умовою довічного утримання від 08.02.2005 р., то наслідком визнання правочину недійсним є припинення прав власності ОСОБА_3 на квартиру, а відтак і припинення прав користування нею у відповідності до ст. 346 ЦК України. Право члена сім'ї власника квартири користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно. Отже, припинення права власності на квартиру припиняє право членів його сім'ї на користування цією квартирою.
Таким чином, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 підлягають визнанню такими, що втратили право користування житловою площею квартири АДРЕСА_1, з підстав, передбачених ст. ст.15, 16, 216, 317, 346 ЦК України у зв'язку з визнанням рішенням суду недійсним договору відчуження вказаної квартири, внаслідок чого було припинено право власності ОСОБА_3 на квартиру та право користування нею, а у членів сім'ї ОСОБА_3 - припинено право користування житлом як членів сім'ї власника житла.
Відповідачі підлягають виселенню як особи, які не набули прав користування житловою площею в установленому законом порядку та порушують законні права ОСОБА_7 на користування житловою площею квартири АДРЕСА_1.
Оскільки на даний час ОСОБА_5 проживає в спірній квартирі та не спростовані доводи ОСОБА_7 про створення перешкод на його вселення та проживання, то останній підлягає примусовому вселенню в спірну квартиру.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 64, 65 ЖК України, ст.ст. 15, 16, 216, 317, 346 ЦК України, ст. ст. 3, 8, 10, 11, 60, 209, 212, 214-215 ЦПК України -
Задовольнити позов ОСОБА_7.
Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, такими, що втратили право користування житловою площею квартири АДРЕСА_1.
Виселити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, із квартири АДРЕСА_1.
Вселити ОСОБА_7 в квартиру АДРЕСА_1.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_3, діючої в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_8, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя